Дар’я Дзвін - Ангельський вибір, Дар’я Дзвін

— І як ми його дістанемо? — запитала Рене, вказуючи на кошеня.

— Не знаю.

Емоції тварин я теж відчувала, тільки погано в них розбиралася. Від кошеня я могла відчути лише страх. Його треба було зняти звідти і привести в нормальний вигляд.

Я почала дертися на дерево, як у дитинстві. Схопилася за дві гілки, закинула ногу, підтягнулась.

— Якщо ти собі щось зламаєш, будеш Хенку сама пояснювати, — попередила Рене.

— Помовч, — попросив я, — він боїться навіть звуків. Он як затрясся.

Вона зітхнула, а потім пошепки сказала:

— Я знизу страхуватиму про всяк випадок. Раптом він впаде.

Він зашипів і відстрибнув від моєї протягнутої руки. Його очі зацьковано дивились на мене. Я вперше відчувала емоції тварини так виразно, наче вони перейшли до мене самої і тепер стали нашими спільними. Інтуїтивно спробувала передати йому свою впевненість, розуміння, надію, ніжність та довіру. Нам не потрібно було слів, щоб зрозуміти одне одного.

Кошеня перестало шипіти і з підозрою дивилося на мене.

«Йди сюди. Я не зроблю тобі нічого погано», — подумки повторювала я в своїй голові.

Той ступив до мене. Повільно, напружено, недовірливо, але все ж таки зробив це. Маленькі лапки, перемотані скотчем, насторожено ступали по гілці дерева. Ми не відводили очей один від одного.

Я спостерігала за ним, не дихаючи. Здавалося найменший рух зруйнує наш зв'язок. Залишилося зовсім небагато, і він завмер. Це був вирішальний момент, кошеня робило вибір.

«Довірся мені. Будь ласка».

І кошеня зробило останній крок.

Я підхопила маленьке тільце однією рукою, а другою продовжувала триматися за гілку. Міцно притиснула його до грудей і обережно злізла з дерева.

— Ти що його загіпнотизувала? — спитала Рене і простягнула до нього руку, але я не дала їй доторкнутися. Його довіра до людей була надто крихкою.

— Поки що його краще не чіпати.

Почуття відповідальності за цю тварину переповнювало мене. Я зрозуміла, що не зможу розлучитися з ним. Якщо він захоче, то у нашому домі з'явиться ще одна жива істота.

Кошеня тремтіло та, як і раніше, насторожено на мене дивилося, але не робило спроб вирватися.

Додому ми доїхали швидко. На вулиці я приготувала йому маленьку імпровізовану ванну, підстеливши на дно ганчірку для зручності. Спочатку він чинив опір, навіть бився лапками, але кігтів не випускав, а потім все ж таки заліз у воду. Почекавши поки скотч намокне, я почала обережно відокремлювати його. Це була кропітка і довга робота. Потім взяла шампунь і плавними круговими рухами втерла засіб. На цьому етапі купання кошеня по-справжньому розслабилося і отримувало задоволення від процесу. Я загорнула його в рушник і не втрималася — поцілувала в мокру мордочку, за що й отримала м'якими рожевими подушечками лапки в око.

Сміючись, я повторила дію — надто милим він мені здавався. На цю дію той відповів обуреним поглядом.

— А ти то в нас із характером. І не кіт зовсім, а маленька кішечка. — Я не знала чи це так насправді, просто була впевнена у своїй правоті. — Назву тебе Тіною. Як тобі?

Вона облизнула лапку, витерла мордочку і гордо подивилася на мене.

— От і чудово, Тіна, — посміхнулася я.

Повіяв сильний вітер, розвіюючи моє волосся в різні боки. У мене виникло дивне почуття, ніби хтось спостерігає за мною. Озирнулася, але на вулиці була лише я. Схоже, мої параноїдальні здібності посилювалися.

— Ходімо до будинку, бо замерзнеш.

Притиснула кішку до грудей, підхопила маленьку миску, в якій її купала, і швидко попрямувала до будинку. Наостанок озирнулась довкола.

Автор

Хлопець стояв серед дерев на достатній відстані, щоб його не змогли відчути. Він любив спостерігати за своєю майбутньою жертвою. Дівчина з сніжно-золотим волоссям відмивала брудного вуличного кота.

«І коли вона встигла його підчепити?»

Вона виглядала такою слабкою, що він міг би зламати її ніжну шию одним пальцем. Від її щасливого обличчя його охоплювала злість. Це було нагадування про те, чого його позбавили. Адже все могло скластися інакше: він би так усміхався, а вона б за ним із заздрістю спостерігала. Але нічого, він навчився чекати. Прийде час, і він також буде посміхатися. Він теж дізнається, що означає бути щасливим.

Дівчина засміялася і поцілувала своє блохасте чудовисько. Її усмішка, сміх, блиск блакитних очей щоразу гіпнотизували його і викликали суперечливі почуття. Він не міг зрозуміти їх, і це бісило найбільше. Навіть коли він міг ледве розгледіти риси її обличчя, його уява заповнювала прогалини. 

— Гей, Форд, — покликав він єдиного соратника. — Не хочеш перекусити?

Той зрозумів, що хлопець мав на увазі, тому у відповідь лише пирхнув.

— А що? Найчистіший продукт у прямому значенні цього слова, все як ти любиш.

Той подивився на нього, як на ідіота.