Автор невідомий - Народні казки - Казки народів світу

та й почала гратися золотим яблуком. І в ту ж мить з вікна виглянула королівна з довгим носом.

— Що ти хочеш за своє яблуко? — запитала вона.

— Це яблуко не продається ні за гроші, ні за золото, — відповіла дівчина.

— Коли воно не продається ні за гроші, ні за золото, то що ти хочеш за нього? — спитала королівна.

— Якщо мені дозволять піти до королевича, що живе тут, і пересидіти біля нього ніч, яблуко буде твоє.

— Добре, я тобі дозволяю.

Та коли ввечері дівчина прийшла до королевича, він спав. Вона гукала його, трясла, плакала, та все дарма. Довгоноса королівна дала йому такого зілля, що він не прокидався цілу ніч. А коли настав ранок, вона прийшла і прогнала дівчину.

Того дня дівчина сіла знов перед замком та заходилася намотувати пряжу на золоте мотовило. І королівна знов визирнула з вікна й запитала:

— Що ти хочеш за своє мотовило?

— Це мотовило не продається ні за гроші, ні за золото, — відповіла дівчина, — але якщо мені дозволять пересидіти ніч біля королевича, мотовило буде твоє.

— Добре, я тобі дозволяю, — сказала королівна.

Та коли ввечері дівчина прийшла до королевича, він знов міцно спав. І хоч скільки вона його гукала, хоч скільки трясла й плакала, так і не змогла добудитися. А вранці прийшла довгоноса королівна й прогнала дівчину.

Того дня дівчина знов сіла перед замком і заходилася прясти на золотій прядці. А королівна з довгим носом відчинила двері й запитала, скільки їй заплатити за прядку.

Дівчина, як і перш, відповіла, що віддасть прядку, коли їй дозволять пересидіти ніч біля королевича.

— Добре, я тобі дозволяю, — погодилася королівна.

А поряд із спальнею королевича сиділи замкнені в’язні. Останні дві ночі вони чули плач і голосіння дівчини й розповіли про це королевичеві. Тоді він здогадався, що його присипляють зіллям, і коли ввечері довгоноса королівна принесла йому келих, він удав, що п’є, а насправді нишком вилив трунок за спину.

Прийшла цього разу дівчина, а королевич не спить. І вона розповіла йому, як добралась до нього. Ото було радощів!

— Ти прийшла саме вчасно, — сказав королевич, — бо завтра має відбутися моє весілля. Але тепер я не візьму ту довгоносу. Ти єдина визволила мене від чарів. Уранці я скажу, що спершу хочу побачити, що моя наречена вміє, і загадаю їй випрати мою сорочку з трьома лойовими плямами. А це може зробити тільки людина, а не троль. Ти випереш її, я знаю.

Так добули вони до ранку.

Другого дня, коли тролі зібралися на весільну учту, королевич сказав:

— Я хочу ще побачити, що вміє моя наречена, якої вона роботи навчилася.

— А чого ж, глянь, — погодилась мачуха.

— Я маю гарну сорочку і хотів би надягти її на весілля. Але на ній є три лойові плями, і їх треба відіпрати. Я обіцяв, що одружуся лише з тією дівчиною, яка випере мені сорочку. Бо як дівчина не вміє й сорочки випрати, то вона нічого не варта.

— Ну, це нехитре діло, — сказали гості.

Довгоноса королівна відразу ж узялася прати сорочку. Вона терла її з усієї сили. Та що більше терла, то помітніші ставали лойові плями.

— Ох, ти не так переш, — сказала їй мати. — Дай-но я тобі допоможу!

Та в її руках сорочка стала ще брудніша. Що довше вона прала, то більшали плями.

Потім сорочку спробували випрати інші тролихи, і в них виходило те саме. Врешті сорочка стала така, ніби її хтось протяг крізь димар.

— Ви ні на що не здатні! — сказав королевич. — Он під вікном сидить якась приблуда. Я закладаюся, що вона пере краще, ніж ви всі разом. Ходи-но сюди, дівчино! — покликав він.

Дівчина зайшла до світлиці.

— Ти можеш випрати цю сорочку? — запитав королевич.

— Ой, не знаю, — відповіла дівчина, — але спробую.

І не встигла вона занурити сорочку у воду, як та випралась і стала така біла, мов свіжий сніг.

— Коли так, то ти будеш моєю дружиною і більше ніхто, — сказав королевич.

Як почула мачуха ці слова, то луснула з люті. З носатою королівною та рештою тролів сталося те саме. Тоді королевич із своєю нареченою звільнили всіх в’язнів, які були там зачинені, набрали золота й срібла, скільки могли понести, і подалися далеко-далеко від замку, який стоїть на схід від сонця й на захід від місяця.

ПОКАРАНА ХИТРІСТЬ

Польська народна казка

Якось заможний пан з-під Ольштина полював сам-один у лісі, що сягав далеко-далеко.

В тому лісі посеред галявини була велика яма, вирита на вовків. Пан ішов через галявину й ненароком упав у яму. Як же він злякався, коли побачив, хто в тій ямі! А там уже сиділи ведмідь, здоровенна змія та кіт. Кожен із жахом дивився на інших. Отож пан і собі притулився до стіни та й ну гукати, благаючи допомоги. Гукав аж три дні — все даремно. Лиш на четвертий день наймит Міхал прийшов у ліс рубати дрова й почув голос із ями. Він підійшов до ями й питає:

— Хто там?

А заглянути в яму не можна, бо вона прикрита хмизом, та, ніде правди діти, він і злякався дуже.

Пан упізнав наймита з голосу.

— Це я, твій пан! — гукнув він. — Я впав до вовчої ями. Допоможи мені вилізти. Ось побачиш, як я тобі віддячу.

Міхал відшукав довгу жердину, опустив у яму. Чує — хтось за неї схопився. Почав Міхал тягти й на превелику силу витяг жердину назад. І що б ви думали — кого він побачив? Не свого пана, а величезного кудлатого ведмедя, який щодуху чкурнув у хащу.

Бідний Міхал затремтів з переляку, бо подумав, що то чорт його кликав, а потім обернувся на ведмедя. Міхал хотів був уже тікати, коли знову почув із ями голос:

— Не кидай мене тут, Міхале, любий! Змилуйся! Я знаю — ти хочеш одружитися. Справлю тобі гарне весілля, тільки допоможи мені вибратися з ями.

Почув це Міхал, усміхнувся. Хоч і не вірив, що то його пан, але вирішив спробувати ще раз. Обережно встромив жердину до ями — й зараз же почув, як щось дряпається по ній. Потяг Міхал жердину, і здалося йому дивним, що пан такий легкий. Аж тут із ями вискочив кіт, нявкнув і шугнув у кущі.

— Ой, лишенько! Це був напевне диявол. У цій ямі, мабуть, сидять самі чорти.

Він уже хотів був тікати, коли пан заблагав і залементував:

— Не кидай мене, Міхале, любий! Надходить ніч. Я