Богдан Мостіпан - Молот Чудовиськ: Кіготь Темряви, Богдан Мостіпан

Глава 9: Мисливська рада

-Пані, і панове! - вигукнув розпорядник - я радий вітати вас на кінних перегонах, на честь графа Беримора, володаря цих земель. Сьогодні ви побачите воістину надзвичайне видовище: як найкращі вершники з усієї округи візьмуть участь у цьому воістину важкому змаганні! Права на помилку у них немає, спроба тільки одна... Хто ж із них переможе?! Дізнаєтеся вже зовсім скоро! Усі ставки на тих чи інших учасників уже прийняті... Підсумки будуть відомі зовсім скоро! Потім розпорядник підійшов ближче до учасників кінного забігу.
-Що-ж, друзі, бажаю вам усім удачі в сьогоднішньому забігу! - вигукнув розпорядник перегонів - і нехай благословлять Боги переможця! А зараз, я дам вам зворотний відлік, і ви рушите з місця! Розпорядник почекав невелику паузу, а потім продовжив - Отже... Три!.. Два!..
Усі вершники були вже готові зрушити з місця в будь-яку секунду, Реніфат прийняв зручне положення в сідлі, зосередився, і був готовий кинутися наперекір іншим вершникам. Іншим уже не терпілося почати. Евеліна в цей час уважно спостерігала за тим, що відбувається, з верхів трибуни, вона дивилася на Реніфата, і подумки бажала йому удачі, не спускаючи з нього очей ні секунди.
-Один! - крикнув розпорядник - усі вершники тієї ж миті рушили з місця, скачачи щодуху вздовж дороги іподрому. Вони нітрохи один одному не поступалися на початку, намагаючись з усією доступною їхнім коням швидкістю обігнати своїх суперників. Першими на лідируючі позиції вибралися такі вершники як Альдамаріо, Лейдар Де Нівілль, і Молландер з Вайтфілда, барон із сусідніх земель, що плекав любов до кінних забігів і вирішив взяти участь у них разом з рештою. Реніфат у цей час перебував у центрі між найшвидшими вершниками, та іншими, менш спритними й посидючими в сідлі. Поруч із ним скакав той самий товстий хлопець, незважаючи на свою вагу, і здавалося б нерозторопність, йому вдавалося втримуватися в сідлі, і навіть змагатися на рівних з іншими умілими вершниками. Реніфат гнав свого коня щодуху, стукаючи по ньому поводами, той гнався на великій швидкості, проте недостатній. Реніфат став підбивати його ще сильніше, втім як і інші вершники. Альдамаріо та інші, як і раніше, займали лідируючі позиції. Але в момент, все змінилося, той самий товстий рудоволосий хлопець, зумів наздогнати одного з вершників-лідерів, Лейдара, і ненароком на великій швидкості зіткнувся прямо з його конем, від чого вони обидва не зуміли втримати керування, і впали на землю, разом зі своїми кіньми. Удар був доволі жорстким, але місцеві лікарі одразу ж поспішили надати їм допомогу, однак не будемо відволікатися. Незважаючи на втрати двох вершників, на забігу, як і раніше, залишалося близько десяти інших учасників, і вони старанно намагалися обігнати один одного. Реніфат зумів вибратися на лідируючі позиції, Альдамаріо, побачивши це, різко засунув руку в мішечок, що знаходився в нього на поясі, дістав звідти жменьку магічного пилу і кинув її в обличчя Реніфату, намагаючись тим самим збити його з ніг. У мить очі Реніфата пропалив пекучий біль, він заплющив їх руками, і ледь міг бачити. Однак, Альдамаріо не врахував одного. Реніфат був вершником бувалим, і йому під час полювань на чудовиськ доводилося проходити й не через таке. Він зумів утриматися в сідлі, протер руками очі, і, як і раніше, залишався на провідних позиціях нарівні з Альдамаріо і Молландером.
-Добре тримаєшся в сідлі! - усміхнувся Альдамаріо - видно відразу, мисливець!
-Ти не жилець, виродку! - крикнув йому у відповідь Реніфат.
-Ха-ха, злови мене, якщо зможеш! - з насмішкою відповів Альдамаріо, а потім прискорив свого коня. Нарешті, інші вершники стали відставати від учасників-лідерів. Серед яких були Реніфат, Альдамаріо, і Молландер. Вони впевнено скакали на передніх позиціях, не поступаючись один одному у швидкості. Але, в один момент, щось пішло не так. В окрузі здійнявся сильний вітер, через який одне кволе дерево, що знаходилося поруч з іподромом перегонів, похитнулося, і почало падати. Воно впало всією своєю вагою, перекривши частину дороги іподрому, Альдамаріо не передбачав цей момент, він подав знак своєму коню, щоб той перестрибнув перешкоду, проте він його не послухався, від чого зачепився копитами за колоду, і звалився на землю, разом зі своїм господарем. Альдамаріо вибив зі скачок. На передніх рядах залишалися тільки Молландер, і Реніфат.
-Добре тримаєтеся в сідлі, пане мисливець! - крикнув Молландер, висловивши повагу своєму суперникові.
-Взаємно! - небагатослівно відповів Реніфат.
Молландер і Реніфат гналися щодуху, не поступаючись один одному за швидкістю. Нарешті, фінішна межа іподрому виднілася вдалині. У цей час вони бігли повз пшеничні поля, краєвиди були напрочуд гарними, вітер потроху став вщухати. Через деякий час Молландер і Реніфат стали добігати до фінішної межі, обидва вони вичавлювали максимум зі своїх коней, намагаючись обігнати один одного.
-Давай, мила, не підведи мене! - сказав Реніфат своєму коню, підбиваючи його поводами - кінь наче почув його, він став бігти з небувалою швидкістю, обігнавши нарешті Молландера, до фінішу залишалося всього сто метрів. Молландер був зовсім близько, публіка застигла в очікуванні, хто ж із них переможе... І тут, раптом кінь Реніфата пробіг через фінішну лінію, вразивши всіх оточуючих своєю швидкістю, а слідом за ним пробіг кінь Молландера. Реніфат насилу призупинив свого коня, який гнався на піку своїх сил. Він насолоджувався кожною хвилиною свого тріумфу. Евеліна, що сиділа на трибуні, раділа від захвату. Решта вершників, що пленталися позаду лідерів перегонів, нарешті дісталися фінішної межі.
-Слухайте, слухайте! - кричав розпорядник перегонів - оголошую переможців кінних перегонів! Першим прибув на фінішну лінію мисливець на магічних істот, на Ім'я Реніфат! Другим на фініш прийшов Молландер, з Вайтвілля! І третім, Мілко з Лісових вуст! Привітаємо ж переможців!
На цьому, кінні перегони стали добігати кінця, і перемога Реніфату далася з великими труднощами. Втім, він був дуже гордий собою. До Альдамаріо, який, як і раніше, лежав біля поваленої колоди, разом зі своїм конем, поспішили прийти лікарі. Вони надали йому необхідну допомогу, і допомогли встати на ноги. Реніфат же, висадився зі свого коня, і попрямував прямо до розпорядника перегонів, за домовленою нагородою.
-А ось і ви, пане мисливець! - радісно вигукнув розпорядник - ну й видовище ви нам влаштували! Глядачі в захваті, вони раді, що віддали свої гроші за цей захід!
-Завжди радий допомогти - відповів Реніфат, мружачи очі, ті, як і раніше, щипали від магічного пилку, що його в нього жбурнув Альдамаріо - а тепер будьте ласкаві, належну нагороду.
-Так, звісно! - вигукнув розпорядник, потім дістав із гаманця на поясі триста монет, і вручив їх у руки Реніфату. Той поклав усі монети собі в гаманець, який надійно сховав під плащ.
-До речі... - сказав Реніфат, - один із ваших учасників шахраював... Альдамаріо, здається... Під час самого забігу він помітив у мене магічний пил, через що я ледве не втратив керування конем, і звалився на землю.
-Приношу свої вибачення за це непорозуміння, пане мисливець! - сказав розпорядник - я подбаю про те, щоб ця персона більше ніколи не брала участі в подібних змаганнях!
-Дякую... - відповів Реніфат - а потім попрямував на зустріч до Евеліни, пройшовши кілька кроків, вона сама знайшла його і кинулася обіймати.
-Це було приголомшливо! - відповіла Евеліна, міцно обійнявши Реніфата - ти був неймовірний!
-Хах, дякую - щиро посміхнувся Реніфат - приємно чути це від тебе...
-Ну що, тобі вручили нагороду? - поцікавилася Евеліна.
-Так, ще б пак... - сказав Реніфат - триста монет, як і обіцяли.
-Відмінно! Ти великий молодець - сказала Евеліна - я ж казала, що ти розвієшся в місті!
-Ти мала рацію... Це пішло мені на користь - сказав Реніфат - до речі, під час перегонів один упир кинув у мене магічний пил, я ледь не звалився на землю!
-Жах який... - сердито відповіла Евеліна - де цей негідник, зараз я йому вуха надеру!
-Тихо, не треба, - засміявся Реніфат, - йому й так добряче дісталося... Під час забігу впало дерево, його кінь зачепився за нього копитами і звалився на землю, разом із цим Альдамаріо.
-Бідний кінь... - відповіла Евеліна.
-Це точно - сказав Реніфат - ну підемо, будемо повертатися назад до своїх.
-Зачекай... - замислилася Евеліна, - може перед цим зазирнемо ще в одне місце?
-Куди ж?
-Дізнаєшся - усміхнулася Евеліна.
-Ведіть, мадам - відповів Реніфат - а потім мисливець і мисливиця разом попрямували в бік лісу.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍