Жорж Санд - Консуело

Він запасся терпінням і вирішив вдатися до допомоги почуття суперництва: він запросив Консуело до театру, в свою ложу, сподіваючись, що успіх Корилли розбудить у ній честолюбство. Але результат вийшов зовсім не той, якого він очікував. Консуело вийшла з театру байдужа, мовчазна, втомлена від грому оплесків, але зовсім не захоплена ними. У Кориллі вона не відчула справжнього таланту, шляхетної пристрасті, величі. Вона вважала себе досить знаючою, щоб судити про цей штучний, зроблений талант, загублений на самому початку безладним життям і егоїзмом. Байдуже поаплодувала вона примадонні, зронила кілька стриманих слів схвалення, але не захотіла розігрувати порожньої комедії — захоплюватися суперницею, що не збудила в ній ані страху, ні захвату. На хвилину графові здалося, що Консуело в душі заздрить якщо не таланту, то успіху Корилли.

— Успіх цей ніщо в порівнянні з тим, що очікує вас, — сказав він їй, — він дає лише слабке уявлення про перемоги, які очікують вас, якщо ви покажете себе публіці такою, якою показали себе нам. Сподіваюся, ви не налякані тим, що тут бачили?

— Анітрошки, синьйоре графе, — всміхаючись, відповіла Консуело. — Ця публіка не страшить мене, я навіть і не думаю про неї. Я думаю про те, що можна було б іще зробити з тією роллю. Корилла виконує її блискуче, але мені здається, що в цій ролі є й інші, не використані нею ефекти.

— Як? Ви не думаєте про публіку?

— Ні, я думаю про партитуру, про наміри композитора, про характер ролі, про оркестр, достоїнства якого треба використовувати, а вади сховати, постаравшись перевершити себе в деяких місцях. Я слухаю хор, що не завжди на висоті: він, на мою думку, вимагає більш суворого керування; обмірковую, в яких місцях треба буде пустити в хід усі свої можливості, завбачливо приберігаючи для цього сили в місцях менш важких. Як бачите, пане графе, є багато такого, про що варто подумати, крім публіки, яка нічого в цьому не розуміє й нічого не може навчити мене.

Ці здорові погляди й сувора оцінка до того вразили графа, що він не зважився розпитувати далі й зі страхом запитав себе, якими засобами може такий шанувальник, як він, підпорядкувати собі цей непересічний розум.

До дебюту обох молодих людей готувалися за всіма правилами, що практикуються в таких випадках. Між графом і Порпорою, між Консуело та її коханим тривали нескінченні перемовки й суперечки. Старий учитель і його обдарована учениця повставали проти пишних оголошень, проти тієї безлічі дрібних і вульгарних прийомів, які у наш час ми зуміли довести до нахабства та обману. В ті часи у Венеції газети не відігравали великої ролі в цих справах. Тоді не вміли ще так мистецьки підбирати склад публіки, не вдавалися до допомоги реклами, до похвальби вигаданих біографій і до послуг тієї всесильної машини, що називається клакою. Тоді були в ходу серйозні підступи й жагучі інтриги, але вони відбувались у вузькому колі, а все вирішувала сама публіка: одними вона наївно захоплювалася, до інших так само стихійно була ворожа. І не завжди при цьому головну роль відігравало мистецтво: тоді — як і тепер — у храмі Мельпомени боролися пристрасті значні та жалюгідні. Але тоді не вміли приховувати так мистецьки причини розбіжностей і відносити їх за рахунок непідкупної любові до мистецтва. А за всім цим в остаточному підсумку ховалися всі ті ж дрібні людські почуття — тільки цивілізація ще не прикривала їх вигадливою зовнішньою оболонкою.

У таких справах Дзустіньяні поводився скоріше як меценат-вельможа, ніж як директор театру. Марнославство було для нього більш сильним двигуном, аніж пожадливість у звичайних любителів наживи. У своїх салонах він підготовляв публіку, підігріваючи успіх своїх вистав. У його методах не було тому нічого підлого або низького — він вносив у них чисто дитяче самолюбство, прагнення перемогти у своїх любовних пригодах, уміння спритно використовувати світські балачки. І от тепер він почав потроху, таки мистецьки, руйнувати будівлю, колись споруджену його ж власними руками, — будівлю слави Корилли. Усі бачили, що він хоче створити славу новій зірці, і йому приписувалося вже цілковите володіння тим передбачуваним чудом, яке він збирався показати: бідолашна Консуело ще й не підозрювала про почуття графа до неї, а вся Венеція вже говорила, буцім йому остогидла Корилла й він збирається замістити її, влаштувавши дебют своїй новій коханці. Багато хто додавав: «Яке знущання над публікою і яка шкода для театру! Його фаворитка — якась вулична співуха, яка нічого не вміє і має лише гарний голос і терпиму зовнішність».

Почались інтриги прихильників Корилли. Розігруючи роль суперниці, принесеної в жертву, вона намовляла численних своїх шанувальників і їхніх друзів розправитися з Zingarella (циганочкою) за її нахабні підступи. Почалися інтриги й на захист Консуело. Тут клопоталися жінки, в яких Корилла відбила або спокусила чоловіків і коханих; були тут і чоловіки, що воліли, аби відома купка венеціанських донжуанів увивалася краще навколо нової дебютантки, ніж навколо їхніх власних дружин; нарешті, у числі інтригуючих були обмануті й знехтувані коханці Корилли, які жадали, щоб успіх її суперниці помстився за них.

Щирі dilettanti di musica[83] також розбилися на два табори. В одному були прихильники таких стовпів музики, як Порпора, Марчелло, Йомеллі й інші, які пророкували, що з появою на сцені чудової співачки туди повернуться й серйозні опери й добрі старі традиції. В другому були другорядні композитори, чиїм більш легковагим творам завжди віддавала перевагу Корилла: її відхід загрожував їхнім інтересам. Взагалі весь театр Сан-Самуеле захвилювався: музиканти оркестру, які боялися, що їх засадять за давно забуті партитури й доведеться взятися серйозно за роботу, весь персонал, який передбачав реформи, завжди пов'язані зі змінами в трупі, навіть машиністи сцени, костюмерки, перукарі — всі сполошились, усі були за або проти дебюту. По правді кажучи, у республіці цим дебютом цікавилися набагато більше, ніж діями нового уряду, очолюваного дожем П'єтро Ґрімальді, який недавно мирно заступив місце свого попередника, дожа Луїджі Пізані.

Консуело була в пригніченому стані духу, її засмучували і зволікання, й усі ці хвилювання, пов'язані з її кар'єрою, що починалася. Вона бажала дебютувати зараз же, без усяких приготувань, тільки-но розучить нову оперу. Зовсім не розбираючись у цій масі інтриг, вона вважала їх скоріше небезпечними, ніж корисними, і була переконана, що може чудово обійтися без них. Але граф знав глибше таємниці театральної справи і, бажаючи, щоб його уявлювана близькість із Консуело викликала заздрість, а не глузування, робив усе можливе,