Лоран Гунель - Бог завжди подорожує інкогніто

нього. За кілька секунд, він схрестив руки. І я теж. Я питав себе, скільки часу треба, аби утворився зв’язок, щоб він також почав несвідомо копіювати мої рухи. Дуже хотілося із цим поекспериментувати… Він витягнув ноги. Я зачекав мить, але також витягнув ноги. Це було незвично для мене — так розвалюватись у метро, але це, зрештою, було весело. Я ж іще ніколи не пробував стати на місце іншої людини, зовсім відмінної від мене, — триматися, як вона, — і побачити, що вийде. Він поклав руки на коліна — я повторив. Він дивився прямо перед собою, і, хоча просто перед ним сидів я, здавалося, він мене не бачив. Обличчя в нього було непорушне — я намагався повторити такий вираз. Ми сиділи так кілька хвилин, цілком ідентичні. Його погляд геть не читався, але мені здавалося, що між нами вже є певна психологічна близькість. Авжеж, він мав відчувати, що ми з ним на одній хвилі. Він підвівся і сів на лаві прямо — і я вчинив так само. Він нахилився в мій бік, дивлячись цього разу мені просто у вічі, прямо, явно встановлюючи зоровий контакт, тож я вже знав, що він зараз почне говорити. Я виграв: зміг установити зв’язок, спонукати незнайомця відкритися мені — навіть не розмовляючи з ним. Оце так вплив жестів на підсвідомість! Вищість тіла над словом! Це чудово, це — неймовірно. Він похмуро глянув на мене і заговорив із сильним африканським акцентом:

— Ти довго ще нариватимешся, кепкуючи з мене?

~ 15 ~

Цього ранку я прийшов на щотижневу нараду безтурботним — не знав, що невдовзі переживатиму найгидотніші години свого життя, що призведе до змін… найсприятливіших з-поміж можливих. Таке вже життя: рідко вчасно усвідомлюєш, що складнощі несуть приховану функцію вести нас до зростання. І у відьмах розкриваються янголи, аби принести нам чудові дарунки, загорнуті в непривабливу упаковку.

Коли йдеться про падіння, хворобу, побутові негаразди — ніхто ніколи не хоче приймати «дарунок», не думає розгортати його, щоб з’ясувати вміст загорненого: чи навчить він нас сили волі, сміливості? Або ж навпаки, навчить відпускати щось, що зрештою виявиться неважливим? Чи просить мене життя трохи більше дослухатися до своїх бажань та ідей? Ухвалювати рішення, користуватися талантами, якими я наділений? Припинити приймати те, що не відповідає моїм цінностям? Чого я мушу навчитися за цієї ситуації?

Коли настає випробування — ми часто реагуємо люттю, відчаєм, цілком логічно відкидаючи те, що здається несправедливим. Але від люті стаєш глухим, а відчай засліплює. Ми пропускаємо можливість зростання, яка постала перед нами. Від того важкі удари й невдачі множаться. Це не від поганої карми — це життя намагається повторно донести інформацію.

Зал був повним. Лишалося вільне місце біля Аліси — вона, вочевидь, зайняла його для мене. Нас було більше, ніж зазвичай. Раз на місяць збирався весь департамент рекрутингу — не тільки наш відділ. Я кинув Closer на стіл і спокійно сів. Приходити останнім почасти приємно — маєш відчуття, що всі на тебе чекають.

— Поглянь на Тома, — шепнула Аліса мені на вухо.

Я очима знайшов його в залі, подивився на нього…

— А що з ним?

— Поглянь пильніше.

Я трохи прихилився, щоб краще подивитися на нього, але не помітив нічого, крім його звичайної пихатої фізіономії. Аж раптом я побачив — і не повірив очам. Він невимушено поклав на стіл ручку… сяючу новеньку ручку Dupont. Аліса прикрила обличчя рукою, ледве втримуючись, щоб не зареготати.

— Усім доброго дня!

Від гучного голосу я ледь не підстрибнув. На нашу нараду завітав генеральний директор Марк Дункер. А я й не помітив, як він увійшов. У залі запала тиша.

— Я не буду вас сильно відвертати від вашого порядку денного, але хочу, аби ви взяли участь у новому тестуванні, яке я придумав під час перебування в Австрії, де ми нещодавно відкрили вісімнадцятий офіс. Я знаю, що у вас уже є багато інструментів оцінювання, але цей відрізняється від них — і я сьогодні сам його презентую.

Нам стало цікаво: що він ще вигадав?

— Ми всі знаємо, наскільки важче розкрити характер кандидата, ніж його знання. Ви всі володієте професією, на яку наймаєте людей, — ви вмієте ставити чудові запитання, щоб з’ясувати, чи кандидат має потрібні навички, аби пасувати бажаній вакансії. Але не завжди можна розрізнити його реальні особисті якості й ті, що він афішує. Я вже не кажу про недоліки — 90 % ваших кандидатів називають серед недоліків перфекціонізм і надмірну відповідальність, чи не так?.. Серед вигаданих переваг і підібраних недоліків нелегко сформувати справжню картину, як кандидат виявлятиме себе на роботі. Тестування, про яке я кажу, дозволяє виявити вкрай важливу характеристику для більшості відповідальних вакансій, особливо для тих, хто працює з кадрами. Я назву впевненість у собі: дуже складно це виміряти під час співбесіди. Я знаю людей, які пройшли багато співбесід із працевлаштування, видавалися дуже впевненими під час них, а насправді, прийшовши в компанію, «ламались» об першого ж працівника, який їх зачепив. Можна обдурити на співбесіді, але всю команду на роботі не обдуриш.

— Ти правду кажеш, але здебільшого ті, кому бракує впевненості в собі, і перед агентом не мають упевненого вигляду.

По залу прокотився шепіт. Репліку кинув молодий консультант, який прийшов нещодавно від конкурентів, де всі озивалися між собою на «ти». У нас консультанти зазвичай були на «ти» між собою, але наш керівник ніколи не поділяв цю моду на псевдоблизькість ділових стосунків. Зрештою, ця мода й справді була дещо лицемірною, але Марк Дункер відкидав її з інших причин: йому було вкрай потрібно бачити повагу працівників стосовно нього.

— Ми з вами, пане, корів разом не пасли.

Це була типова для нього репліка за таких обставин. Я нахилився до Аліси.

— Він цю тему добре знає…

Вона пирснула зо сміху. Фостері кинув на нас крижаний погляд.

Вдовольнившись відповіддю на ремарку консультанта, Дункер вів далі:

— Той тест, що я пропоную, трохи складно проводити, адже потрібна присутність щонайменше трьох осіб — не обов’язково консультантів; насправді ви можете запросити до участі будь-кого, — додав він, посміхаючись.

Це вже геть інтригувало. Усім було цікаво, до чого він веде. Він продовжив:

— Тест базується на принципі, що справжня впевненість у собі не залежить від думки інших. Це особиста риса, яка міцно закарбована в людині, своєрідна непохитна віра в себе і свою цінність, свої здібності — тому зовнішня критика не здатна зашкодити. А от якщо віра