Стівен Кінг - Кінець зміни

на хіднику стоїть літній чоловік у старій списаній армійській теплій куртці, заклеєній маскувальною стрічкою. Він дивиться, як Ходжес сідає в автобус, тоді виймає з кишені телефон і робить дзвінок.

4

Холлі дивиться, як її шеф — що, як виявляється, є тією людиною, яку вона любить найдужче в світі, — іде на ріг, на зупинку. У нього такий змарнілий вигляд — майже тінь того огрядного дядька, якого вона зустріла шість років тому. Йдучи, він тримається за бік. Останнім часом він часто так робить, і вона навіть не певна, чи він це усвідомлює.

Просто маленька виразка, казав він. Їй хотілося б у це вірити — йому вірити, — але вона не певна, що вірить.

Під’їжджає автобус, Білл сідає. Холлі стоїть коло вікна, дивиться на це, гризучи нігті, хоче курити. У неї повна шухляда «нікоретте», але інколи допомогти може тільки цигарка.

Годі гаяти час, каже вона собі. Якщо хочеш бути страшним підлим шпигуном — кращого часу годі знайти.

То вона повертається до кабінету.

Комп’ютер не світиться, але він його не вимикає, доки не йде ввечері додому, тож їй треба лише «розбудити» екран. Око несподівано зупиняється на жовтій пачці паперу для нотаток біля клавіатури. У нього завжди такий під рукою, зазвичай весь у нотатках, каляках і маляках. Так йому краще думається.

Тут зверху написаний добре знайомий рядок із пісні, який для Холлі став близьким, щойно вона почула його вперше по радіо: «Всі самотні люди». Ці слова підкреслено. Далі список відомих їй імен:

Олівія Трелоні (вдова)

Мартіна Стовер (незаміжня, економка каже про неї «стара діва»)

Дженіс Еллертон (вдова)

Ненсі Елдерсон (вдова)

Та інші. І вона — вона теж стара діва. Піт Гантлі — він розлучений. Сам Ходжес — він також.

У неодружених удвічі більша ймовірність самогубства. У розлучених — у чотири рази вища.

— Брейді Хартсфілд любив самогубства, — бурмоче вона. — То було його хобі.

Під іменами накидано незрозумілі їй слова: «Список відвідувачів? Який список?»

Вона тисне першу-ліпшу клавішу — і комп’ютер Білла прокидається, показавши робочий стіл, по якому абияк розтикані всі його файли. Холлі раз у раз сварить Білла за це, каже: це все одно що не зачиняти двері, йдучи з хати, — причому ще й розікласти перед тим все цінне на кухонному столі й додати записку: «Крадіть, не соромтеся». Він завжди обіцяє припинити це неподобство — і так і не припиняє. Щоправда, для самої Холлі це значення не має, вона знає його пароль, він сам його дав. Раптом що зі мною, казав він. Тепер вона дійсно боїться якогось такого «раптом».

Одного погляду на екран досить, щоб зрозуміти: тут ідеться не про виразку. На столі — нова тека зі страшною назвою. Холлі клацає по ній. Файл починається такими моторошними готичними літерами, що одразу стає ясно: це остання воля Керміта Вільяма Ходжеса, його заповіт. Вона швидко закриває файл. Вона не має жодного бажання вивчати його передсмертну волю. Досить уже й того, що такий документ існує і що він його відкривав сьогодні. Навіть задосить.

Холлі стоїть, тримаючи себе за плечі і кусаючи губи. Наступний крок — це вже буде гірше, ніж підглядання. Це втручання не у свою справу. Це вламування до чужого життя.

Ну вже дійшла до такого — то давай уже.

— Так, я маю це зробити, — шепоче Холлі і натискає на іконку з зображенням поштової марки, кажучи собі, що, може, нічого там такого й не знайде. Але воно знаходиться. Найновіший лист прийшов, мабуть, тоді, коли вони розмовляли про те, що він під ранок виявив «Під блакитною парасолькою». Лист від того лікаря, до якого він ходив, Стамос його прізвище. Вона відкриває лист і читає: «Ось вам копія нових результатів аналізів, щоб була у вас».

Холлі вводить пароль, щоб відкрити доданий файл, сідає в крісло Білла, нахиляється вперед, міцно зчепивши руки на колінах. Продивившись лише дві з восьми сторінок, вона починає плакати.

5

Ходжес не встигає як слід всістися на задньому сидінні «п’ятірки», як у нього в кишені б’ється скло і кричать про гол, щойно розбивши вікно вітальні місіс О’Лірі. Чоловік у діловому костюмі підводить очі від «Wall Street Journal» і кидає на Ходжеса засуджувальний погляд.

— Перепрошую, — вибачається Ходжес, — усе збираюся дзвінок поміняти…

— Із цього треба починати! — каже бізнесмен і повертається до своєї газети.

СМС прийшла від старого напарника. Знову. Із потужним відчуттям дежавю Ходжес віддзвонюється.

— Піте, — говорить він, — ну що ти все з тими повідомленнями? Наче в тебе й номер мій є у швидкому наборі.

— Я так розумію, Холлі, мабуть, програмувала тобі телефон і якийсь убитий рингтон поставила, — відповідає Піт. — Такий, який, на її думку, страшенно смішний. А ще, доходжу висновку, ти звук на максимум поставив, глушманище!

— Про текстові повідомлення воно на повну гучність сигналізує, — пояснює Ходжес. — Коли дзвінок — у телефона просто міні-оргазм об мою ногу.

— То поміняй сигнал!

Кілька годин тому він дізнався, що йому залишилося жити кілька місяців. А зараз він обговорює гучність рингтону…

— Абсолютно зроблю! А тепер кажи, що тобі потрібно.

— Тут серед комп’ютерних експертів чувак один виявився: причепився до вашого ігрового ґаджета, як муха до лайна. Йому ця штука страшне подобається — «ретро», він каже. Віриш? Цяцьку зробили років із п’ять тому, а вона вже ретро!

— Світ прискорюється.

— Та щось таке робиться. У кожному разі, вашому «заппіту», схоже, капут. Наші в нього свіжі батарейки сунули, він синім разів із п’ять поморгав, а потім здох.

— А що з ним таке?

— Теоретично можливий якийсь вірус, бо в цієї штуки наче є вай-фай, а саме через нього всю цю заразу завантажують, — але він каже, що скоріше там мікросхема несправна чи згоріло щось. То я хочу сказати — нічого воно не означає. Еллертон не могла ним користуватися.

— То чого вона в такому разі заряджала його отам, у доччиній ванній?

Піт на мить замовкає. Потім каже:

— Ну, може, воно якийсь час попрацювало, а потім чіп здох. Чи що там із ними буває.

Воно працювало, думає Ходжес. Вона на ньому пасьянси розкладала на кухонному столі. Усілякі — «Клондайк», «піраміду», «картину» тощо. Про що ти б дізнався, любий мій Піте, коли б побалакав з Ненсі Елдерсон. Це ще мало б бути у твоєму списку.

— Добре, — каже Ходжес. — Дякую за новини.

— Це останні для тебе новини, Керміте. У мене є напарниця, з якою я цілком вдало працював, відколи ти