Марія Люта - Наречена для дракона. Частина 2, Марія Люта

- А де ж фортеця? - поцікавилася я у Кіта. - Арденс щось говорив про стародавнє укріплення або щось таке...

Кіт же уважно на мене глянув і відвів убік. Мені здалося, що він беззвучно повторив одними губами "Арденс". Не лорд Арденс, не Головнокомандувач... Що ж, я обмовилася несвідомо, але приховувати від братика правду про наші минулі стосунки з драконом все одно не хотіла. А про наші  теперішні відносини і сказати особливо нічого не могла...

- Це не просто навчальна тривога, адже так? Буде війна?

Я мовчки кивнула.

- Все справді настільки погано, що залучають навіть спудеїв?

- Все ще гірше. Але ми спробуємо відвернути війну. У будь-якому випадку ви тут не для бою... Я сподіваюся, - останнє я сказала тихо, бо мій оптимізм, яким я змогла заразити навіть Арденса, розвіявся разом із мороком ночі. Проклятий Урх, а якщо я не впораюся, а якщо... Та все що завгодно може піти не так! Арденс казав, що ущелина надійно закриває кордон і Арата ще жодного разу не змогла тут її перетнути, але все буває вперше!

У мене спітніли долоні і я потерла їх, склавши човником. Потім не втрималася і провела ними по обличчю, судомно видихаючи. Прокляте очікування  - це найгірше!

На щастя, Кіт побачив мій стан і з розпитуваннями не ліз.

- Ось, дивись, - він показав у бік найближчої  гори. - Це і є Дракова фортеця. Вона висічена у монолітній скелі. Он вхід, вікна...

І точно, якщо спеціально придивлятися, то контури фортеці були  помітні.

- Зараз там дислокується прикордонний загін, всього чоловік двадцять та два дракони...

Кіт продовжив говорити, але я вже не слухала: від найближчого валуна раптом відокремився Дарк, ледь кивнув мені, і знову злився зі скелею.

Я знову різко видихнула і прикрила очі, заспокоюючи божевільне серцебиття. Що ж, пора!