Люк Бессон - Артур і війна двох світів

можуть бути дуже сумні». Він навіть радив тримати хлопчика все літо в приміщенні. Ніби можна замкнути рибку в кошику для салату! Артур знав про цю ваду свого організму. Одначе щоразу, коли стикався з бджолами, поводився коректно, і в нього не виникало ніяких проблем. «Поважайте бджолу — і вона вас поважатиме!» Так повідав Артурові вождь племені бонго-матасалаїв, і хлопчик ніколи не порушував цього правила.

Та чи можна вважати коректною людину, що приходить у гості без запрошення? Артур добре запам'ятав документальний кінофільм, у якому показано, як бджоли розправилися з незваним гостем, що спробував проникнути у вулик. Щоправда, йшлося про ведмедя, який поліз по мед… Не дивно, що комахи напали на нього. Та ведмедеві бджолині жала не страшні, він лиш відмахувався лапою. Зауважимо в дужках, що Артурові руки дрібніші за ведмежі лапи, і шкіра на них тонша, хоча він не збирається красти меду… Але як це пояснити бджолам, коли ти вже проник до них у вулик?!

Огрядна бджола з монотонно-жовтим пузом летіла навперейми тій бджолі, на якій сиділи наші герої, і перегородила їй дорогу.

— Що сталося? — пошепки спитав хлопчик, старанно ховаючись у пух.

— Це місцева поліція, вона, схоже на те, нас засікла! — стривожено повідомила Селенія.

Артур аж спітнів від лихоманки. Якщо чесно, то йому б зараз хотілося розтанути, як морозиво на гарячій сковорідці. Бджола-полісмен запищала. Можливо, це сигнал до атаки, і Артур приготувався до найгіршого. Склавши крильця, комахи завмерли біля стільників. За кілька секунд у вулику запанувала тиша. Чути лиш слабкий посвист вітру, що увірвався в дупло і повідомляв про своє повернення.

А ще чути, як цокотять зуби в Артура. І той цокіт дужчав. Зрештою Селенія взяла його за підборіддя й обома руками стисла щелепи.

— Тихо будь! А то тільки тебе й чути! — пошепки наказала принцеса.

У глибині залу із центрального стільника вивалилася велика бджола: відчувалося, що там їй було тісно. Комахи з ентузіазмом привітали її появу, і довший час в дуплі чувся радісний вереск. Бджолина королева розрівняла вусики і, легко ними змахнувши, привіталася зі своїм народом. Бджола, на якій сидить Артур із друзями, в супроводі полісмена полетіла до королеви. Бідолашний хлопчик почувався як у медичному кабінеті, коли шприц у руках медсестри невблаганно наближався до сідниці. Якщо йдеться про медсестру, то Артур знає, що вона діє на його користь. А коли перед ним велетенська голова бджолиної королеви і її величезні чорні очі, то в нього мимохіть визріло питання: скільки йому лишилося жити…

Хоч її і переповняв мед, бджола схилилася перед королевою в граціозному поклоні. Селенія зіскочила з бджолиної спини і попрямувала до підніжжя трону. Барахлюш потягся за сестрою, бо вже давно хотів розім'яти ноги. Артур розгублено озирався навсібіч. Стрибнувши на підлогу, він мало не впав, бо за час польоту його тіло ніби задерев'яніло. Цікаво, чому це королівські нащадки рухаються так легко, ніби вони подолали шлях не на бджолиній спині, судомно вхопившись за пухнасті волосинки, а на старих добрих мулах?

А може, йому нічого й не загрожує? І якщо він додержуватиметься протоколу, то нічого не станеться? Та ніхто не в стані відповісти хлопчикові, а тому Артур вирішив триматися на висоті, щоб комахи на нього не гострили жала. Потупавши ногами і обтрусившись, він несміливо зробив крок у напрямку королеви.

— Засвідчую вам свою найбільшу пошану, ваша величносте! — на одному подихові промовив він.

— Та не старайся — вона все одно нічого не розуміє! — сказала Селенія.

— Треба зачекати на перекладача! — упевнено заявив знавець протоколу Барах люш.

Своїм могутнім жалом бджола-полісмен зірвала вощану печатку із одного стільника і витягла звідти за ногу дивне створіння. Це дідусь-мініпут, із голови до ніг волохатий і вимазаний медом.

— Ну, що там сталося! Тільки заснеш — і ось тобі, будь ласка, знову вставай! — бурчав дідусь.

— Це Лінгванюх, перекладач. Такий соня! — пояснила принцеса Артурові.

— Він двоюрідний брат Соносплюха, провідника променя, і троюрідний — Водоплюха, провідника кульок, — підказав Барахлюш, у чому й не було особливої потреби, бо всі вони дуже схожі між собою.

— Я погодився на вакансію перекладача, оскільки мені обіцяли спокійну роботу! А якщо мене раз по раз будитимуть, я ліпше повернуся на своє колишнє місце! — сердився дідусь, зчищаючи мед з бороди.

— Як? — здивувався Барахлюш. — У це дупло часто навідуються гості?

— Ні! Ви перші і, сподіваюсь, останні! — як відрізав перекладач.

— Переклади королеві мої пропозиції і можеш іти давити подушку знову! — сказала йому Селенія.

— Ти диви! Розкомандувалися тут усякі! — зітхнув дідусь, хоч добре знав, хто перед ним стоїть.

— Я принцеса Селенія, донька повелителя Першого континенту, і від імені мого народу висловлюю вам, ваша величносте, своє шанування! — гідно промовила принцеса.

Перекладач Лігванюх, все ще мимрячи під носа свої скарги, дістав із кишені сопілку-свистілку — дуже гарну дудочку із стрижня пташиного пера. Поверхня дудочки всуціль покрита мініпутськими малюнками, серед яких, якщо придивитися, можна побачити близько сорока дірочок. Щоб грати на такій сопілці, треба довго вчитися, особливо коли ти маєш усього вісім пальців, як у мініпутів. Та Лінгванюх здобув диплом у знаменитій Солов'їній Академії, в якій здавна викладає шанована стоніжка — метр Бовтанс. Метр розмовляв стількома мовами, скільки у нього ніг, і це він винайшов перекладацьку сопілку-свистілку, яку назвали просто — пересвист. Пересвисти існують для кожної мови. Для бджолиної він найпростіший. Найскладніший пересвист — для перекладу з мови мексиканських цвіркунів. У того пересвисту понад тисячу дірочок, і перекладати ним може лишень метр Бовтанс.

Лінгванюх глибоко вдихнув і дмухнув у пересвист, закриваючи частину дірочок пальцями. З інструмента вилетіли звуки, чимось схожі на стрекотіння. Та, здається, дідусь переклав усе правильно, бо королева приязно усміхнулася і, в свою чергу, привітала мандрівників поклоном.

— Вона вам подякувала і запитала, з якої причини ви залізли у вулик, — пересвиснув перекладач.

Артур почувався незатишно: йому здалося, що бджола, яка з ними сюди прилетіла, дивиться на нього особливо прискіпливо.

— Справа дуже важлива! Наш світ в небезпеці. Жахливий У поклявся знищити його. Якщо ми не чинитимемо йому спротиву, він невдовзі завоює весь світ, і ми опинимося в хаосі і руїні! — виразно вигукнула Селенія.

Принцеса виголошувала своє слово дуже емоційно. Вона знала, як можна переконати слухачів. А ще їй добре відомо, що бджоли ніколи ні з ким не погоджуються і ні до кого не прислухаються. І як їх переконати?

Натискуючи на дірочки в дудочці, Лінгванюх здійснював синхронний пересвист.

Бджола-полісмен підлетіла до королеви і щось зашепотіла їй на вухо — можливо,