Роджер Желязни - Бог Світла

а коли скінчив, до кімнати увійшов торговець. На ньому був плащ, обтяжений різноманітними зразками краму, і мандрівник вибрав нарешті довгий кривий клинок і короткий прямий кинджал; те й друге він засунув за пояс.

Невдовзі він вийшов у вечірню прохолоду й попрямував уздовж поораної коліями головної вулиці міста. У дверях обіймались закохані. Він проминув дім, де плакальники голосили над померлим. Якийсь жебрак унадився за ним і покульгав з півкварталу, аж поки він обернувся, позирнув йому в очі й сказав: «Ти не каліка» — і той кинувся геть і загубився в натовпі перехожих. У небо злітали перші вогні феєрверка й спадали додолу довгими вишневого кольору стрічками. З Храму долинули звуки гарбузових ріжків, вони грали мелодію нагасварама. Звідкись з-за дверей, нібито перечепившись, на нього впав чоловік, і, відчувши, як рукою той хапається за його гаман, мандрівник одним порухом зламав йому зап’ясток. Чоловік почав сипати прокльонами і кликати на допомогу, але він відкинув його в стічну канаву і пішов далі, лиш похмурим своїм поглядом відігнавши двох його спільників.

Нарешті прийшов він до Храму, на мить завагався і ступив досередини.

У внутрішній двір він ввійшов слідом за жерцем, який заносив маленьку статую з зовнішньої ніші.

Озирнувши двір, він стрімко попрямував до статуї богині Калі. Довго-довго дивився на неї, поклавши клинок їй до ніг. А коли врешті підняв його і повернувся, щоб іти, то побачив, що за ним спостерігає жрець. Він кивнув йому, і той відразу підійшов і побажав йому доброго вечора.

— Добривечір, жерцю, — відповів Яма.

— Хай освятить Калі твій клинок, воїне.

— Дякую. Вже освятила.

Жрець усміхнувся:

— Ти кажеш так, наче знаєш про це напевне.

— Гадаєш, це з мого боку зухвало, га?

— Ну, скажімо, не зовсім гоже.

— І все-таки я відчув, як сила богині зійшла на мене, коли споглядав її святилище.

Жрець здригнувся.

— Незважаючи на мою службу, я волію обходитися без подібного відчуття сили.

— Ти боїшся її сили?

— Хай там як, — мовив жрець, — а, незважаючи на всю його величність, святилище Калі відвідують далеко не так часто, як святилища Лакшмі, Сарасваті, Шакті, Шітали, Ратрі та інших не таких жаских богинь.

— Та куди їм до неї братися — усім цим богиням? Вона величніша.

— І страшніша.

— То й що? Недивлячись на свою силу, вона ж не чинить несправедливо.

Жрець усміхнувся.

— Хто з людей, відживши своє, жадатиме справедливості, воїне? Як на мене, то куди привабливіше милосердя. Але спробуй назви мені божество всепрощенне.

— Славно міркуєш, — визнав Яма, — але я, як ти сам сказав, воїн. Моя власна природа близька її натурі. Ми думаємо подібно, богиня і я. І в більшості випадків доходимо згоди. А коли ні, то я згадую, що вона, крім того, ще й жінка.

— Хоч я живу тут, — зауважив жрець, — але не говорю так запанібрата про своїх підопічних, про богів.

— На людях, звісно, — озвався співрозмовник. — Та не розказуй мені байок про жерців. Я пив чарку з багатьма з вашої братії і знаю, що ви такі самі блюзніри, як усі смертні.

— На все знайдеться місце і час, — пробурмотів жрець, косо позираючи на статую Калі.

— Атож, атож. А тепер скажи мені, чом давно не чищений цоколь святилища Ями? Весь пилюкою припав.

— Тільки-но вчора його мили, але відтоді повз нього пройшло стільки людей — і от маєш.

Яма посміхнувся:

— Тоді чому, скажи, біля ніг бога немає дарів і не видно жодного сліду жертвоприношень?

— Ніхто не підносить квітів Смерті, — відповів жрець. — Люди приходять тільки подивитися і йдуть геть. Ми, жерці, весь час відчуваємо, як вдало розташовані ці дві статуї. Жахлива парочка, хіба не так? Смерть і погубниця!

— Могутня команда, — пролунало у відповідь. — Але чи не хочеш ти запевнити мене, що ніхто не робить Ямі жертвоприношень? Так-таки й ніхто?

— Ніхто, крім нас, жерців, і то коли надходить час за календарем благочестя, та ще випадкових городян, коли хто з любих їхньому серцю лежить на смертній постелі, а йому відмовлено в безпосередньому перевтіленні, — крім подібних випадків, я ніколи не бачив, щоб Ямі приносили жертву і робили це просто, щиро, з власної доброї волі або з приязні.

— Він, мабуть, почуває себе скривдженим.

— Зовсім ні, воїне. Бо хіба все живе — за своєю природою — не є данина, призначена Смерті?

— Слушно кажеш. Навіщо йому чиясь добра воля чи приязнь! Зайві дари, він і так візьме, що захоче.

— Так само, як Калі, — погодився жрець. — І в практиці обох цих божеств частенько знаходжу я виправдання для атеїзму. На превеликий жаль, надто помітно виявляють вони свою силу в цьому світі, аби хтось міг повірити, що їх не існує. А шкода.

Воїн розреготався:

— Жрець, який вірує наперекір своєму бажанню! Мені це до вподоби. Ну й насмішив ти мене! Ось візьми і купи собі барильце соми — для жертовних потреб.

— Дякую, воїне. Так і вчиню. А тепер, може, згодишся пристати до мене задля невеликої випивачки — на честь Храму?

— Присягаюся Калі, я згоден! — вигукнув той. — Але тільки невеликої.

Він рушив услід за жерцем до центральної будівлі, а там сходинками спустилися в погріб, де враз було відкрито барило й виставлено два келихи.

— За твоє здоров’я і довге життя, — мовив Яма, підіймаючи свій.

— За твоїх жаских покровителів — Яму і Калі, — сказав жрець.

— Дякую.

Вони вихилили до дна міцний напій, і жрець налив ще по келиху.

— Аби не застудити горлянку в нічній прохолоді.

— Чудово.

— Приємно бачити, що ці мандрівники нарешті роз’їжджаються, — проказав жрець. — Їхня побожність збагачує Храм, але вони так потомили обслугу.

— За від’їзд прочан!

— За від’їзд прочан!

І вони знову випили.

— Я гадав, більшість із них приїхала подивитись на Будду, — сказав Яма.

— То правда, — відповів жрець. — Аз іншого боку, вони і з богами не бажають заходити через це в суперечку. Отож перед тим як навідатися до пурпурового гаю, вони у Храмі здійснюють жертвоприношення або дають на молебні.

— А що тобі відомо про так званого Татхагатху та його вчення?

Жрець відвів погляд убік.

— Я служитель богів і брамін, воїне. А про нього не хочу я балакати.

— То виходить, він дозолив і тобі?

— Годі! Я ж сказав: це те, на що мені шкода й балачки.

— Атож, воно й цього не варте, а невдовзі буде варте ще меншого. Дякую за сому. Гарного тобі вечора, жерцю.

— І тобі гарного вечора, воїне. Хай боги всміхаються тобі на твоєму шляху.

— І тобі на твоєму.

Піднявшись