Віталій Механік - Картограф, Віталій Механік

П’ятнадцять років тому, під час чергування розвідника Орвіна, стався перший напад псевдобронів. Звідки вони взялися, ніхто й гадки не мав. Під час вивчення планети траплялися всілякі химерні броньовані потвори, агресивні нічні пташки й злющі комахи, проте всі вони ставали легкою здобиччю гарно озброєних розвідників і не становили серйозної загрози. Псевдоброни ж одразу виділилися хитрістю, розумом, жорстокістю й нахабством.

Другий напад стався два роки тому. Біолог Пейн вижив, але психіка його порушилася. Виснажений науковець постійно бубонів дивні слова, вигукував якісь гасла, чіплявся до чергових, проте загалом поводився мирно. Спроба вилікувати Пейна тільки погіршила стан, тому біологу дали спокій. Тільки відтоді Трол Вегер забув про капсулу гіпернації, пообіцявши впіймати або вбити псевдоброна. Поки всі спроби закінчувалися провалом.

Потрібно перевірити пастку — глибоку яму, замасковану голограмою «під камінь». Вона розташована позаду, але навряд чи спрацювала: не бажають кляті тварюки виповзати з лісу. Хіба що притягти пару контейнерів для приманки.

Трол смачно вилаявся на специфічному сленгу розвідників і сплюнув на вологий ґрунт. Згарячу пообіцяв забезпечити спокійне життя своїм людям, а виконати зась. Що то за форма життя така специфічна? На морські глибини дослідникам забракло часу. Може звідти? Місцевий варіант земноводних. Типу саламандр.

— Погано вивчали фауну, — сердився розвідник, забувши, що Оффа за площею поверхні набагато більша за Землю, й сотень дослідників надто мало для глибокого й всебічного дослідження. Про зникнення картографа Ларсена Трол взагалі уникав  говорити, бо то ще одна темна пляма на його репутації.

Фільтрувальна маска, зачепившись за гілку, злізла з обличчя. Командор хапнув ротом вологе, напоєне пахучими ароматами, повітря. Дихати ним можна близько години, а потім задуха, асфіксія, смерть. Довга, мученицька, з виряченими очима, висунутим язиком і синьою шкірою.

Трола пересмикнуло від цієї думки. Поправивши маску, чоловік збирався скомандувати відступ до бази, але зафіксував рух правіше товстелезного стовбура фібкана. Деревина не поступається міцністю залізу, а розложиста крона густо задрапована світло-червоним пірчастим листям у вигляді довгастих гірлянд. Поміж них яскравою зеленню проглядають кулясті плоди величиною з людську голову.

Далекомір, причеплений за вухо, миттю змінив масштаб картинки й перемкнувся на ультрафіолетовий діапазон. Хтось вовтузився в кроні. Маленька істота розміром з кроля. Довгий хвіст чіплявся за віття, а лапи обмацували плоди, вишукуючи стиглі.

— Хе, ті білкоподібні потвори цілком спокійно почуваються в присутності хижаків, — роздумував уголос Вегер. — Не бояться кулястих блискавок… Чому саме акумулятори? Вони жеруть їх, чи що? — командор провів асоціацію з гризунами. Ті трощать без розбору все підряд. Можливо, для псевдобронів акумулятори — вишуканий делікатес.

З гребеня скелі одночасно запрацювали три імпульсні рушниці. Червоні пунктири лупили по узліссю. Донизу летіли зрізані гілки й листя, гупали важкі плоди; чимала зграя зелено-жовтих пташок з огидним нявканням дременула вглиб лісу, а білкоподібна істота сконала в розвилці.

Розвідники збожеволіли, стріляючи в усе, що ворушиться. Псевдоброн десь поруч і обов’язково скористається моментом.

Куляста блискавка вилетіла за сто метрів од понівеченої ділянки лісу.

Вегер миттю навів зброю на ціль та шваркнув максимальною потужністю до повної розрядки батареї. Далекомір показав чималу тварину, котра зникала в хащах.

— От дідько! — ревів у відчаї Трол, кидаючи рушницю. — Коли я завалю ту паскуду?!

Завдання, котре спочатку здавалося легким, переросло в шикарний головний біль. Втративши трьох досвідчених людей, Трол став обережним, нахрапом у нетрі не ліз, а вичікував на гористій місцевості.

Хвиляста лінія незайманого лісу в бузковому серпанку обрію зливалася з хмарним небом. На тисячі кілометрів тяглися хащі. У порівнянні з ними амазонські джунглі просто маленький парк. І кругом, від верхівок дерев до темно-коричневої землі, буяло життя. Різне. Здебільшого отруйне. Химерні павуки, багатоніжки, комарі, мухи, жуки повзали, літали, жерли один одного, дзижчали, кусалися, плодилися… Жах! Але яке розкішне видовище відкривалося пізно ввечері, коли мільярди світляків наряджали ліси рухомими гірляндами. Здавалося, планета перетворювалася на суцільний пульсуючий килим, який вигравав всіма кольорами райдуги.

Прямуючи в ліс, розвідники екіпірувалися особливо ретельно, герметизуючи все тіло. На відкритій місцевості було значно комфортніше, але й псевдоброна там навряд чи вполюєш.

Трол зв’язався з підлеглими. Один був поранений каменем у голову.

— Відходимо, — через силу віддав наказ командор. Ще одна поразка. Дванадцята, чи тринадцята.

Тихо поповзли до вузької змійчастої щілини поміж скелями. Потім четверо хлопців ухопили пораненого за руки, ноги й бігом понесли до бази. Трол прикривав тил, поглядаючи в небо. Звідти могли напасти комахи з довгими жалами на кшталт величезних, до двадцяти сантиметрів, жовто-блакитних смугастих шершнів. Ті гади глибоко проштрикували шкіру й за кілька хвилин висмоктували усю кров. Дротики-жала нагадували короткі шпаги, і від них рятувала армована синтетична одежина.

Поранений почувався кепсько. Голова надто вразлива. Куди дивилися хлопці? Скільки раз говорилося на інструктажі, аби не знімали шоломи… Кров залила молоде обличчя, руки безсило впали донизу.