Всеволод Зіновійович Нестайко - В Країні Сонячних Зайчиків

цюк-цюк-цюк!.. — свиснула носом Баба Яга.

— Не спопелили вас! Ху! — хукнув Змій Горинич.

— У казані не зварили! Буль-буль-буль! — вищирився Кощій Валера.

— Просто у нас сьогодні свято. Не хочемо його псувати. Ідіть і не озирайтесь! — наказав Бабай, виштовхуючи Васю і Незнайомку за ворота.

Ворота із скреготом зачинилися. Гримнула важезна клямка.

РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ,

в якому наші герої знову повертаються у Зландію. Початок операції «Чарівне дзеркальце»

І от уже стоять Вася і Незнайомка за ворітьми у лісі.

— Пробачте, — опустив голову Вася. — Не вберіг я дзеркальце. Змушений був оддати.

— Не біда! Головне, що ти проніс його у Зландію. Молодець! Ти поводився, як справжній герой, — похвалила його Незнайомка.

— Та! — махнув рукою Глечик. — Який там герой!.. Ви подивіться, що робиться!.. На кого перетворилися мої однокласники, мій найкращий друг Валера. Це ж просто жах!

— Так! Я згодна з тобою. Це жахливо. Колись сонячні зайчики перемогли всю вражу силу, тільки для казок лишили по одній особі. А пан Морок із чарівного лабіринту втік і вирішив відновити всю оцю нечисть. Бачиш, заснував Зландію, розплідник усякого зла, тепер вербує нестійких дітей, зривщиків дисципліни та хуліганів і поповнює ними вражу силу.

— Жах!.. Що ж робити? Як же я додому піду? Що я Валериним батькам скажу, дідові Павлу Харитоновичу? Що? «Ваш син і онук перетворився на Кощія Безсмертного за власним бажанням!». Вони ж усі збожеволіють! Невже не можна вже нічого зробити? Якось вплинути на них?

— Можна. Для цього й треба було пронести у Зландію чарівне дзеркальце. Воно не тільки тому чарівне, що пускає чарівного сонячного зайчика: кожен, хто гляне у нього, ніби зазирне собі у душу. У нього відразу прокинеться совість. І зникнуть чари пана Морока, пропаде дія соку рослини-дорослини. І він перестане бути вражою силою, знову повернеться у дитинство. Пан Морок знає про це і тому вперто полював за дзеркальцем. Тому він суворо заборонив зазирати у дзеркальце, вигадавши, буцімто це смертельно небезпечно. Та для самого пана Морока це справді небезпечно, бо сонячні зайчики — смертельні вороги пана Морока, зробленого з темряви.

— То що ж робити? Як примусити моїх однокласників і мого друга Валеру глянути у дзеркальце?

— От над цим давай подумаємо… Перш за все треба повернутися у Зландію.

— Вони ж не пустять, вони ж розгніваються… цюк-цюк-цюк!.. Ху!.. Буль-буль-буль!..

— По-моєму, якщо не помиляюсь, тобі пропонували перетворитися на дракона Васю?

— А… звідки ви знаєте?

— Ну… все-таки я таємнича Незнайомка. Мусять у мене бути свої секрети… — Незнайомка загадково усміхнулася.

— Ну… пропонував… Валера…

— То, може, варто погодитися…

— Що?! Стати драконом?! Три голови і в усіх огонь з рота?! Ні! Не хочу!

— Ну як не хочеш, то й не станеш. Перетворення можливе тільки за власним бажанням. Але вдати, наче ти погодився, можеш. І тим часом примусити їх зазирнути у дзеркальце. Сказати, що, мовляв, той, хто у дзеркальце зазирне — стане наймогутнішим, найдужчим, найнепереможнішим. Тому, мовляв, пан Морок і не хоче, щоб хтось зазирав. Владу втратити боїться.

— О! Це — ідея! Ви це зараз придумали?

Незнайомка знов усміхнулася загадково.

— А хіба це має значення? То що — будемо вертатися у Зландію?

— І ви теж?

— А що ж — я тебе самого кину? Я весь час десь поблизу буду. Щоб на допомогу, як треба, прийти.

Вася одразу повеселішав. Що не кажіть, а коли хтось тебе підстраховує, завжди легше.

— От тільки як у Зландію пробратися? — задумливо мовила Незнайомка. — Ворота замкнені, паркан онде який високий…

— Ну, про це не турбуйтесь. Я ж туди пробрався! Думаєте, крізь ворота? Вони весь час замкнені. Через дірку в паркані. Тільки… — Вася почухав потилицю. — Чи пролізете ви?.. Ви ж усе-таки доросла.

— Ну, коли ти проліз, то й я пролізу, — впевнено сказала Незнайомка.

— Тоді — гайда!.. Тільки, мабуть, поповзом доведеться. Щоб не побачили ненароком.

— Поповзом — то й поповзом! — погодилася Незнайомка.

— А ваше довге плаття не порветься? Не заважатиме?

— Не хвилюйся!

Вася ліг у траву і поповз перший — дорогу вказувати. Незнайомка за ним. «Добре повзе, — подумав Вася, озирнувшися. — Як справжній хлопець! І не скажеш, що доросла тьотя та ще у довгому бальному платті».

Вони підповзли до того місця, де Вася пролазив. Вася одхилив дошку, проліз. Зачаївся у траві, чекає.

Дивиться — голова Незнайомки крізь дірку просунулася, потім плечі. Раз! — і пролізла. І вже у траві біля Васі.

— Ну, ви молодець! — захоплено прошепотів Глечик. — Я й не думав, що пролізете. Все-таки доросла.

— А всі дорослі — колишні діти! — прошепотіла Незнайомка. — Їм навіть гратися іноді хочеться.

З галявини лунали музика і співи.

Скрадаючись попід кущами, Глечик і Незнайомка підповзли ближче.

Змій Горинич, Баба Яга і Кощій Валера витанцьовували, співаючи, а Бабай грав їм на акордеоні.

Змій Горинич танцював навприсядки і співав:

Я Горинич — дужий змій,

Зачіпать мене не смій!

Зачіпать мене не смій —

Бо я вогнедишний змій!

Ху-ху-ху! Ча-ча-ча!

Стережись Горинича!

Ху! Ху! Ху! Тру-лю-лю!

Кого хочеш спопелю!

Ху! Ху! Ху! Тру-лю-лю!

Баба Яга танцювала, накульгуючи і припадаючи на праву ногу:

А я Баба Яга —

Костяная нога!

Кого хочеш я провчу.

В ступі, в ступі розтовчу.

Наймиліший мені звук.

Цюк-цюк-цюк-цюк! Цюк-цюк-цюк!

А Кощій Валера танцював справжній брейк, виробляючи різні складні гімнастичні вправи. І співав:

Я Кощій Безсмертний,

Смерті не боюся.

І тому із ворогами

Я сміливо б'юся.

Раз-два! Три-чотири!

Тири-дири-нашатири!

Шура-бура-щебетура, —

Краща в світі — фізкультура!

Танцюючи, Змій Горинич і Кощій Валера зіштовхнулися лобами і одразу почали битися.

— Ху! — на тебе! — кричав Горинич.

— А я — Безсмертний! — випинав груди Кощій Валера.

Б'ючися, вони зачепили й Бабу Ягу. Вона заверещала, кидаючись у бійку.

Всі троє духопелили одне одного і галасували неймовірно.

Бабай спершу сміявся, потім це йому, мабуть, набридло і він гримнув:

— Все! Досить!

Змій Горинич, Баба Яга і Кощій Валера вмить припинили битися, наче ляльки, яких смикнули за мотузочку.

— Свято закінчено! Всі — по хатах! — крикнув Бабай, і знову ж таки всі дружно, ні слова не кажучи, розбіглися по своїх хатках.

«Бідний Валера! — подумав Глечик. — Той Бабай крутить ним, як хоче».

Бабай підійшов до погребні, тричі тупнув ногою і разом з акордеоном провалився під землю.

— Ну що… — прошепотів Глечик. — Піду, мабуть, до Валери… Проситися у дракони.

— Давай! — прошепотіла Незнайомка. — В разі чого — гукай! Прийду на допомогу.

Вася підвівся і пригинцем, короткими перебіжками гайнув до хатки Кощія. Все-таки треба було пильнувати, щоб Змій чи Баба Яга не перехопили