MiraLissa - Там, де закінчуються маски , MiraLissa

— Я не забув, — злобно прошипів чоловік. — І мій син також. Ви зламали хід гри. Втручання дівчини… — його погляд кинувся до Крістал, — …коштувало нам більше, ніж ти думаєш. Ми не прощаємо приниження.

Колін зробив півкроку вперед, його очі палали від ненависті. — Вона тоді вибила Розі з моїх рук. Якщо б не це… — він стиснув кулаки, — усе вже було б інакше.

— І саме тому ви знову тут, — констатував Влад. — Щоб забрати реванш?

— Ми прийшли не домовлятись. Ми прийшли попередити. — Голос чорнокнижника став м’яким, але загрозливим. — Ви забрали щось, що належало нам. Ми цього так не залишимо. А «Сльоза Фенікса»… — його очі блиснули. — Ви ще не усвідомлюєте, що накоїли.

Крістал стиснула кулаки, в її грудях закипала суміш злості і страху. Вона пам’ятала, як тоді все змінилось — і як мало не втратила Розі.

— Ще одна спроба, — холодно кинув Влад, — і більше ніхто з вас не вийде з моєї резиденції. Ви отримали свій шанс — і втратили його. Тепер ідіть.

Колін озирнувся на батька, ніби шукаючи дозволу. Той лиш кивнув.

— Ми повернемося. І наступного разу — вже не для погроз, — мовив чорнокнижник, і їхні тіні зникли, залишивши по собі важкий, наче дим, після смак.

Влад зітхнув і подивився на Крістал:

— Вони не забудуть. Але й ми не забудемо. Будь готова.

Коли повітря в залі трохи вичистилось від магічної напруги, Влад зачинив двері, відгороджуючи їх від залишків присутності темних. Його постать здавалася ще стриманішою, ніж зазвичай. У кімнаті залишились лише він, Герман і Крістал.

— Це вже не попередження, — першим озвався Герман. Його голос був глухим, стриманим, але всередині жевріла злість. — Це демонстрація. Вони більше не ховаються.

— Вони грають у відкриту, бо думають, що можуть дозволити собі більше, ніж дозволено, — пробурмотів Влад. — Але в їхній самовпевненості є тріщина.

— Вона — ця тріщина, — Герман кивнув у бік Крістал. — І вони це знають. Ти їм заважаєш, Крістал. Не тому, що ти сильна. А тому, що ти була там, зруйнувала їхній план, і, що гірше для них — залишилась живою.

— Їхній план тоді провалився, — тихо сказала Крістал, — і вони ніколи не пробачили мені цього. Тепер хочуть змусити всіх платити. І не збираються відступати.

Влад підійшов ближче, став перед ними обома.

— Це вже не гра між учнем і наставником. І не розбірки між кланами. Це пряме вторгнення. Вони випробовують межі. Але ми дамо їм відповідь — чітку, офіційну.

Герман підняв брову:

— Ти збираєшся скликати старійшин?

— Саме так. І дати їм копію кожного запису, кожного спогаду, кожного свідка. Якщо вони думають, що можуть вторгатися до моєї резиденції, викрадати моїх людей, погрожувати моїм підопічним — хай побачать, наскільки далеко це зайшло.

— І якщо навіть тоді це не подіє?

Влад посміхнувся куточками губ. Лід у його голосі можна було різати:

— Тоді ми не обмежимося словами.

Він подивився на Крістал:

— З цього моменту — ні кроку без супроводу. Якщо побачиш когось із них, навіть на відстані — не вступай у контакт. Спершу — сигнал. Ми будемо поруч.

Крістал кивнула. У її очах з’явився вогонь, не схожий на страх.

— Я не дам їм ще раз забрати щось із того, що важливе.

Герман кивнув у відповідь:

— І ми — не дамо.

Влад мовчки вийняв карту з підземного архіву — стару, з рельєфними позначками проходів, бар’єрів і зон впливу. Він розгорнув її просто на столі. Герман стояв поруч, схрестивши руки на грудях. Крістал — мовчки, але уважно спостерігала.

— Отже, — почав Влад. — Перше. Всі портали перевірити й закрити на додаткові пастки. Вони не мають більше входити сюди так вільно, як цього разу.

— Я поставлю своїх, — коротко відповів Герман. — Тих, хто вже мав справу з подібними маніпуляціями.

— Друге, — продовжив Влад. — Ми маємо створити безпечний простір для тих, кого вони можуть спробувати використати. Наставники, учні, союзники. Ніхто не повинен бути уразливим.

— Я активую старий рубіж охорони. У нас є деякі союзники, які мають борги, — Герман кивнув. — Я нагадаю їм про це.

— Третє, — Влад глянув на Крістал. — Ти більше не просто учениця. Тебе будуть використовувати як символ — або як зброю, або як жертву. Ми цього не допустимо. Але ти маєш бути готова до всього. Навіть до прямого протистояння.

Крістал мовчала секунду, перш ніж відповісти:

— Тоді навчіть мене бити не тільки в захист.

— Це буде, — кивнув Влад. — Макс і Розі займуться твоїм тренуванням, але з огляду на нові події — ще буде одна людина. Ільяр.

— Той, хто пройшов подібне, — згадала вона. — Він знає, як контролювати те, що всередині.

— Саме так, — підтвердив Влад. — І ще. Ми маємо підготувати матеріали для старійшин. Герман, на тобі — свідчення, записані офіційно. Крістал, з тебе — спогади. Але не всі. Лише те, що не зашкодить тобі, але підтвердить провокації.

— Я впораюсь, — коротко кивнула вона.

— І останнє, — Влад знову подивився на карту. — Якщо вони з’являться ще раз — ми не чекаємо. Ми зустрічаємо їх.

— Вогнем, залізом чи словами? — запитав Герман.

— За обставинами. Але вперше за довгий час — вони відчують, що це більше не гра.

Зал був порожній, окрім них двох. Стіни приглушували звук, і навіть кроки здавалися надто глухими, ніби тіні самі слухали. Ільяр стояв у центрі, спокійний, мовчазний. Його погляд ковзав по Крістал з тією уважністю, яка насторожує більше, ніж будь-який крик.

— У тебе всередині щось живе, — почав він, не чекаючи формальностей. — І воно не слухається наказів. Поки що.

— Я знаю. Я відчуваю це. Особливо після того… — вона замовкла, згадавши відлуння сили, що ледь не вирвалося на волю.

— То зараз ми не будемо змушувати його підкорятись. Ми дамо йому вибір. Але ти маєш знати одне: це не друг, не ворог. Це частина тебе. Така ж справжня, як твої руки чи дихання.