Люк Бессон - Артур і війна двох світів

вона підтверджувала правдивість слів Селенії? Бо вже кілька годин, як лісом поповзли тривожні чутки. Якась оса бачила військо здоровенних комарів, на чолі якого летів Упир. Одначе на інформацію, яка надійшла від оси, далекої родички і особи винятково несерйозної, знаменитої своєю безалаберною поведінкою, ніхто не звернув уваги, а тому і не взяв на себе відповідальності доповісти королеві.

— Я пропоную укласти угоду, бо лиш спільними зусиллями зможемо подолати негідника! — заявила принцеса.

Промовляла принцеса чудово, і пересвистувати її слова — саме задоволення. Та що вона може запропонувати королеві? Адже та має цілий полк бджіл, озброєних отруйними жалами?!

Королева уважно прослухала пересвист. Певно, промова Селенії занепокоїла її. Вона кілька разів пискнула, а Лінгванюх пересвистав.

— Яку трагедію ви пропонуєте?

Селенія і Артур здивовано перезирнулися. Про яку «трагедію» йдеться? Невже вона не вірить у перемогу сил Добра? Адже якщо вони поєднають сили, то переможуть Упиря і ніякої трагедії не станеться!

Лінгванюх висвистав щось королеві, а потім повернувся до принцеси.

— Стратегія! Королева мала на увазі стратегію! Який план ви запропонуєте?

І, нахилившись до принцеси, перекладач зашепотів:

— У королеви на язику росте волосинка, і вона хвилюється, що це хтось побачить… Тому не завпеди чітко вимовляє…

Таку важливу деталь треба не забувати, бо з королевою ліпше жити в дружбі!

— Стратегія дуже проста! Зі мною прибув найкращий лицар. Його звати Артур!

Хлопчик почервонів. У такий напружений час він не очікував компліменту.

— Він добре знає великий світ людей, бо сам походить із нього.

Після цього повідомлення зал заворушився і всі бджолині жала самі по собі завібрували. Людина завжди зостається основним бджолиним ворогом, навіть якщо вона маленького зросту. Вона або примушує комах працювати на себе, або викрадає у них мед, а їх труїть димом. Про людей у бджіл лиш неприємні спогади. Тому, почувши про свого одвічного ворога, всі сфокусували погляди чорних сітчастих очей на Артурові, який у цю хвилину ладен був провалитися крізь землю, перепрошую, крізь підлогу в дуплі. Якщо він і справді провалиться, то ризикує долетіти до самісінького дубового коріння.

Уже знайома нашим героям бджола також підлетіла до королеви і щось сказала їй пошепки. Лінгванюх не поспішав пересвистувати — він уважно прислухався.

— Ця бджола впізнала Артура! Вона каже, що він урятував їй життя, звільнивши із пастки, в яку її заманив якийсь моторошний тип.

— Жахливий У? — зашепотів стривожений Барахлюш.

— Та ні, мій батько, — ледве вимовив Артур; йому так не хотілося зізнаватися в родинних зв'язках із бджолиним недругом.

Лінгванюх пересвистував і далі.

— Цей юний лицар витяг бджолині лапки із повидла, почистив їх і зробив нещасливій штучне дихання, щоб вона змогла полетіти додому. А коли бджола злетіла, він знищив пастку!

Серед публіки пролунав захопливий писк, який можна порівняти з оваціями, коли вітають гол, забитий у ворота в останні хвилини вирішального матчу. Ніколи ще комахи не чули такої гарної історії. Заспокоївши підданих, королева поцікавилася, чим вона може допомогти герою у виконанні його важливої місії.

— Щоб перемогти Упиря, йому потрібно вирости і повернутися у свій світ, — пояснила принцеса. — І лише ви можете в цьому допомогти!

— А як вона мені допоможе? — наївно спитав Артур у Барахлюша.

— Королева може виробити речовину, яка тобі й потрібна. Це дуже концентрований мед. У ньому стільки вітамінів, що від них може зрости що завгодно! Щороку королева виробляє одну краплину і розподіляє її між бджолами. Ця краплина дає їм сили пережити зиму.

Хлопчик замислився: скільки лиха може наробити цей засіб, якщо потрапить у нечесні руки!

— Проблема в тому, що така робота дуже втомлює королеву, тому я не певен, що вона погодиться виробити краплину для тебе, — додав юний принц, розвівши руками.

Королева витягла свої довгі вусики-антени — мабуть, слухала, що так бурхливо обговорюють її піддані.

— Вона згодна! — переможно вигукнув перекладач.

З радісними криками Артур і Селенія кинулися обіймати одне одного і виконувати веселий танець дикунів із племені мумбо-юмбо. До них приєднався і Барахлюш.

— Ми врятовані! — вигукнула принцеса, і радісна усмішки променилася на її личку.

Ще одна мініпутська заповідь: ніколи не радій заздалегідь — хто знає, куди крива виведе…

З дороги долинув страшенний шум. Франсуа-Арман прислухався. Помінявши компрес на голові дружини, він підвівся із дивана.

— Здається, до нас знову гості! — стурбовано промовив дідусь.

— Я піду приготую лимонад! — схопилася Роза на слово «гості».

— О ні! — вигукнув Арчибальд, щоб зупинити свою старанну дочку.

— Але ці нещасливі люди потерпають від спеки — на такому сонці! І я повинна прийняти їх гостинно, — відповіла Роза.

Вона все ще не при тямі. Але не через сонце.

Арман поглянув у вікно.

— Повір мені, ці люди можуть напоїти ціле місто! — промовив він і, схопивши дружину за руку, підвів її до вікна.

На посипаному гравієм майданчику перед ґанком тільки-но припаркувався пожежний автомобіль, виблискуючи червоними боками. Начальник пожежної команди вискочив із кабіни. Це командор Бельрів, доброзичливий чоловічок років під п'ятдесят, з маленькими вусиками. Командор затягнутий у шкіряний костюм, затісний для його тіла, а тому сприятливий для потіння. Він зняв каску, витер спітніле чоло і, побачивши Арчибальда, знову її надяг.

— Ви маєте звістки про Артура? — стривожено спитав його дідусь.

— Артур? А хіба що з ним? — здивувався командор.

Він явно не чув останніх новин.

— Хлопчик зник, і ми від учора нічого про нього не знаємо, — сказала Маргарита, що вибігла з будинку за дідусем.

— Ви даремно так хвилюєтеся! Та ваш хлопчик вискочить сухим із води! Напевне, він бродить десь лісом і вигадує нові пригоди, як всі ми в його віці, — усміхнувся командор.

Він навіть гадки не має, що всі Артурові пригоди абсолютно реальні, а його сьогоднішня прогулянка в лісі — ніякі не іграшки.

— Але якщо ви нічого не знаєте про Артура, тоді навіщо ви приїхали? Що ви тут робите? Адже ні в нас, ні в сусідів нічого не горить? — спитав Арчибальд, на всяк випадок обводячи поглядом дім, щоб переконатися, чи не влаштувала його донька ще однієї пожежі.

— Це я їх викликав! — гучно сказав Арман.

— Ми обіцяли прибути пополудні і дотримали слова! — гордо промовив командор. — Ну, де ваш знаменитий рій?

Франсуа-Арман вказав у напрямку лісу.

— Там! Ходімо!

Доки пожежники готували свій інвентар, Арчибальд узяв зятя за рукав і відвів убік.

— Невже ти потруїш газом нещасливих бджілок, які ні в чому перед тобою не винні?

Арман рвучко висмикнув рукав.

— Артур має алергію, і бджолине жало може стати для нього фатальним! Можливо, я не завжди уважний до свого сина, але