Рейчел Меддоу - Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу

голову «ІксТіОу енерджі», розповісти про злиття компаній і майбуття сланцевого газу. «Пригадуєте давній рекламний слоган: «Коли говорить «ЕФ.Хаттон», люди слухають»16? — сказав голова Едвард Маркі на відкритті слухань 20 січня 2010 року. — Не секрет, що я не згоден з «ЕкксонМобіл» у багатьох аспектах енергетичної політики. Але коли найбільша американська компанія робить важливий хід в енергетичному секторі, політикам потрібно послухати й зрозуміти, що це означає. Це злиття віщує фундаментальний довготерміновий зсув на енергетичному рівні і він заслуговує нашої прискіпливої уваги».

До підкомітету Маркі входив двадцять один демократ, з яких лише кілька коли-небудь насолоджувалися перевагами фінансової підтримки чудесного комітету фінансових дій «ЕкксонМобіл»17, і всього десять стовідсотково своїх республіканців. Але навіть якщо Рекс Тіллерсон й передчував, що під час ранково-денної сесії буде непереливки, він себе нічим не видавав, а незворушно сидів, слухаючи вступне слово голови Маркі. Він не радився з помічниками і не перебирав свої нотатки, а усією увагою прикипів до Маркі. Він мав сталеву витримку, якої не купиш навіть за компенсаційний пакет вартістю у 27 мільйонів щороку, якого Тіллерсон нині домагався. Обличчя мав гладеньке, злегка засмагле (хоч і взимку), і радісне, як у людини, якій нема чого остерігатися; «надрайлукані»18 пасма тіллерсонових сивих густих кіс елегантно обрамлювали лоб, кожна волосинка — на своєму місці. Він спокійно сидів поряд із Бобом Сімпсоном, слухаючи вісімнадцять окремих багатослівних вступних заяв від членів комітету. Тіллерсон не нервувався. Не розважав себе вдаваним занотовуванням. Не відводив погляду від своїх майбутніх інквізиторів. А коли прийшла черга говорити, то голос його лишився неспішним і виваженим, ніби він говорив до школярів, намагаючись, ну, розумієте, пояснити «складнощі ведення енергетичного бізнесу таким чином, щоб допомогти їм краще зрозуміти проблеми, про які всі говорять, і чому речі такі, якими вони є». Якщо б бойскаути запровадили випробування на «незворушність», скауту-орлу Рексу Тіллерсону довелося б пошукати на уніформі місце для нового скаутського значка.

З’ясувалося, що на тих січневих слуханнях перед ним та поглинутою ним компанією виступала всього-на-всього дівчача група підтримки. Насправді комітет понад усе переймався енергетичною незалежністю (що змушувало Америку припинити ввезення нафти й газу з сумнівних іноземних країн), і навіть демократи, здавалося, були готові чимало на що дивитися крізь пальці, беручи до уваги, наскільки багато гідравлічний розрив пластів і горизонтальне буріння важили для просування країни до цієї довгоочікуваної і недосяжної цілі. «Ми раді [«ІксТіОу»] в Пенсільванії, — офірував конгресмен-демократ із Пітсбурга. — Ми хочемо видобувати той газ з-під землі. Ми всі за це». Усі значною мірою погоджувалися з тим, що вимога федеральної влади розкрити рецепт рідини для гідророзривів була чудовою, але за умови, що про секретний рецепт не дізнаються конкуренти. Утім після цього на вивчення потенційних загроз від гідророзриву пластів часу присвячувалося украй мало.

Коли час від часу питання безпеки поставали, Тіллерсон запевняв, що нафтогазовидобувники десятиліттями використовували гідравлічний розрив у мільйоні свердловин, «і не було зареєстровано жодного випадку забруднення водоносних горизонтів». Ніхто йому не заперечив. Конгресмен із Північної Кароліни процитував слова нового обамівського міністра енергетики, Нобелівського лауреата з фізики, який сказав, що вірить у багатообіцяючі перспективи гідророзриву для видобутку природного газу з-під шарів з низькою проникністю. Були потенційні небезпеки і сто різних способів потрапити в халепу, але якщо міністр Стівен Чу сказав: «Якщо це можна добути екологічним шляхом, то навіщо ви хочете це заборонити?», то Рекс погодився! «Ви маєте сотні тисяч гірських порід між прісною водою і вуглецевовмісним сланцем, а до того ж ще й кілька шарів сталевих труб, — пояснив він підкомітету. — Так, це ризик, але ми знаємо, як ним управляти». Ніхто йому не заперечив.

Земляк Тіллерсона, голова «ІксТіОу» Боб Сімпсон заявив комітету, що вірить у «колективну мудрість Конгресу, більшу мудрість, що [гідророзрив] залишиться, оскільки це безпечно, а ось наслідки від неможливості ним користуватися для нашої економіки занадто серйозні». А потім Тіллерсон нагадав комітету, що коли суворі норми щодо гідророзриву будуть ухвалені, додаткові витрати можуть занадто здорожчити буріння і покласти край величній національній ході до енергетичної незалежності, щойно енергетична залежність нарешті опинилася в межах досяжності. «Без гідравлічного розриву пластів газ, закутий у сланцевій породі, лишається закутим, — зазначив він. — Якщо ви приберете гідравлічний розрив як одну із технологій, цей ресурс надалі буде неможливо видобувати». І це, додав Тіллерсон, буде коштувати робочих місць просто зараз, у розпал кризи, коли країна може мало що собі дозволити. «Збільшення кількості робочих місць, про яке ми говорили, може запросто зійти нанівець, — сказав він, — оскільки ви не буритимете свердловини, якщо не маєте змоги підривати пласт». Ніхто йому і в цьому не заперечив.

Офіційне обговорення перетворилося для демократів на можливість зробити вибір — вибір в ім’я енергетичної незалежності. Одній демократці з Колорадо так хотілося бути в курсі гідророзриву, що вона запропонувала законопроєкт про розкриття даних про склад розривних рідин, які вводяться під ґрунт, але навіть він супроводжувався твердою заявою конгресменки: «Я зовсім не маю наміру забороняти гідророзрив. Насправді, я вважаю, що гідророзрив дуже важливий для видобутку з-під землі безлічі цих запасів». Загальний висновок був такий: галузь завжди демонструвала найвищу продуктивність, коли їй дозволяли самій себе контролювати; якщо щось піде не так, то постраждають прибутки компанії, а більш ефективний фактор стримування придумати важко! «Зрозуміло, що це ризик, яким ми мусимо керувати, — сказав Тіллерсон про гідророзрив, — і сподіваємося, що чудово з цим впораємося».

Найкрасномовніший приклад на підтримку безпекових зобов’язаннь галузі навів делегат Стів Скаліз, новачок із Першого Конгресу округу Луїзіани, який простягається від Фолсома (в середині країни) і тягнеться до Мексиканської затоки. Офіційно Скаліз навіть не був серед членів підкомітету, але зайшов до кімнати як його член. Перед усіма камерами він наполягав, що ліві й екологи, як завжди, відстають від життя. Вони не в курсі про неймовірний поступ у технологіях буріння й безпеки. «За метушнею багато чого не видно, — сказав він у відповідь на запитання до Тіллерсона. — Люди так говорять, ніби технології двадцятирічної давнини використовуються й досі. Знаєте, я розповідаю своїм колегам, що найкраще місце для риболовлі в Мексиканській затоці — поблизу нафтової вишки, бо, насамперед, унаслідок дотримання екологічних норм, рибі тут прекрасно ведеться. Вона залюбки сюди припливає й нереститься. І про це знають капітани риболовецьких суден, адже саме сюди вони привозять людей рибалити. І ви навудите справді хорошої риби і знайдете найсмачніші страви прямісінько біля нафтової вишки».