Хелена Хайд - Проклятий ректор і я, або Караоке в крижаній академії, Хелена Хайд

Ляснувши мене по дупі, ректор плюхнувся в крісло і почав складати плейлист на своєму великому плазмовому екрані. Мені ж нічого не залишалося, крім як піти в душову і підставити тіло під гарячу воду, яка приємно пестила трохи замерзлу шкіру.

І лише намилив губку, я знову задумалася про те, що творю! Ох, як я опинилася тут, у покоях ректора, в його душовій? Чому слухняно прийшла сюди, коли він наказав? Адже чудово розумію, що йому потрібно. Ні, звичайно, не прийди я сюди, лорд Поплавленс напевно сам завалився б у мою кімнату, і тоді моє покарання напевно було б у рази гірше! І все ж мене вражало те, як я без тіні заперечення просто взяла і виконала наказ, який нічого хорошого для мене не віщував.

Так, лорд ректор обіцяв поки не забирати мою цноту. Ось тільки якщо повірити його словам, це не означало, ніби він не змушуватиме мене співати всякі ганебні пісні, від яких мені захочеться провалитися на місці!

Матінко, не про таке я мріяла, коли їхала навчатися до Києва! От не про таке. Не такі пісні має дівчина співати, як він мені підбирає. Ось «Плакала», наприклад — це пісня хороша, правильна. Кожен рядок — як тітка вчила. Поплакати тихо на кухні, знову і знову, якщо чоловік тебе ображає, і потім знову посміхатися. Як і потрібно правильної мудрій жінці. А не оце от все.

Тремтячи, я вимкнула воду, витерлася, і вийшовши з душової в спальню ректора, побачила той одяг, що він для мене приготував. Хоча… А чи можна взагалі було назвати ЦЕ одяговим? Просто клаптики чорного латексу, в яких я невиразно впізнала високі чоботи-панчохи на шпильці і платформі, лякаюче коротеньку спідничку, тонку смужку топа, який ледве прикривав груди, вульгарні підтяжки, пояс для панчіх, яким я закріпила ботфорти і, дотримуючись інструкцій на упаковці, застебнула на руках і шиї.

Ох, боронь боже мене так хтось із дєрєвні тітки Авдотьї побачить! Відразу ж на багатті спалять, закидавши камінням! Навіть тітка сама заплює, і сказавши, що я їй не рідня, а «хвойда якась з нати, соросами проплачена», багаття підпалить! На пару з бакалійником Ванькою, який одразу після підпалювання багаття побіжить вінчатися з Євлампієй, стаючи спадкоємцем водочной лавкі її батька.

Ні, не пережити мені такого! Краще одразу в річку головою вниз, з каменем на шиї та венами порізаними!

Напружено дихаючи, я вийшла зі спальні у вітальню і обімліла.

Замість звичного освітлення горіла лише одна червона лампа. А посеред кімнати, поряд із ректором, стояв стенд, на якому було роздруковано фотографії з його епатажних фотосесій в сценічних образах, разом з мазунками, що були в нього на підтанцьовці та бек-вокалі!

Бути не може, навіщо ректорові ЦЕ?

— Давай, проходь сюди, Марічко, — підступно промовив чоловік, поманивши мене пальцем. І я, цокаючи високими підборами під удари годинника, що бив опівночі, підійшла до нього. Ох, ніколи б не подумала, що ОСЬ ТАК одного разу зустріну Новий рік... — Ти неймовірна, — палко прошепотів ректор, цілуючи мою руку... і на мить я здригнулася: він знову зовсім не звернув увагу на каблучку! Ні зацікавився очевидною магічною енергетикою предмета, ні просто обурився через те, що на моєму пальці якась незрозуміла срібна каблучка, якої раніше не було, і яку подарував мені не він.

Але чому зараз він не відреагував? Наскільки я знала цього чоловіка, він би не залишив таке без уваги. То чи не означає це, що ректор просто... справді не бачить перстня?

Мої роздуми перервали руки Мирослава Поплавленса, які схопилися за мої зап'ястя, ставлячи мене навпроти стенду.

— Настав час починати твоє покарання, Марічко, — прошепотів він, торкаючись моєї щоки зворотнім боком долоні. А вже через секунду я побачила в його руці один з двох мікрофонів!

— Ви... змусите мене співати сьогодні? — Збиваючись від тремтіння, прошепотіла я. — Невже «Кохаймося з китами»?

— Не зовсім, — посміхнувся ректор, легенько стискаючи моє стегно… і дивно, але цей біль був зовсім не сильним. Навіть… збуджуючим! — Я чудово розумію, що не всі жінки люблять щось жорстке. Та й мені самому не особливо подобається катувати ніжних дівчаток, перегинаючи. Тому не хвилюйся, Марічко, — промовив ректор, проводячи мікрофоном по моєму животику. — Я не робитиму нічого, що виходить за межі того, що було б приємно практично будь-якій жінці.

Наступний легкий удар долонею припав по сідницях і я не стримала стогін! Відчуття були гострими і різкими, лякаючими, і водночас такими привабливими.

Задоволено усміхаючись, ректор притиснувся до мене і лизнув за вушком.

— Студентко Мальва, ви сьогодні отримаєте справжнє покарання! — запевнив чоловік. А через мить, запускаючи кліп караоке, повідомив: — «Банька з любим тюленем»!

Затремтівши, я хотіла було закричати, що не буду, ні за що не буду... Але музика вже заграла, і підкоряючись їй, я почала виливати в мікрофон, червоніючи від сорому.

— Натопили баньку ми з тюленем,

Натопили з любим цим тюленем.

Ой, тюленю, совісті не май!

На полицю падай, ласти розставляй.

Ой, піддай, тюлене, трохи жару,

Щоб забули ми про мороз на пару.