Тетяна Гуркало - Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало

Ельфійка, яка нічого не розуміла, охоче відкрила. А ельф, у якого, мабуть, був інстинкт самозбереження, стиснувся в грудку і затулив долонями вуха.

— Там спрацювало айсідісі, — сказав Луї. — Отже, вибору у мене немає.

І заграв.

Відчинені двері не допомогли. Машину затрясло від звуку так, наче колонки, що ховалися в сумці, злилися з нею в єдине ціле. Ельф забився в куток і, здається, почав молитися. Ельфійка застигла з відкритим ротом і зблідла. Мабуть, намагалася замаскуватися під мармурову статую. Жаба спробувала сховатися за водяного. А вовк спочатку інстинктивно кинувся під сидіння, стукнувся об щось головою, виповз назад і потужним ударом лапи по гітарі припинив концерт.

— Проклятий викидень підземного щура! — закричав, нависнувши над Луї самою відплатою. — Хто тебе вчив вплітати в твою прокляту музику стільки сили? Хто тебе вчив бити кувалдою по кришталю?! Хто взагалі до цього додумався? Та в тебе всі навколишні цвинтарі розбіжаться, разом із чудовиськами та більшістю людей! Та я сам мало не втік, хоч здавалося б до всього звичний! Так… Дай мені того ідіота, який тебе напоумив це зробити і я з нього шкуру спущу, вчителя безмозкого!

Висловившись, вовк замовк і витріщився на Луї, як на персонального ворога.

Некромант відсунувся від вовка, виглянув назовні й переконався, що хлюпання й чавкання припинилося тому, що істота, що їх видавала, кудись поділася. Може, втекла, а може й потонула, намагаючись сховатись від звучання айсідісі.

— Ти говориш! — тоненько вигукнула бліда Аллочка, з підозрою дивлячись на вовка.

— У мене була обітниця мовчання, яка ось щойно закінчилася, — похмуро сказав вовк і знову подивився на Луї. — То хто тебе вчив?

Мабуть, ідея зі спусканням шкіри не давала йому спокою.

— Ніхто, — зізнався хлопець і сідаючи поруч із Мірет, яка єдина не мала нічого проти його музики. — Я просто граю.

— Ти не просто граєш! — не погодився вовк. — Ти вкладаєш силу. І в результаті виходить щось на кшталт шаманського управління духами, коли має значення і тональність, і кількість вкладеної сили і… Не дуже добре знаюся на шаманізмі, але різних духів закликають різними піснями та танцями. А вбухувати у заклик стільки сили ніхто не ризикне. Так можна навіть якогось темного бога з підземель витягти. А ти… Твоє щастя, що ти грав на вигнання, а не на заклик. А то б…

Вовк махнув лапою і сумно зітхнув.

— Дивно, — сказав Луї і глянув на гітару.

А може, справа була не в клавішних? Може, його музика мало кому подобалася саме через випадково вкладену силу? Некромантів взагалі не дуже люблять. І їхню магію примудряються відчути навіть ті, у кого дару немає і ніколи не було.

— Десь я твій голос уже чула, — задумливо промовила Аллочка, дивлячись на вовка.

— І що мені робити? — запитав Луї.

— Якщо це вроджене, нічого тут не вдієш, — відповів вовк, проігнорувавши чудову ельфійку. — Бувають такі вміння, яких не позбутися. Потрібно просто навчитися ними користуватися. Самостійно. Спробуй зіграти щось спокійніше. Тільки краще у безлюдному місці.

— Ага, — сказав Луї.

— Я точно десь цей голос чула, — пробурмотіла ельфійка, нахилившись до вовка.

— А ми з болота вже можемо виїхати? — спитала Міррет.

Вовк шумно понюхав повітря та кивнув. А потім ще й дістав сувій, на якому написав:

— Можемо.

— Так, — відразу відреагувала Аллочка.

— У мене знову обітниця мовчання, — написав їй вовк.

— Я вже десь чула твій голос! — звинувачуючи, сказала ельфійка.

— Твої проблеми, — написав вовк, який ні крапельки не перейнявся її грізним поглядом.

Міррет, що сиділа поруч із Луї, голосно пирхнула, а потім взяла його за руку і притулилася щокою до плеча. І посміхалася вона при цьому загадково-загадково. Тільки ніхто не звернув на це уваги.

***

— Вчитель Варен, — ніжно прошепотіла Міррет, підкравшись до вовка, котрий лежав під сосною.

Із болота вони виїхали швидко. На шляху просто з'явився здоровенний портал, прикрашений ілюзорними двостулковими воротами, і машина, проїхавши крізь нього, опинилася поряд із лісовим озером, оточеним соснами. Машина відразу зупинилася, зависнувши біля кромки води.

— Відпочиваємо, — написав вовк і спритно вискочив назовні. Мабуть, ховався від ельфійки, яка все ще намагалася зрозуміти, де чула його голос.

І ось тепер до вовка, що мирно лежав під сосною і спостерігав за некромантом біля озера, підкралася Міррет. Грав некромант щось спокійне, схоже на вальс, чомусь обізвавши цю мелодію музикою залізної діви. Вовк насолоджувався і на Мірет не відреагував.

— Ну, учителю, я вас все одно впізнала. Навіть у цій шкурі, — сказала дівчина, сівши поряд.

Вовк сумно зітхнув і вмостився зручніше, поклавши голову на передні лапи.

На озері, реагуючи на музику Луї, з'являлися дрібні хвилі, ніби воно було великою твариною з шкірою, що здригається.

— Який талановитий хлопець, — буркнув вовк.

— У вас закінчилася чергова обітниця? — поцікавилася Міррет.

Вовк пирхнув, а потім різко схопився і подивився на озеро круглими очима.

Міррет обернулася і теж подивилася.

Музика Луї трохи прискорилася і на озері замість дрібних хвиль почав рости водяний міхур. Доріс до людського зросту і з голосно луснув, випустивши із себе чотирьох напівпрозорих дівчат у бальних сукнях. Дівчата підхопили подоли і почали танцювати, вклоняючись одна одній.

— І закликати він теж уміє, — промимрив вовк. — От мені й відпустка, нікуди від безглуздих учнів не подінешся.

— Вчителю Варене, а що ви тут взагалі робите? — тихенько спитала Міррет, коли Луї, помітивши примарних дівчат, перестав грати.

Дівчата розвіялися туманом і зникли. А некромант здивовано дивився на гітару.

— Та нудно мені в цій відпустці стало, — зізнався вовк. — Родичів відвідав, з пістолета постріляв, на якийсь дивний танець подивився. Нудьга, загалом, не дарма я з того світу втік. Хотів уже повертатися до викладання, а тут зустрів її – конокрадку.