Андрій Анатолійович Кокотюха - Шлюбні ігрища жаб, Андрій Анатолійович Кокотюха

не врахував одного — за ці три дні Стас перестав боятися смерті, звик до того, що вона може взяти його в свої холодні обійми, і звик уникати всього, що може нести з собою смерть.

Басмач був такою людиною. Самовпевнений козел, повірив спектаклю «Стас боїться Басмача!» А оскільки вислизнути від нього не можна, то його треба вбити. Стас звик до постійного відчуття небезпеки, а якщо вона поряд, на відстані простягнутої руки, йому важко було це терпіти. Позбавити себе небезпеки, якнайшвидше!

Людина, яка вкрала мільйон, має право на спокійне життя. Стас хотів сам розпоряджатися тим, що міститься в зеленому рюкзаку. Якби поряд з ним був не Басмач, він, може, поділився б здобиччю: багаті люди щедрі. Але Басмач мусить померти…

Години три Стасові вдалося побути на тій межі, яка відділяє сон від яви. Коли крізь дерева почав пробиратися сірий світанок, Стас вибрався із куреня, — розбитий, невиспаний, з важкою головою, але сповнений рішучості заволодіти мільйоном.

Басмач прокинувся від шарудіння у курені, сів, труснув головою і посміхнувся Стасові.

— Привіт!

Стас кивнув у відповідь.

— Ти чого крутився усю ніч?

— Комарі вечеряли.

— І мене дістали трошки, — Басмач почухав лікоть. — Не жарко було спати.

— Ага, особливо під ранок. Вогкувато якось…

— Вдень знову паливо буде, — впевнено сказав Басмач. — Я не хочу другу ніч ночувати під деревом. Треба виходити звідси.

Він підвівся, повернувся до Стаса спиною і помочився на місце, де щойно лежав.

Саме це дозволило Стасові відкинути останні вагання. Він уб’є Басмача, цього чурбана, худобину вузькооку. Навіть за дерево не зайшов — прямо перед носом пристроївся, паскуда! Нічого, давай: перед смертю корисно, очищає…

Басмач застебнув штани, запалив останню сигарету, порожню пачку зіжмакав і пожбурив у кущі.

— Жерти хочу!

— Гризи мене, — мляво запропонував Стас.

— Ти худючий, як осел у поганого хазяїна. — Басмач випустив дим у небо. — Прикол — грошей повний мішок, а пожерти за них не купиш, хоч жуй ці дурацькі пачки… Гаразд, — він ляснув кулаком правої руки по тильному боці долоні лівої. — Ходімо, нам треба вибратися звідси. В якому боці може бути траса?

— Найпростіше йти туди, звідки ми прийшли. Але там нас можуть чекати, я не думаю, що вони припинили облаву.

— Ну, і куди ж ми підемо?

Стас стенув плечима.

— Давай прикинемо, де приблизно може бути траса, підемо паралельно їй, а через десять-п’ятнадцять кілометрів повернемо у потрібний нам бік.

— Ти добре орієнтуєшся в лісі?

— Як тобі сказати… Фігово…

— Я не краще… Добре, давай по-твоєму спробуємо…

Басмач крокував попереду і щось мугикав собі під ніс. Стас сказав, що в нього болить нога, навіть накульгував на ходу, це дозволило йому плентатись за спиною Басмача, не викликаючи підозри. Рюкзак великодушно взяв Басмач: пожалів кульгавого приятеля.

Стас дав себе умовити віддати дорогу ношу: рюкзак за спиною Басмача входив у його плани.

Чим його вдарити? Палицею? На ходу потрібну не одразу знайдеш, і потім Басмач легко помітить тінь від палиці, а реакція в нього просто вражаюча. Напасти ззаду, стукнути по голові? З рюкзаком на спині він стане неповоротким… Теж не те… А якщо… так, чорт забирай! Пістолет! Без патронів це просто пугач, але у спритній правиці навіть непотрібний шматок сталі може стати зброєю! Руків’ям можна так довбонути людину по черепу, що вона якщо не відразу відкине копита, то вирубиться капітально…

Стас дістав з-за пояса «Макаров», зручніше вмостив у руці, гойднув на вазі, ще сто метрів пройдемо… Ні, ще стільки само… Так, три кроки — і вперед. Раз… Два… Три… Ах ти, козел! Починай-бо! Ще раз, останній… Раз! Два!

— Басмач!

— Ну? — він зупинився і озирнувся.

— Дай я понесу рюкзак.

— Я не стомився. А ти — кульгавий.

— Дуже мило з твого боку, тільки дай я понесу. Це мене підбадьорить.

Стас простягнув ліву руку. Басмач реготнув і пересмикнув плечима, струшуючи з них лямки рюкзака, руки він відвів за спину.

Рюкзак ковзнув униз.

У цей момент Стас рвонув правицю з кишені і замахнувся.

Басмач не міг підняти руки, щоб захиститися. Але в нього справді була чудова реакція. Він відсторонив голову — і удар, спрямований точно в лоба, дістався ключиці. Руків’я лише ледь зачепило скроню.

Рюкзак упав на землю. Стас одразу вдарив ще, і цього разу Басмачеві не вдалося ухилитися — дзвони закалатали у нього в голові, він упав, змахнувши руками.

І все ж таки Басмач контролював ситуацію. Носок його ноги тут же зачепив литку супротивника, що стояв майже впритул, друга нога вже била Стаса по коліну, Стас шкереберть впав на землю, втративши несподівано для себе рівновагу, — хотів скочити на ноги, але Басмач, відкотившись трохи вбік, став на рівні першим, вихопив ножа, випустив лезо і стрибнув на Стаса.

Стас тільки ойкнув, коли Басмач усівся йому на живіт. Він хотів знову стукнути Басмача руків’ям пістолета, але ліва рука супротивника намертво притиснула озброєну правицю до землі, а права з ножем вже мчала до Стасових грудей.

Єдине, що він міг зробити, — це поставити між лезом і грудьми свою ліву руку долонею вперед. Ніж уп’явся в долоню, пронизав кисть. У першу секунду болю не було, він прийшов різко, і Стас закричав. Це був крик пораненої тварини, але так кричать звірі, яких рани тільки ще більше розлючують.

Басмач теж рикав щось нечленороздільне, звіряче. Він вирвав ножа з покаліченої долоні ворога, різко замахнувся і знову вдарив.

Стас не лежав спокійно. Тіло його кожним м’язом намагалося скинути з себе тягар. Не так це просто, але й Басмачу важко зберегти рівновагу, і кров з розсіченої шкіри на скроні тече й заливає око, тому просто так різко розсікти Стасові шию не виходить — нержавіюча сталь м’яко входить в землю в якомусь сантиметрі від цілі. Басмач знову висмикнув ножа і, трохи піднявшись, з силою опустив свій твердий зад на живіт Стаса.

Стас рохнув. На секунду перехопило дихання. В очах замиготіло, але це миготіння знову розсікло лезо ножа. Стас вигнувся, немов намагаючись зробити «місток», Басмач знову смикнувся, і знову рука з ножем не досягла мети.

Басмач знову натиснув йому на живіт. Доводилося сидіти у напівнахиленому стані, інакше руку з пістолетом не втримаєш. А щоб як слід, без промаху, вдарити, треба замахнутися. Басмач на секунду відпустив кисть Стаса, подався назад усім тілом, ніж вкотре завис над жертвою…

Стас як міг високо задер ногу. Він не знав ніяких модних прийомчиків, у нього за плечима тільки помірно багатий досвід вуличних бійок.