Вероніка Вієрі, Михайло Мішин - Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин

Глава 11. Два потрясіння

Софія відчула себе зовсім безпорадною. Вона усвідомлювала, що всі її спроби вибратись самій із ями будуть невдалими.

- Можливо, Вінченца вже повертається і почує, як я її зву?! - дівчина розуміла, що ця ідея майже безглузда, але в цей момент їй треба було зробити бодай щось.

Знов опираючись на слизьку стіну, дівчина встала. І з усіх сил, якомога голосніше крикнула:

- Вінченцоооо! Я тут!

Раптом зовсім поруч, у темряві, Софія почула загрозливе зміїне сичання.

У дівчини від страху перехопило подих. І враз спалахнуло гостре бажання опинитись на поверхні будь-що. Вона навіть уже відчула себе там.

- Мерщій наверх звідси! - промайнула божевільна думка.

У Софії запаморочилось у голові й ніби шлунок догори підскочив. Від цього різко занудило. Потім у дівчини потемніло в очах, і на якусь мить вона втратила свідомість.

Коли отямилась, то побачила, що знаходиться не в ямі, а поблизу того місця, де провалилась у неї. Вона лежала на траві. Їй було так зле, що, здавалось, навіть думати про щось було боляче. Сильно стискало голову, а у вуха мов води хто поналивав. У Софії було відчуття, ніби її вивернули, неначе рукавичку.

- Що зі мною сталося? - кволо і повільно народилась перша думка в голові. - Чому мені аж так погано? Я добре пам’ятаю, як щойно була в ямі й не могла з неї вибратись. Потім… потім я почула сичання змії. А, може, вона мене вкусила?! - від цього припущення у Софії аж у роті пересохло.

Вона поворушила руками й ногами, оглянула себе, як змогла. Слідів від укусу ніде не було. Дівчині від цього вже хоч трохи полегшало.

- Але от як я тут змогла опинитись?

Здавалось, що від тих думок голова стала боліти ще дужче. Але зупинити їх дівчина вже не могла.

- Але ж перед падінням у яму у мене було видіння! Книга попередила мене про небезпеку! Що ж усе це означає?

Раптом Софія почула, що її гукає Вінченца. Як же вона зраділа їй! Дівчина відразу відгукнулась у відповідь, здивувавшись, що їй ледь вистачило сили на це.

За хвилину Вінченца була вже поруч. Її стурбоване обличчя схилилось над дівчиною. Софії на мить здалося, що на неї полилося світло із лагідних світло-зелених очей цілительки.

- Дитино, що з тобою сталося? - схвильовано спитала Вінченца.

Софія намагалась розповісти все їй настільки докладно, наскільки тепер могла. Поки вона розповідала, цілителька поклала їй одну руку на чоло, а іншу на груди. Дівчина відчувала, як від тих рук цілюще тепло проникає в її тіло. Поступово перестала боліти голова, відклало вуха, перестало нудити.

Коли дівчині трохи покращало, вона почала більше дослухатись до себе і спостерігати. Серце вже не стискалося, а стало навпаки просторим і спокійним. Дихання стало повільним і глибоким. Думки почали заспокоюватися. А опустивши погляд донизу, Софія побачила, як із центру долоні Вінчени, яку вона зараз тримала над нею, йде золотистий потік світла.

- Дякую вам! Але як ви це робите? - спитала дівчина, відчувши, що з нею вже все гаразд.

- Через руки надходить енергія до тебе, - лаконічно відповіла цілителька.

- Це та сама, енергія, що проходить у лицарів крізь мечі? Мені Артур про це розповідав.

- Ця енергія має ту саму природу, але застовується інакше.

Софія сіла поруч із цілителькою. Вона вже була готова засипати Вінченцу новою порцією запитань:

- Не розумію, як я як раптово опинилася тут, якщо точно знаю, що була у ямі? Я нічого не пам’ятаю про цю мить, тому не можу зрозуміти, як це сталося?

- Я сама не впевнена. Невже ти все ж телепортувалася? Хоча мені не дуже в це віриться. Можливо, у своєму світі ти щось про таке чула?

- Ого! Я телепортувалася?! Ну не знаю. Невже таке можливо?! Якби я комусь розповіла таке вдома, то ніхто б точно не повірив. Вирішили б, що я або брехуха, або не сповна розуму. Не думала, що здатна на таке! 

- Та ти поки й не здатна, - зауважила Вінченца. - Мабуть, через сильне бажання вибратись звідти випадково твій організм і підсвідомість так спрацювали.

Побачивши, що Софія від емоційного захвату зараз перейде знов до хвилювань, Вінченца спокійно продовжила:

- Софіє, так розумію, що тут почали проявлятися здібності, які завжди були в тобі. Просто у твоєму світі не було для цього сприятливих обставин. А всі пережиті тобою останнім часом події, спровокували їх пробудження. Зараз твоє раптове переміщення у просторі сталось без твоєї волі, через стрес. І якщо це й далі відбуватиметься некеровано, то нічого доброго ця здатність тобі не принесе. Та за умови, що будеш вчитися усвідомлювати свій внутрішній стан, прислухатися до відчуттів, концентрувати волю, то зможеш навчитися мандрувати у просторі. І вже туди, куди тобі в цей момент буде потрібно.

- А чому я себе потім так погано почувала? - вже спокійно продовжила бесіду дівчина.

- Я не знаюся на такого роду вмінні, але як цілителька можу припустити, що під час телепортації фізичне тіло немов по клітинках розбирається в одному місті, а потім так само по клітинках збирається в іншому. А для тіла людини, для її фізичних відчуттів це дуже не просто. Але якщо ти навчишся це робити усвідомлено, то сподіваюсь аж таких неприємних відчуттів, як цей раз, ти не матимеш. І тоді чарівні портали тобі будуть непотрібні, щоб опинитись вдома. Зрозумій, ми всі від природи маємо якісь здібності. Важливо лише зрозуміти, які саме. І усвідомити для чого.

- А ота книга? Невже я бачила справжнє видіння?

- Але ж слова книги виявились справжнім попередженням, то чому ж ти сумніваєшся?

- Раніше ж такого зі мною не було.

- Колись усе буває вперше.

- Вінченцо, невже я бачила ТУ САМУ книгу у видінні?

- А ти як думаєш?

- Мабуть, так. У ній спочатку теж були чисті сторінки, а вже потім проявились слова, що попереджали про небезпеку.

- Можливо, ти так багато згадувала про ту книгу, що тепер твоя підсвідомість саме через неї й дала тобі підказку. Щоб ти звернула увагу і прислухалась.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍