Арія Вест - Корона Медіаносу. Балада про тигрів, собак та щурів, Арія Вест

Підійшовши до пошарпаних дверей, Релі спочатку постукала, а тоді, не дочекавшись відповіді, прочинила двері сама.

Будиночок мав всього одну кімнату, захаращену різним мотлохом, посеред якого виділялося старе ліжко із такою ж старою полатаною постіллю, стіл, завалений різноманітними старими книгами і сувоями, а також цілою купою свічок. І, якщо увагу Ноа та Леї привернули намальовані мешканцем цього будиночку картини на стінах, то Релі вдалося віднайти серед всього цього хаосу досить вагому річ.

У будиночку, виявляється, було два спальних місця. Одне являлося звичайним ліжком, а інше… більше скидалося на місце для собаки. У кутку будинку було накидано багато подушок, частина із яких була розірвана і пух з них валявся тут і там. А над ними… Релі простягнула руку, аби торкнутися заіржавілих ланцюгів, міцно прикріплених до стін та підлоги, в яку було вбито важкі каменюки. Окрім того, по всій стіні в цій ділянці будиночку виднілися жорсткі подряпини, мовби їх наніс зовсім не собака, а величезний тигр, або ж ведмідь.

Принцеса відчула, як Ноа і Лея опинилися позаду неї, також зацікавлені нанесеними подряпинами.

Першим своє припущення висловив Ноа:

― Перевертень?

Релі кивнула, підвелася і озирнулася до юних мисливців:

― Але… якщо перевертень і дійсно викрадає всіх цих дітей… як він робить це так непомітно? Як обходить залізо? Як узагалі торкається його?

Погляд принцеси одразу ж впав на залізні предмети побуту в будиночку ― кочергу біля саморобного каміна, сокиру для колення дров, а також металеві відра для води і казанки для приготування їжі.

― Крім того… мотив, ― принцеса поглянула на своїх супутників, мовби вчителька у школі, ― який може бути мотив у дівчинки, яка живе в лісі, творити таке з людьми в селищі?

Ноа лиш знизив кутиками губ. А Лея поспішила пробелькотіти:

― То, значить, вона живе тут не одна. Вона може й не бути перевертнем, а просто давати йому прихисток. Наприклад, навіть, ось ці два ліжка, ― показала вона пальцем спочатку на «собаче» місце, а потім на нормальне ліжко в іншому кінці кімнати.

Релі замислилася, торкаючись рукою скроні.

― Так, це могло б також пояснити наявність залізних предметів у будиночку, оскільки перевертні не можуть торкатися заліза.

― Але все одно, як він заходить у будинки? У більшості жителів залізні двері, або пороги ― через них перевертню не переступити, ― змахнула рукою Лея. ― Дівчинка-страшко настільки зла на людей із селища, що сама заводить його всередину? І він при цьому жодного разу не намагався її зжерти?

― І не тільки її, ― зауважила Релі. ― Усі жертви зникли. Жодна дитина не була розтерзана на місці. Перевертні не здатні стримувати себе у повню, єдиний спосіб нікому не нашкодити, це прикувати себе, або одягнути алевіати, що стримуватимуть звірину сутність.

Ноа нахилився, аби оглянути «місце для перетворення». Уважно обдивився кам’яні плити, вдовбані в землю, і ланцюги, прикріплені до них.

― Жодних сумнівів, якщо це будинок тієї дівчинки, вона пригріла у себе песика. Величенького такого песика, ― зіронізував він, підводячись.

Та у Релі уже назрів план. Вона зиркнула нагору, на балки-перекриття, що утримували дерев’яний дах, і проголосила:

― Залишимось до приходу мешканців тут. Тільки побачивши на власні очі, знатимемо точно, скільки людей тут живе і хто перетворюється.

Чекати довго не довелося. Тільки Ноа почав скаржитися на те, що його тіло заклякло від скрюченої пози, як прозвучав скрип ― і двері в будиночок відчинилися.

Усередину увійшла невисока дівчинка років чотирнадцяти, із довгим, густим і дуже брудним темним волоссям у такому ж полатаному брудному платті коричневого-сірого кольору. Обличчя її у ділянці чола пронизував моторошний глибокий шрам. За спиною вона тримала палицю із наткнутою на неї тушкою білки.

― Ну і потвора! ― не втримався від коментаря Ноа.

Трійця могла спілкуватися шепітною мовою в силу того, що балки знаходилися доволі високо, та й засіли вони далеко від входу, сховавшись за сіном, складеним на балках, очевидно, на зиму.

Де Вантелл ніяково озирнулася до Ноа, аби зауважити:

― Не варто так відгукуватися про бідолашну.

Ноа миттю зблід. На його обличчі так і було написано: «Бідолашну? То це вона тут бідолашна? Зараз перекинеться на звіра і зжере вас, хто тоді буде бідолашним???»

Та поки Лея подумки реготала із Ноа і того, як він отримав словесного прочухана від принцеси, Релі якраз про дещо замислилася: «Хіба ж ці селяни в лісі не казали, що у дівчинки шрам на правій або лівій стороні обличчя? Навіть, якщо вони не запам’ятали, з якого боку саме, не можна ж так помилитися, коли чітко видно, що шрам на чолі!»

Тим часом дівчинка уже очистила білку від хутра і вклала у казанок, а тоді, залишивши його на столі і, схопивши садові ножиці та відро, поспішила вийти із будиночка.

В ту ж секунду принцеса одним стрибком зіскочила з балок і опинилася посеред кімнати. Ноа та Лея не без здивування зробили те ж саме.

Ноа засичав першим: