Тіна Волф - Помилково заручені, Тіна Волф

Розділ 12

Аліна, ще сонно потягуючись, накинула на плечі легку курточку та схопила сумку. Понеділок, робота… Ну що ж, доведеться знову зображати серйозну юристку. 

Виходячи з квартири, вона, як завжди, перечепилася через кеди Михайла, які незмінно валялись біля її порога. 

— Ой, ну чому щоранку одна й та сама історія? — пробурчала вона, балансуючи на одній нозі, щоб не впасти обличчям у двері сусіда. 

А двері сусіда, до речі, саме в цю мить відчинилися. 

На порозі стояв Михайло. Він був не таким, як завжди. Не розпатланим музикантом у розтягнутій футболці, а… Ну, майже пристойним. У світлій сорочці, з зачесаним волоссям, він навіть здавався серйозною людиною. 

Аліна розгубилася. 

— Щось сталося? — перепитала вона, бо він так дивився… по-іншому. 

Його очі ковзнули по її обличчю, по волоссю, яке вона прилизала у хвіст, і зависли на її губах на секунду довше, ніж варто було б. 

— Нічого… Просто ти виглядаєш дуже… — він задумався. 

— Дуже що? — вона скептично звузила очі. 

— Дуже… понеділково, — нарешті вимовив він із легкою посмішкою. 

З-за його ніг визирнув Родік. Пес дивився на Аліну уважно, ніби аналізував щось у своїй собачій голові. А потім… широко позіхнув. 

— Ну, хоч хтось чесний, — буркнула Аліна, подивившись на песика. 

Михайло посміхнувся. 

— Тобі їхати на роботу? 

— Ні, я просто о восьмій ранку у діловому костюмі гуляю по під’їзду, — саркастично відповіла вона. 

— А, ясно, — він зробив вигляд, що серйозно киває. — Ну, гарної тобі роботи. 

Вона вже зробила крок до ліфта, коли він раптом гукнув: 

— Аліно. 

Вона повернула голову. 

— Що? 

Він задумався, ніби вагався, казати чи ні. 

— Просто… гарного дня. 

Вона не знала чому, але від цих слів її серце зробило маленький стрибок. Потім кивнула і пішла до ліфта, відчуваючи, що його погляд і досі її проводить. Аж тут почувся голос Василини Пилипівни – бабусі Михайла та звук дверей, що зачинилися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍