Анна Ліє Кейн - Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн

Розділ 16

Ще здалеку я помітила постать Серапіни, яка зупинилася на терасі та, склавши руки на грудях, спостерігала за нашим наближенням. Окинула незадоволеним поглядом усіх трьох, але нічого не сказала, лише взяла сина за руку і повела всередину. Кай заходити не став і вже розвернувся, щоб піти, коли я гукнула його:

- Як часто він туди ходить?

Чоловік зупинився, спантеличено дивлячись собі під ноги.

- Локайн? – уточнив, ніби капище було найпопулярнішим місцем серед місцевих мешканців.

- Так, - я вирішила не загострювати увагу на його питанні. - Ви не дуже здивувалися, побачивши там хлопчика. Значить, він часто ходить туди?

Охоронець зітхнув, підняв голову до сірого неба та розім'яв плечі. Відповів не дивлячись на мене, ніби розмовляв з кимось у хмарах:

- Гадки не маю що може бути цікавого у купі каміння, але так. Ви маєте рацію, Гвенето, він ходить туди досить часто. Приблизно в той самий час. Ми робимо обхід вранці й повертаємо Локайна додому, - Кай нарешті повернув голову, оглядаючи мене поверх плеча: - Вас цікавить щось іще?

- Ні, дякую, - ввічливо посміхнулася і скоріше попрямувала до будинку.

Тут мене зустріла незнайома молода дівчина. Напевно, ще одна покоївка. Маленька, болісно худа і згорблена, вона низько схилила голову, ніби боялася, що я її вдарю, і пробелькотіла:

- Місис Лурі, господарі чекають на вас у їдальні.

Її рухи були такими нервовими та смиканими, що я не наважилася нічого в неї питати. На вигляд їй було років з двадцять. Русе волосся зібране в тонку коротку косу, а колір очей я навіть не змогла розрізнити, бо дівчина так і не наважилася на мене подивитися. Довелося швидко забігти в кімнату, щоб одягнутися, і спуститися до їдальні. Мене зустріли привітно. Цього разу за спільним столом був і Локайн, мені дістався його байдужий погляд. Валдор Валенті скочив з місця та ледь не перекинув свій келих, бажаючи відсунути мені стілець, але під поглядом демона осів назад на своє місце. Я швидше прикрила усмішку долонею і вдячно кивнула Загірові. Він повернувся за стіл і розмова продовжилася.

- Керівника для фонду знайти не так уже й складно, - сказав Ілліор. Я не зрозуміла про що вони, а тому крадькома спостерігала за поведінкою Локайна. Хлопчик апатично колупався виделкою в омлеті. Під його очима залягли глибокі тіні, ніби дитина зовсім не спала кілька ночей поспіль. Серапіна стурбовано поглядала на сина, але змушувала себе відвести погляд і вдавати, що не переймається цим. Єдиним, хто сидів за столом спокійно, був містер Валенті. Він знову задумливо розглядав стелю та стародавнє оформлення їдальні.

- Елері не хоче віддавати фонд Айри в чужі руки, - Загір відкинувся на спинку стільця, похитав у руці келих із водою, вдивляючись у рідину через скло, ніби саме там ховалися відповіді на його запитання. - Поки що ним керує головний помічник і заступник Айри, але він не хоче обіймати цю посаду назавжди.

- Я розумію, що вони були подругами та сам фонд для місис ат Рогад багато значить, але тямущий управитель зможе налагодити роботу, - намагався запевнити Загіра Ілліор, але раптово в суперечку втрутилася Серапіна:

- А я підтримую Елері. Наймати аби кого надто небезпечно. Фонд має фінансування зі скарбниці Ізаріди, і дуже багато документів, які можна не надавати на загальний огляд і відкривати лише на вимогу вищої інстанції. Це ж чудова можливість красти, прикриваючись доброю справою.

Чоловіки переглянулись і водночас опустили очі. Серапіна знову обернулася до Локайна, підібгала губи й ніжно провела пальцями по його лобі, прибираючи темне волосся. Я задивилася на її рух і навіть здригнулася, коли до мене несподівано звернувся містер Валенті.

- Ви продовжите роботу над розшифруванням символів, місис Лурі?

- Звичайно, - чемно посміхнулася йому одними губами. Чоловік оглянув моє обличчя і задумливо цокнув язиком:

- Мені здалося, що події цієї ночі вас налякали.

- Не настільки, щоб я відмовилася від роботи, - впевнено відбила його зауваження. – Я бачила багато малюнків на стінах. Ці були не найстрашнішими.

Валдор розгубився, почувши останню фразу, а я зацікавлено схилила голову набік, спостерігаючи за його реакцією.

- Втім, ви маєте рацію, - швидко прийшов до тями чоловік. - У цьому будинку цілком безпечно.

Останнє слово відгукнулося неприємним відчуттям у тілі, м'язи ніби скоротилися, готові до втечі від небезпеки. Окуляри Валдора трохи сповзли вниз по носу, і він дивився на мене понад оправою, а погляд при цьому став неймовірно зосередженим і уважним.

Але мою увагу відвернув рух на протилежному боці столу. Інстинктивно обернулася і помітила, як Локайн вийшов зі своєї апатії та різко глянув у куток приміщення, ніби помітив там когось. Швидше простежила за його поглядом, але нічого не побачила, а коли знову глянула на Локайна, хлопчик вже втратив інтерес до того, що відбувалося довкола.

- У нього іноді таке буває, - зітхнула Серапіна, погладивши сина по голові. - Щось привертає його увагу. Я одного разу навіть заклинаннями перевіряла, але нічого не виявила.

- Буває? - я стрепенулась і придивилася до Локайна уважніше: - Він казав вам, що бачить щось дивне чи…

- Ні-ні, - жінка злякано змахнула руками та, виявилося, що вона неправильно зрозуміла моє запитання: - Цілителі запевнили, що з його мозком і психікою все гаразд. І раніше такого не було. Швидше за все, він звертає увагу на гру світла й тіні, а тому іноді вдивляється у порожнечу, як нам здається.

Я опустила руки на коліна і стиснула тремтячі пальці в кулаки, а потім м'яко повторила питання:

- Але згадайте, будь ласка, Локайн точно не скаржився вам, що помічає щось дивне чи лячне?

- Ні, - демониця вперто хитнула головою, і мені довелося визнати поразку. Швидше посміхнулася, бажаючи згладити кути та запитала:

- Можу я навідатися до бібліотеки? Хотіла б перевірити книжки. Може, в одній із них знайду щось подібне?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍