КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА - Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

       Олень зітхнув. Бувають же ж дивні люди! Але потім він часто чув, що його порівнюють із Апостолом Петром. Це трохи… дратувало.

     На поличці в хатинці з’явилася нова книга і допитливий Олень занурився у медичні праці дивного чоловіка на ім’я Авіценна. Це були дуже захопливі знання. Але, дуже часто доводилося відриватися, адже небіжчиків ставало все більше і більше.

       Коли Олень спав, а це бувало не часто - адже мертвим сон не потрібен, - йому снилися дивні події та битви. Одного разу хлопцеві наснилося, як величезне дивне військо, на невисоких конях, оточує велике місто. Місто-фортеця стояло маже на тому самому місці, де жили Жерці. Велике військо закидало осаджувану фортецю незліченними стрілами, але змушене було відступити. Місто розрослося та поширило свій вплив далеко-далеко за межі Борисфена.

      Іншого разу, Оленю наснилася та сама битва. Але цього разу місто-фортеця впало під натиском загарбників. Коли хлопець прокинувся, його не полишало почуття якогось лиха. Він вийшов на міст – а там  вже чекала довга, зморена вервечка блідих людей.

     - Це нічого. Все добре, - втішали нові небіжчики один одного, - адже ми не потрапили у рабство і не змінили віри. – А ти – Апостол Петро? Не знала, що ти такий молодий!

       Потім Оленю снилися ще інші сни. Яки мали то одне закінчення, то інше.

       Знову приходив чоловік у білому вбранні. Здається, він став ще сумнішим, ніж до того.

     - Вони спалюють людей живцем! Вони замуровують живих людей у стінах без кисню! Це жахливо! І все це, прикриваючись моїм іменем, - казав чоловік і  неуважно рухав шахові фігури. – А злодії можуть купити собі індульгенцію, лише пограбувавши немічних. Хіба це справедливо?

     - Може, - намагався втішити чоловіка Олень, - їх спіткає кара після смерті? Чи може, вони відродяться знову на Землі у тілі тих, кого спалять живцем?

     - Але ж це – жорстоко, - казав чоловік. У таких випадках Олень нічого не відповідав. Він розумів чоловіка  у білому. Але ж хлопець хотів, щоб злих людей спіткала кара. Не заради помсти, а щоб вони знали, що так робити не слід.

       Поступово кам’яний міст почав ставати ширшим. Щоразу, як з’являлися люди у новому виді одягу, міст розширювався. Ось пройшла вервечка чоловіків із довгими вусами та лисими головами, з яких звисали довгі чубчики – оселедці. Дехто з них мав криві мечі. Один з новоприбульців взявся навчити Оленя битися цим дивним мечем – шаблею.

    Ні, хлопець не був воєвничим. Йому просто було цікаво. Так само було цікаво спробувати постріляти з дивних рушниць та пістолетів. Олень натискав на гачок, а невидимо-примарна куля летіла кудись далеко-далеко, не зачіпляючи шибок хатинки, та плюхалася у Річку. Десь удалечині спалахував сморідний стовп води. Це трохи бентежило: як навчитися влучно стріляти, якщо куля весь час потрапляє у Річку?

      Ці дивні люди навчали хлопця й читати своїми дивними мовами та розмовляти. Оленю було трохи важко зрозуміти, чому нащадки його мами – його брати та сестри, -  читають букву “Р”, як “р”,а не як “п”.

      Потім з’явилися люди із кулями у запотиличнику. За ними довжелезною вервечкою йшли натовпи худих, наче скелет, особистостей. Серед них були діти, підлітки, жінки та чоловіки. У всіх були великі скорботні очі та стомлений вигляд. Вони навіть не були сумні. Здавалося, що вони навіть раділи тому, що нарешті померли – такими були нестерпними муки голоду.

    Олень задумався що ж там діється на Землі. Невже, падають такі рясні дощі, що все зерно змило геть? Чи може, навпаки, стояли довжелезні засухи?

     Потім народу поменшало, аж раптом знову пішли величезні натовпи, переважно юнаків. Хлопці здивовано оглядалися. Здавалося, вони й досі не зрозуміли, що померли. Деякі з них й досі тримали в руках примарні гранати та прагнули в бій. Деякі були у одностроях зеленого кольору, а дехто мав дивні сорочки – із синьо білими смужками.

      Потім знову почалися натовпи людей із кулями у запотиличнику. А якось повз хлопця промайнули цілі натовпи спалених людей, які люто ненавиділи Драконів.

      Олень витягав нові книги з поличок і дивувався – на Землі творилося щось дуже нехороше. Виявляється, люди померли від голоду, який спричинили інші люди. Хіба так буває? А ще на Землі були дві величезні світові війни. Здавалося, Земля потрапила у кінець світу, про який колись попереджали старі сувої.

       Але були й інші новини. Люди навчилися літати. А ще люди побували на Місяці! Олень із подивом виявив, що Місяць то не Бог, чи Богиня, а - супутник планети. Тобто, така Земля, як Земля, але холодна і без води. Дивина та й годі!

     Якось, щойно Олень дочитав одну дуже-дуже цікаву книжку і вирішував, яку витягти далі, до хатинки зазирнув… Вогнян.

     - Як ти тут?

     - О! – Олень підскочив та обійняв Дракона. – Скучив за тобою. А ти як? Як твоя сестра?

     - Та все добре. Я з нею домовився і вона тебе відкопає.

     - Як це? – Не зрозумів хлопець.

     - Дуже просто, - відповів Вогнян. – Я тут трохи повчився мудрості… І тепер знаю, що ти не помер, а лише впав у сплячку. Тож, моя сестричка викопає тебе, і будеш собі жити далі.