Патрік Ротфусс - Страх мудреця, Патрік Ротфусс

Залишившись у загальній залі наодинці, Квоут методично замів підлогу, не оминувши жодного кутка. Закінчив із посудом, промив столи й шинквас, а також загасив усі лампи, крім однієї, через що зала стала напівтемною й повною непевних тіней.

Якусь мить він дивився на пляшки за шинквасом, а тоді повернувся й сам неквапом подався нагору.

***

Баст поволі ввійшов до своєї кімнати й зачинив за собою двері.

Він тихо пройшов крізь темряву і став перед каміном. Від вогню, що був там уранці, не зосталося нічого, крім попелу й золи. Баст відкрив скриньку для дров, але в ній не було нічого, крім товстого шару дрібно порізаної соломи й трісок на дні.

Тьмяне світло з вікна виблискувало в його темних очах і осявало контури його обличчя, поки він стояв нерухомо, ніби намагаючись вирішити, що робити. За мить відпустив кришку скрині, закутався в ковдру й зігнувся на маленькому диванчику перед порожнім каміном.

Він довго сидів там, у пітьмі, з розплющеними очима.

За вікном щось ледь чутно завовтузилось. А далі — нічого. Потім — ледь чутне шкрябання. Баст повернувся й побачив, як серед ночі за вікном рухається темний силует.

Баст заціпенів, а тоді плавно покинув диван і став перед камі­ном. Він не зводив погляду з вікна, а його руки обережно обма­цували згори камінну полицю.

Біля вікна знову щось зашкрябало, цього разу вже гучніше. Погляд Баста відскочив від вікна до камінної полиці, і він схопив щось обома руками. Коли він присів (його тіло стислося, мов накручена пружина), у тьмяному місячному сяйві ледь помітно зблиснув метал.

Одну довгу мить не було нічого. Жодного звуку. Жодного руху за вікном чи в затемненій кімнаті.

«Тук-тук-тук-тук-тук». Звук був слабкий, але цілком добре чутний у тиші, що панувала в кімнаті. Пауза, а тоді знову цей звук, різкий і наполегливий стукіт об віконну шибку: «тук-тук-тук-тук-тук-тук-тук».

Баст зітхнув. Розігнувшись після напруженої пози, підійшов до вікна, посунув засув і відчинив його.

— Моє вікно замка не має, — невдоволено сказав Хроніст. — Чому він є на вашому?

— Причини очевидні, — відповів Баст.

— Можна зайти?

Баст знизав плечима й пішов назад до каміна, тимчасом як Хроніст незграбно проліз у вікно. Баст чиркнув сірником і запа­лив лампу на столі неподалік, а тоді обережно поклав на камінну полицю пару довгих ножів. Один був тонкий і гострий, як травинка, а другий — колючий і елегантний, як шип.

Коли світло розрослося, заповнивши собою кімнату, Хроніст роззирнувся довкола. Кімната була велика, з розкішними дерев’яними панелями й товстими килимами. Перед каміном стояли одна навпроти одної дві канапи, а в одному кутку кімнати впадало в око величезне ліжко під балдахіном із темно-зеленими завісами.

Там були полиці, заставлені картинами, милими дріб­ничками й цікавинками. Пасма волосся, загорнуті у стрічку. Вирізьблені з дерева свистки. Засушені квіти. Персні з рогу, шкіри та плетеної трави. Свічка ручної роботи зі втисненим у віск листям.

А подекуди кімната була прикрашена (явно віднедавна) гіллям падубу. Одна довга гірлянда тягнулася в головах ліжка, а ще одна була підвішена вздовж камінної полиці, обплітаючи обухи двох яскравих сокир зі схожими на листки лезами, що висіли там.

Баст сів, відкинувшись, перед холодним каміном і закутав плечі в ганчір’яну ковдру, наче в шаль. Вона була мішаниною кепсько дібраної тканини й вицвілих барв — тільки просто посередині було нашите яскраво-червоне серце.

— Нам треба поговорити, — тихо сказав Хроніст.

Баст знизав плечима, дурнувато вдивляючись у камін.

Хроніст підступив на крок.

— Мені потрібно спитати вас…

— Не конче шепотіти, — озвався Баст, не підводячи погляду. — Ми з іншого боку шинку. Іноді я приймаю гостей. Раніше він через це не спав, тож я перебрався на цей бік будівлі. Між моєю кімнатою та його шість масивних стін.

Хроніст сів на краєчок іншої канапи, навпроти Баста.

— Мені потрібно спитати про дещо з того, що ви сьогодні сказали. Про Ктей.

— Нам не слід говорити про Ктей, — Бастів голос став без­живним і свинцевим. — Це нездорово.

— Тоді про сітів, — мовив Хроніст. — Ви сказали, що вони переб’ють усіх причетних, якщо дізнаються про цю історію. Це правда?

Баст кивнув, не зводячи погляду з каміна.

— Вони спалили б цей заклад і засолили б землю за собою.

Хроніст опустив погляд і захитав головою.

— Не розумію цього вашого страху перед Ктей, — сказав він.

— Ну, — заговорив Баст, — схоже, все вказує на те, що ви не бозна-який розумник.

Хроніст насупився й терпляче зачекав.

Баст зітхнув і нарешті відірвав погляд від каміна.

— Подумайте. Ктей знає про все, що ви коли-небудь зробите. Про все, що ви скажете…

— Тому розмови з ним мають дратувати, — сказав Хроніст. — Але…

На обличчі Баста раптом відобразилася лють.

— Даєн вегат. Енфеун вегат тайлорен тес! — майже нерозбірливо сплюнув він. Баст тремтів, то стискаючи, то розтискаючи кулаки.

Хроніст поблід від його отруйного тону, але не здригнувся.

— Ви сердитеся не на мене, — спокійно заявив він, дивлячись Бастові в очі. — Ви просто сердитесь, а я ненароком опинився поряд.

Баст гнівно зиркнув на нього, проте нічого не сказав.

Хроніст нахилився вперед.

— Я намагаюся допомогти. Ви ж це знаєте?

Баст понуро кивнув.

— Це означає, що мені потрібно зрозуміти, що відбувається.

Баст знизав плечима. Його раптовий спалах агресії вже догорів, і Баст ізнову став млявим.

— Квоут, схоже, вірить вам стосовно Ктей, — зауважив Хроніст.

— Він знає потаємні механізми світу, — сказав Баст. — А якщо чогось не розуміє, то швидко це осягає, — його пальці знічев’я забарабанили по краях ковдри. — І довіряє мені.

— Але хіба це не здається натягнутим? Ктей дає хлопцеві квітку, одне тягне за собою інше, і раптом починається війна, — Хроніст зневажливо махнув рукою. — Так не буває. Надто багато збігів.

— Це не збіг, — Баст коротко зітхнув. — Сліпець мусить сяк-так пробиратися заваленою речами кімнатою. Ви — ні. Ви користуєтесь очима та обираєте легкий шлях. Для вас це цілком очевидно. Ктей може бачити майбутнє. Всі майбуття. Ми мусимо пробиратися наосліп. Воно — ні. Воно просто дивиться та обирає найбільш катастрофічний шлях. Воно — це камінь, що розбурхує лавину. Воно — це кашель, із якого починається чума.

— Але, якщо ви знаєте, що Ктей намагається вас скерувати, — мовив Хроніст, — то ви просто зробили б щось інше. Він дає вам квітку, а ви просто її продаєте.

Баст хитнув головою.

— Ктей знало би про це. Не можна випередити думкою істоту, яка знає ваше майбутнє. Припустімо, ви продаєте квітку принцові. Він за допомогою квітки зцілює свою наречену. Рік по тому вона застає його в ліжку з камеристкою, вішається, не витримавши ганьби, а її батько здійснює напад, щоб помститися за її честь, — Баст безпорадно розвів руками. — Однаково виходить громадянська війна.

— Але ж молодик, який продав квітку, залишається в безпеці.

— Напевно, ні, — похмуро відповів Баст. — Імовірніше, він напивається як свиня, підхоплює сифіліс, а тоді перекидає лампу й підпалює пів міста.

— Ви просто вигадуєте небилиці, щоб довести свою думку, — сказав Хроніст. — І насправді нічого