Павло Дерев'янко - Тенета війни, Павло Дерев'янко

Пан Буханевич виявився украй розчарований його нетривким візитом.

— Знову на одну ніч, пане Чорнововку? Обіцяли ж цього разу зупинитися на декілька! І так з року в рік!

— Але бували винятки, — мляво захищався Северин.

— Ці винятки бували для «Чорта і ведмедя», пане Чорнововку! І не ховайте очей, мені все відомо! Коли ви затримуєтеся у Буді надовго, то чомусь завжди у них!

Пан Володимир мав рацію: коли Северин зупинявся у гостинному домі Ярових, то завжди на декілька діб. Але як доведеш, що то випадковий збіг, а не підступний задум?

Слід було негайно змінити тему розмови, і Северин знав, перед чим той не встоїть:

— А як просувається ваша книга, пане Буханевичу?

— О! — прийом подіяв, і корчмар миттю забув про образу з гостюванням. — Її видають! Ось-ось надійде з друку!

— Отакої! — Северин завжди гадав, що пан Володимир належить до когорти тих людей, котрі все життя пишуть книгу, всім довкола про неї розповідають, але ніколи не спромагаються завершити рукопис. — Оце так новина, пане Буханевичу! І ви мовчали? Прийміть найщиріші вітання!

— Дякую, пане Чорнововку! Сподіваюся, вам теж сподобається, — Володимир від напливу почуттів аж зашарівся. — Мій «Літопис Сірого Ордену»! Я вклав у нього стільки сил, часу та душі! І нарешті... Мені навіть гонорар заплатили!

На радощах корчмар забув про Северинову зраду з іншим гостинним домом. Ще трохи погомонівши про книгу, характерник дістав від Буханевича чималий шмат капустяника в дорогу та заїхав по Савку. Невдовзі характерники покинули Вовче місто.

Брат Павич роззирався навколо, щасливо мружився від сонця, гладив гриву свого Коника та час від часу посмикував пір'їну за вухом.

— Павичу!

Савка не обернувся.

— Гей! Павичу!

Жодної реакції.

Привернувши нарешті увагу Деригори розмахуванням рук, Чорнововк переконався, що той його чує, відтак повільно та докладно почав вводити його в курс непростих стосунків з потойбічними агентами.

— Норов та поведінка у них геть різні, просто як у людей. Хтось тут довго жив, когось я витягнув із Потойбіччя. Одні ховаються серед дикої природи, інші надають перевагу селам чи містам, деякі постійно мандрують. Усі вони скуті кривавими угодами, тобі доведеться замінити мої угоди власними... Про це розповім пізніше. Головне — пояснити кожному, що саме тобі від нього треба. Інколи це дуже складно, бо вони не люди, тож і мислять інакше, — неквапом оповідав Северин. — Але як зрозумієш, що й до чого, все вдасться! Дехто відправляє звіти щурами чи птахами, дехто вселяється у людину поблизу та її вустами переказує повідомлення, дехто вночі підкидає берестяні листи з нотатками, а дехто сон потрібний навіває, такий, що потім не забудеш... Гей! Я кому розповідаю? Агов! Ти мене слухаєш, Павичу?

Савка шморгнув носом і знов розплився у щасливій усмішці.

— Гей, Чорний Вовче! Як ся маєш?

Це буде достобіса складне завдання, збагнув Северин.

Розділ четвертий

Люди зиркали на черес — хто перелякано, хто з повагою — і мовчки розступалися.

— Один вовкулака мого друга побив з перепою! — розпинався проповідник. — Люди його сокирою намагалися зарубати, та вона йому шкоди не завдасть!

Він ковтнув було повітря для наступного звинувачення, аж тут просто перед ним виріс Олефір. Чоловік миттю замовк, вирячившись на три клямри.

— Чого ви зупинилися? — процідив характерник. — Така цікава промова, продовжуйте.

З юрби слухачів почулися смішки.

— Я... Я вже закінчив, — проповідник озирнувся в пошуках шляхів для відступу.

— Шкода! Добрі люди зібралися послухати про клятих вовкулак, які анічогісінько не роблять для захисту держави, а ви вже й закінчили?

Найбільше Пилипу хотілося врізати йому в мармизу, вихлюпнути свій біль на цього виродка, котрий і гадки не мав про справжнє життя «клятих вовкулак».

— Закінчив...

— Може, причина в мені? Я вам заважаю?

— Вибачте, — пролопотів проповідник. — Мені просто заплатили.

І дременув геть. Пилип вичекав кілька секунд, аби дати фору (той мав утекти, щоб подальша розмова відбувалася без свідків), та побіг слідом.

Натовп весело загомонів.

— Давай, сіроманцю! Покажи йому, де раки зимують! — гукнув хтось у спину.

Бігав проповідник кепсько: за лічені хвилини Пилип з ним порівнявся, той перелякано вирячив очі та додав швидкості. Проте наснага його хутко вивітрилася, й ось вони вже біжать поруч, немов двійко друзів, що поспішають у справах.

У завулку втікач-невдаха зупинився та вперся долонями в коліна, віддихуючись.

— Здаюся, — пробелькотів він, кинув у бік Пилипа гаманець та закашлявся.

Доки той судомно хапав повітря ротом, характерник підняв гаманця і, не торкнувшись монет, вивудив звідти складену грамоту. Пробігся рядками кілька разів, запам'ятовуючи ім'я та адресу.

— Далеко ж занесло вас від рідного Запоріжжя, пане Бабичу. У зв'язку з цим маю кілька запитань.

Проповідник мотнув головою, витер рукавом піт із лоба, відновив дихання й нарешті спромігся відповісти:

— Тільки не бийте.

— Залежить від ваших відповідей, — тим часом гаманець, не зазнавши фінансових втрат, перекочував до неабияк здивованого власника. — Отже, пане Бабичу, ви актор.

— Саме так, — повернення вцілілого гаманця неабияк збадьорило пана Бабича. — Клясичний театр! Маю визнаний талант, чималий досвід та кілька головних ролей у творчому доробку. Виступав з гастролями по всьому Гетьманату! Грав самого Гамлета, цю мою роль вельми тепло сприйняли критики і глядачі!

— Але проміняли Гамлета на вуличне проповідництво, аби налаштовувати простий люд проти мене та моїх побратимів?

Акторський ентузіазм ущух.

— Власне, це не має нічого спільного з моїми справжніми переконаннями... Я щиро шаную Сірий Орден, присягаюся вам, пане лицарю, — почав виправдовуватися Бабич. — Не дайте тим словам ввести в оману! Це просто роль! Доволі, так би мовити, екзотична роль. Бачте, нашу трупу найняли... Доки в театрах міжсезоння, випала нагода трохи заробити, шукали саме фахових акторів...

— Хто найняв. Де. Коли.

— Я скажу, я все скажу! Минулого місяця режисер приніс цікаве запрошення, — заходився звітувати актор. — Сказав, це ніби як індивідуальні гастролі. Пропозиція справді була оригінальною, нашу трупу зібрали біля складу на околиці міста, і там один чоловік... не знаю, чи то замовник, чи просто говорив від його імені... так от, він повідомив, що шукають таланти для ексцентричних вуличних вистав. Пообіцяв гарну платню, ще й аванс у три десятки талярів. Від нас вимагалося проїхати певним маршрутом — кожному актору виділили