Джонатан Страуд - Бартімеус: Амулет Самарканда, Джонатан Страуд

години зо дві. Доведеться зайнятись цією бляшанкою пізніше і сподіватись, що Бартімеус тим часом нічого не вигадає.

Пані Андервуд налила чаю і поставила чашку перед Натаніелем.

— Це додасть рум’янцю твоїм щокам. У тебе, Натаніелю, нині великий день. Коли я знову побачу тебе, ти вже будеш кимось іншим. Можливо, зараз я востаннє називаю тебе твоїм ім’ям. Мабуть, мені слід його забути.

«Краще б ви забули його вранці», — похмуро подумав хлопець. Якась маленька зла частинка його душі дорікала пані Андервуд за її легковажну приязнь, однак Натаніель знав, що це несправдливо. Він сам винен, що демон опинився поблизу й почув її слова. Сила, Секрет, Самозбереження... Тепер він не мав ані першого, ані другого, ні третього. Натаніель ковтнув чаю, обпікши собі рота.

***

— Заходь, хлопчику, — наставник, що сидів у високому кріслі біля стола, здавався майже лагідним. Не зводячи очей з Натаніеля. він показав на сусідній табурет. — Сідай. Ти сьогодні, бачу, причепурився? Навіть одягнув жакет, еге ж? Я радий бачити, що ти розумієш важливість цього моменту.

— Так, сер.

— Гаразд. Де наш Альманах? Ану, погляньмо...

Альманах мав блискучі зелені шкіряні палітурки й вузьку закладку, сплетену з бичачої щетини. Його тільки вчора привезли від Ярослава, тож ніхто ще не читав. Пан Андервуд обережно розкрив книжку й поглянув на титульний аркуш.

— Альманах імен Лоува, триста дев’яносто п’яте видання... Як біжить час! Я обирав собі ім’я за триста п’ятдесятим виданням — ти не повіриш! А пам’ятаю так, ніби це було вчора...

— Так, сер, — Натаніель ледве стримався, щоб не позіхнути: далася взнаки ранкова втома. Та він змусив себе зосередитись і дивився, як наставник, балакаючи без упину, гортає сторінки.

— Альманах, хлопчику, це список усіх офіційних імен, якими користувалися чарівники від золотої доби Праги до наших днів. Багато цих імен використовувались неодноразово. Біля кожного імені зазначено, чи носить його хтось нині. Якщо ні, то ім’я вільне, і ти можеш його взяти. Або придумати власне. Ось поглянь: «Андервуд Артур, Лондон»... Я — другий, хто носить це ім’я. Перший Артур Андервуд був відомий якобіт, здається, близький друг короля Якова Першого. А тепер я мушу поміркувати. Гадаю, тобі варто було б піти за прикладом якогось великого чарівника.

—Так, сер.

— От, скажімо, Теофілус Трокмортон — видатний алхімік і... так, зараз це ім’я вільне. Що, не подобається? А Бальтазар Джонс? Ти, здається, не дуже певен. Так, його приклад наслідувати справді важко. Ти щось хочеш сказати, хлопчику?

— Сер, а Вільям Ґледстон вільний? Я так захоплююсь ним.

— Ґледстон?! — наставник витріщив очі. — Отакої... Хлопчику, деякі імена такі великі й свіжі в пам’яті, що їх не личить торкатись нікому! Приміряти на себе Ґледстонову мантію — неймовірне зухвальство. — чарівник підняв брови. — Якщо ти не можеш запропонувати нічого розумного, я зроблю цей вибір замість тебе.

— Пробачте, сер, я не подумав...

— Честолюбство — це чудово, хлопчику, проте його треба приховувати. Якщо ти надто виявлятимеш його, то можеш не дожити до свого двадцятиліття. Чарівникові не слід передчасно привертати до себе увагу — принаймні доти, доки він викличе свого першого мулера. Що ж, продивімося Альманах разом спочатку..

Минуло майже півтори години, перш ніж вибір було зроблено. Наставник, здається, полюбляв невиразних чарівників з невиразними іменами: хлопцеві ледве пощастило ухилитись від перетворення на Фіцґіббона, Трікля, Гумса чи Ґеллімофрі, а власний Натаніелів вибір щоразу здавався панові Андервуду то надто самовпевненим, то надто хвальковитим. Та врешті рішення таки було прийнято. Натомлений пан Андервуд виголосив офіційну формулу, відшукав належну графу, заніс туди нове ім’я і розписався поряд. Натаніель теж поставив свій підпис у великій клітинці внизу сторінки. Підпис вийшов кострубатий, адже він ставив його вперше. Хлопець мовчки перечитав: «Джон Мендрейк».

Він став третім власником цього імені. Жоден з його попередників не здійснив нічого визначного, проте Натаніелеві було байдуже — все одно краще, ніж Трікль чи Фіцґіббон. Нехай так і буде.

Наставник згорнув папір, заховав його до брунатного конверта і вмостився глибше у кріслі.

— Що ж, Джоне, — мовив він. — Справу зроблено. Я завірю документ безпосередньо в міністерстві, і з цієї миті розпочнеться твоє офіційне існування. Тільки не думай пишатися! Ти досі майже нічого не знаєш, і сам переконаєшся в цьому завтра, коли спробуєш викликати жабуна. І все-таки перший етап твоєї освіти завершено — завдяки мені.

—Так, сер. Дякую, сер.

— Їй-бо, то були шість довгих, тяжких років. Я частенько сумнівався, чи зумієш ти просунутися далеко, а після торішньої пригоди більшість наставників узагалі викинули б тебе геть. Проте я певен... Ні, нічого. Відтепер ти можеш носити свої лінзи.

—Дякую, сер, — Натаніель ледве стримався, щоб не примружити очі: лінзи він уже носив.

У голосі пана Андервуда з’явились пихаті нотки:

— Якщо все буде добре, через кілька років ми знайдемо тобі гідну роботу — скажімо, помічника секретаря при якомусь заступникові міністра. Не надто розкішно, та цілком відповідно до твоїх скромних здібностей. Не кожен чарівник може досягти такої поважної посади, як я. Але ти, Джоне, все одно повинен зробити свій, хай навіть невеличкий, внесок у нашу спільну справу. А тим часом ти, як мій учень, допомагатимеш мені в простих магічних операціях, і тим самим хоч трохи віддячиш мені за всі зусилля, які я витратив на тебе.

— Вважатиму за честь, сер.

Наставник махнув рукою, дозволяючи Натаніелеві йти. Хлопець обернувся й скривився. Він був уже на півдорозі до дверей, коли чарівник пригадав дещо нове.

— До речі! — сказав він. —Твоє Найменування відбулося саме вчасно. Через три дні я вирушу до Парламенту — вислухати промову прем’єр-міністра до найповажніших членів уряду. Це надзвичайно важлива подія: він коротко викладе свої найближчі плани стосовно внутрішньої і зовнішньої політики. Учні, що одержали ім’я, теж можуть прийти туди. Якщо ти поводитимешся добре, я візьму тебе з собою. Це буде для тебе вельми повчально — побачити всіх наших головних чарівників одразу!

—Так, сер.