Кулик Степан - Відродження-3, Кулик Степан

— У нас гості, дівчатка.

— Ух, ти… Давно не бачилися, — пирхнула Сашка, глянувши у вікно. — Який поважний. Чисто, індик ... Того гляди й лусне, від почуття власної гідності.

— Та гаразд тобі… — цмокнув я її в щічку. — З усіх тих, з ким довелося спілкуватися останнім часом, він найбільш адекватний. І — корисний…

— Привіт, чесній компанії! — незважаючи на показну вальяжність у дворі, Касперський не зрадив власній звичці і ввалився в кімнату так, ніби мав намір як мінімум гасити пожежу. — Бачу, вся команда у зборі? От і добре…

— Дякую, — першою озвалася Оленка.

— Пусте, — відмахнувся поліцмейстер. — Шкода, пізно доповіли про справжній стан справ. Можна було б цього уникнути. Хоча, якщо судити з твого квітучого вигляду, всі ці пристрасті були значною мірою перебільшені?

— На жаль, ні… — відвела погляд Лиса. — Але годі про мене. Я бачу, у вашому житті теж відбулися значні зміни, пане поліцмейстере? Був старий служака, а зараз солідний, знаючий собі ціну пан.

— О так! — розгладив коротко підстрижені вуса Касперський. — Дозвольте відрекомендуватися! Чинний статський радник Касперський. Він же голова служби безпеки краю... І все це завдяки моєму другу Леоніду. Дуже вже вчасно знайшов він ті гроші і поділився зі мною архіважливою інформацією. Я сказав би — унікальною. Ну, а далі справа техніки. І, зауважте, жодного шахрайства. Лише правильно зроблені інвестиції. Але я і своїх друзів не забуваю. Ось…

Касперський підійшов до столу і жестом фокусника виклав на нього подовгастий згорток. Потім зробив театральну паузу, сунув руку в нагрудну кишеню і вивудив звідти три пластикові жетони.

— І що це? — на правах командира та старійшини спитав я.

— А ви подивіться.

Сашка виявилася найквапливішою, чи — цікавою. Мить, і пакунок був розпотрошений. А в її руках опинилися два тверді і пласкі прямокутники, обтягнуті сріблястою тканиною, з широкою чорною смужкою посередині.

— Еее… і що це таке? — здивувалася дівчина, крутячи знахідку перед очима.

— Ех, молодь… — зітхнув радник. — Нічого не знають, нічого не пам'ятають. Адже всього якихось сто років тому, чоловік молодший за сорок з такими погонами на плечах був вхожий у будь-який будинок і вважався завидним нареченим для кожної панночки. Це ж погони надвірного радника. Рівного капітану другого рангу на флоті чи підполковника в армії.

— Звучить солідно, — підіграв я Касперському. — Але все одно незрозуміло.

— Пояснюю, — радник зайняв вільне крісло і гамірно втягнув повітря. — Це у вас так кавою божественно пахне? Не пригостите?

— Без проблем, — кивнула Сашка. — Тільки говоріть голосніше. Щоб і мені було чути.

— Добре, — відразу підвищив голос Касперський. — І як я вже сказав, перед вами голова служби безпеки всього нашого краю. А ти, Леоніде — моя довірена особа. Особистий, так би мовити, порученець. У всьому краю тільки я і безпосередньо губернатор можуть віддавати тобі накази. Для решти чиновницької братії, керівників силових структур і навіть мерів — будь-яке твоє розпорядження матиме силу закону. А дівчат проведемо по штату вже як твоїх помічниць. Ну, як? — самовдоволено озирнувся. — Вражає?