Олександра Малінкова - За крок від тебе , Олександра Малінкова

ГЛАВА 29

     Макс.

     “Я не підслуховував, правда! Але фрази на кшталт - “неодмінно завітаю зовсім скоро” та “і я тебе”, неприємно різали слух. 

     Агов, старий! Тобі не здається, що все що Вас об’єднує, це домовленість укладена між Марією і Педуардом.

      Розкатав губу, чи не так? 

      Марія: гарна дівчина, цікава, але явно не для тебе!

       Це я що, вже розмовляю сам з собою?”

       З серйозним виразом на обличчі роблю видимість, що кермую яхтою. Пришвартував цю крихітку там де і взяв.

- Буде безпечніше, якщо я супроводжуватиму тебе до готелю. Тим паче нам все одно по дорозі. - допомагаю їй зіскочити з дерев’яного настилу причалу.

         До найближчої дороги йдемо мовчки. Кожен, напевно, думає про щось своє.

          Тим часом я швидко ловлю таксі, диктую нашу адресу водієві.

- Що далі? - цікавиться Марія, щойно я допоміг їй вибратися з салону таксі.

- Ти маєш на увазі Вашу угоду з Педуардом? - тихо запитав її.

- Так. - кивнула вона.

- Завтра ввечері велика корпоративна вечірка, якщо ти вільна то було б непогано, якби супроводжувала мене на ній. Зможеш повідомити Едіку, що моє “зваблення” йде за планом, і “клієнт” майже готовий! 

- Добре. Здається, на вечір я не маю планів. - відповідає мені і вперто уникає дивитися в очі. 

       “Що чоловіки думають в такий момент? Дівчина: образилась, стурбована чимось, злиться на щось, намагається якомога швидше спекатися тебе, ти їй байдужий,  і далі з десяток інших варіантів. От і я не виняток! Мозок можна зламати, намагаючись зрозуміти цю дівчину! 

          Але ж це і заводить ще більше! 

          Дідько, не мав у житті проблем, тепер маю!

          Мені б про роботу думати, а всі мої думки про цю вперту білявку!”

- Ще… - зам’явся я, не знаю чи зручний зараз момент, але хочу, щоб хоча би фінансове питання її більше не турбувало, тим паче, що розповісти все як є, а не придумувати якусь несинітницю дорогого вартує. - з приводу витрат, наша розмова в силі. За …

- Я вдячна, правда. - відповідає тихо, не дослухавши, і вперше за останню годину дивиться мені у вічі. - Але не впевнена, що це має бути твій клопіт. - мило посміхається.

- Вечір був чудовим! - стає навшпиньки і ніжно цілує мене в губи. - Це маленька компенсація. - шепоче, а я ще й досі не можу вийти з заціпеніння. 

       Щойно я встиг розвісити вуха, що можливо помилився і все ж таки між нами є та іскра… ну не можливо ж цю іскру тільки мені одному відчувати… Як в кущах почувся якийсь шерех і тріснула гілка.

- Там хтось є. - вигукнув я.

- Собака напевно бродяча. - дівчина потягнула мене в бік сходів. 

- А може перевірити!? - додав.

- Не варто думаю. - ми додали ходу.

       Коли опинилися вже майже біля її кімнати, принаймні, з одного боку й іншого жодної живої людини, вона продовжила, - “Ти ледве все не зіпсував”

- Я точно когось чув. - почав виправдовуватися.

- Так і є. Я того типчика з літака ще раніше помітила. З його комплекцією він би ще в меншому кущі спробував сховатися. - занепокоєно відповіла вона.

- М-м. - мій настрій знову помітно зіпсувався. - Ясно.

      “Наївний бовдур! Поцілувати вона мене вирішила! То все гра була для того покидька Педуарда! Адже так?”

- Надобраніч. - промовляє, знову швиденько мазнула по мені поглядом і щезла за дверима свого номера.

       “Ось так! Ну і Марія!”, - зкуйовдив власну гриву  на голові долонею, і ще певний час просто розглядаю дерев’яне полотно, яке зараз розділяє нас.

       Емоції такі яскраві, що просто дах зносить. Вперше, здається, взагалі не уявляю, як себе поводити. Посміхаюся, як той хлопчисько.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍