Таня Мальована - Устина - азовська відьма , Таня Мальована

—Твої сни, красуню, — відповів Андрій замість сестри.

—Твої сили зараз не контрольовані. Сістер казала, що ти бачиш магію, яку бачити не повинна була б. І це теж насторожує.

В мене аж подих перехопило від обурення щодо моїх сил, тільки но я хотіла, щось ляпнути як вчасно прикусила язика. Він правий є речі які не повинні відбуватися і з цим потрібно щось робити, а не просто ображали оточуючих, як би то не кортіло.

Далі снідали ми в тиші, коли повернувся Богдан на наше німе питання "що там?" сказав, що потім вже на загальному тренуванні розповість.

Так від нетерпінням я сувалася як вжалена на стільці, тільки Рох в’їдливо коментував мої думки, але ними ділитися я не хотіла, а реагувати тим паче, так інколи кидала попереджувальні погляди на цього докучаку.

За кавою ми тільки поглядали на Богдана, що ж скаже.

—Так, за годину чекаю усіх у вітальні. Бути готовими одразу й до тренування, — перевертень піднявся й подякувавши пішов до будинку.

— Що ж там йому такого сказали, що така секретність? — не витримала й запитала я у Лізи й Андрія.

—А хто його знає, — пожала плечима дівчина.

—Він завжди такий серйозний й таємничий. Хіба що про історію тільки може базікати з таким жаром, що ох, — сказав парубок.

—Зостається тільки чекати, я так розумію, — перевертні тільки одночасно хитнули головами погоджуючись з моїми словами.

— Так дітлахи, час сніданку вичерпано, — проговорив дядько Осі й зі столу все в мить зникло.

—Чого це ви так нас гоните, дядько? — запитала я. Моє здивування від такої поведінки домовика виразно читалося на моєму обличчі. Вона була зовсім не типова для нього.

—У мене сьогодні купа справ і я он вже до пана Мойсі спізнююсь, — домовик був нетерплячий.

—Передавайте йому вітання, — побажала я майже в порожнечу, ледь видний силует мені тільки махнув, перед тим як зникнути остаточно.

—Ну, що дівчата в нас є година, в мене є варіант, як її проведемо, — Андрій був в край веселим.

— Що ти вже вигадав вовчику-братику?

—Ходімо до будинку дізнаєтеся.

Нас не залишилося нічого іншого, як піти з ним.

Будинок зустрів нас тишею й прохолодою. Кінець весни, а вже доволі спекотно, що ж буде в літку. Хоча б якийсь дощик пішов, чи шо.

У вітальні я скоренько зайняла своє улюблене зелене крісло в нього ідеальне розташування в кімнаті. Поруч столик і торшер, видно телевізор, не заважає диван і від дверей далеко.

Андрій захопив якусь коробочку й поставив перед нами з Лізою. Дівчина тільки сіла з мого боку на диван й подивилася на брата.

— Ти привіз із собою "Манчкін"? — якось буденно й приречено промовила Ліза.

— Це класика. І я з собою взяв тільки одну колоду, — відповів Андрій під фиркання сестри.

—А що це таке? — запитала я дивлячись як парубок дістає карти з малюнками й розкладає їх у дві колоди.

— Це одна з кращих настільних ігор. Легенда ігрового світу! — очі вовка горіли.

—Не дивуйся, він в нас трішки гік. Вдома вся кімната в цих коробках, — сказала Ліза.

Вона точно знала до чого готуватися, а я тільки стежила за руками Андрія, який вправно роздавав карти по вісім кожному.

—Отже запам'ятовуй. Це карти дверей, а це скарбів, — він по черзі показав на стовпчики з карт, що відрізнялися малюнком.

—Тут є раси й класи, типу воїна й чаклуна, чи то клірика, —продовжував хлопець.

Ліза вже щось викладала перед собою в дивному порядку.

— Ти сказав чаклун, тобто я можу бути чаклункою й тут? — зазираючи в карти запитала я. Різноманіття дивних малюнків подивилося на мене.

—Можеш, якщо карта випаде, — сказав хлопець.

Це було щось абсолютне нове для мене, а" щур на палиці" та "кровосісі" не залишили мене байдужою.

—Так, що слухай далі, — продовжив Андрій.

А я слухала та запам’ятовувала, розкладала карти й розуміла, що мені це подобається, хоча ми ще й не розпочали саму гру.

—Ну що поїхали? —запропонувала Ліза, як тільки закінчили пояснювати правила.

—Ну почали, — сказала я й подивилася на свою "руку".

Й ми почали. Богдан зайшовши у вітальню побачив край активну картину.

Я як раз намагалася побити тих самих "кровосісі" та от тільки їх рівень трішки виріс, втричі, і мені не вистачало однієї сили для перемоги. Я намагалася торгуватися з Лізою, що разом ми їх переможемо, але вона не хотіла в ніяку. А допомога Андрія призвела б до його перемоги, бо він там став якимось ельфом.

- Ти й сюди їх привіз? - Богдан вказав на наш ігровий клуб, сідаючи на вільне крісло навпроти мене.

—Скажи дякую, що я ще "Немезиду" не притягнув, а так тільки класику, — відказав Андрій й подивився на мене.

—Ну що, красуню, здаєшся? Чи таки потрібна допомога? —він з посмішкою дивився на мене й моє безвихідне положення.