Алекса Адлер - Моя всупереч, Алекса Адлер

Розділ 13

«Ти казала, ш-ш-що тобі й моя думка цікава», − з ноткою обурення нагадує Чотжар, коли через пару годин ми втрьох із ранвішем, не рахуючи мовчазних охоронців, повертаємось у житлове крило палацу.

Ніба при цьому крокує з вельми відстороненим та одухотвореним виглядом. Попросивши дозволу бути присутнім на нашому з рією Сорою занятті, ранвіш весь час якось дивно поглядав на мою наставницю. Та й щойно, коли ми з нею прощалися, теж дивився надто… зацікавлено. Цікаво, що такого інтригуючого він вичитав в емоціях високородної пані?

«Звісно, цікаво. Просто я ж знаю, що у нас з тобою буде можливість детально поспілкуватися на цю тему потім, тому не стала гаяти час на це, відриваючи його від зустрічі з наставницею. Ти сам казав, що справ багато і треба все встигнути, − відповідаю на зауваження змієхвостого. − Не ображайся. Твоя думка для мене найцінніша після думки моїх Володарів. І я точно не забуду її вислухати».

Зирнувши на похмурого на-агара, посилаю йому чарівну усмішку. Той у відповідь лише саркастично хмикає. Але я бачу, що насправді змій тепер задоволений.

− Алмо Ніба, зайди, будь ласка. Я хотіла ще дещо з тобою поговорити, − прошу у ранвіша, коли ми зупиняємося біля дверей імператорських апартаментів.

Хлопчина – а він, що за мірками свого народу, що за мірками ашарів, зовсім ще юнак – здивовано скидає на мене погляд, ніби виринаючи з якихось своїх мрій й мимоволі згадуючи, що він не один.

– Так, моя імператрице, – дивиться зніяковіло.

Хм. Він сьогодні дуже дивний.

Вартові на посту відчиняють двері, я входжу перша... і завмираю на порозі гостьової, коли бачу Са-оіра, що розвалився в одному з масивних дайратів.

Він на мене вже чекає? Так рано?

− Мій Володарю, − радісна посмішка миттєво розквітає на моїх губах. А наступної миті ноги вже самі несуть мене до коханого чоловіка.

Нехай учора ми й провели разом майже цілий день, я все одно вже встигла скучити. Деколи мені здається, що пересититися присутністю моїх чоловіків просто неможливо.

Піднявшись назустріч, Са-оір пригортає мене до себе, як тільки я опиняюся в межах його досяжності.

− Яка зайнята у нас з братом дружина, − сміється, зариваючись пальцями в моє волосся. Обпалює таким голодним поглядом, ніби ми вічності не бачились. − Я вже думав іти викрадати тебе у твоїх наставників, якщо ти не з'явишся найближчим часом. Приділиш увагу своєму чоловікові, чи мені теж треба заздалегідь записуватись?

− Ні, що ви, – зніяковіло хитаю головою.

Сказав таке. Куди мені по зайнятості до них з А-атоном? І я завжди належатиму їм, у якому б статусі не була. Вони тут імператори, а я лише їхня дружина.

Озираюся у сум'ятті на своїх супутників. Якщо для Чотжара поява Повелителя не є чимось надзвичайним, то ранвіш явно почувається незручно і незатишно. Він досі побоюється близнюків імператорів.

− Я планувала побесідувати з алмо Ніба про емпатію, − ділюся з Са-оіром. Підіймаю на нього запитальний погляд: − У мене виникли деякі думки, які хотілося обговорити з ним, але це може почекати.

− Хм. Мені, мабуть, теж цікаво послухати про емпатію та про твої думки. Але потім. Залиште нас усі, − наказує, навіть не відриваючи від мене погляду.

Позаду чуються тихі кроки, шелест зміїного хвоста, звук дверей, що зачиняються... і розуміння того, що ми тепер тільки вдвох, миттєво накриває мене гарячою хвилею.

− Ти знаєш, наскільки ти красива, Ліно? − бурмоче Са-оір, відтягуючи мою голову, щоб оголити горло. Схиляється, щоб провести носом по шкірі, вдихаючи мій запах.

Ковтнувши, я відчуваю, як він веде язиком по лінії шиї. Вільною рукою стягує з плечей сукню, зриваючи застібки, розриваючи тканину на грудях так легко, наче це тонкий папір. Проводить тильною стороною долоні по напружених сосках. Я відчуваю, як по моєму тілу струменять гарячі потоки його темряви. Торкаючись, пестячи й спалахуючи полум'яними квітами на моїй шкірі. З моїх губ зривається тихий стогін, тоді як очі закочуються від насолоди.

− Наскільки ти бажана… – гострі зуби прихоплюють мою чутливу шкіру, посилаючи хвилю болюче-солодкого дрожу. – Наскільки ласе для нас із братом твоє маленьке, тендітне тіло... Наскільки смачне й п’янке твоє задоволення, − він обводить пальцями мій рот, зминаючи розкриті вуста, проникаючи всередину. − І твоя повна покора. Я хочу твої солодкі губи, дружино.

І він тягне мене за волосся вниз, красномовно натякаючи, що саме я маю зробити.

Опускаючись перед чоловіком навколішки, я ні на мить не відриваю погляду від бурхливої ​​темряви в чорних очах. І сама тону в цій жазі, проймаючись нею, просочуючись до глибини душі. Привчене до задоволення тіло вже буквально палає зсередини, все більше наливаючись збудженням.

Облизуючи пересохлі губи, спритно розстібаю всі потаємні магнітні застібки на одязі чоловіка, дістаючись до його оголеної шкіри. Ось розходяться поли мундира, тремтливі пальці тягнуть білу сорочку з-під пояса штанів, відкриваючи моєму захопленому погляду підтягнутий рельєфний живіт із такими ласими кубиками. І косі м'язи, що привабливим трикутником ведуть до паху.

М-м-м. Не витримавши, я притискаюся обличчям до цієї розкоші, борючись вже з поясом штанів. Цілую гладку шкіру, пестячи язиком і навіть трошки зубами, як Са-оіру подобається. Змушуючи велике тіло мого се-аран здригатися і подаватися мені назустріч.

До того моменту, як пояс піддається і збуджений член нарешті виривається на волю, чоловік уже мало не гарчить від бажання.

− Візьми його. Зараз же. Досить ігор, − наказує хрипко.

І я підкоряюся. Обхопивши долонею перевитий венами ствол, беру до рота гарячу голівку. Обводжу її язиком, смакуючи й пестячи.

Тихе гарчання у мене над головою змушує підняти очі на потемніле обличчя Са-оіра. Обхопивши мою голову обома руками, він починає повільно, але невідворотно просуватися далі. Глибше. До дискомфорту і не найприємніших позивів. Але я вже звично розслабляю горло, підлаштовуючись. Дозволяю порати мене в рот, отримуючи насолоду від цієї покірної пози, від того, що моєму Володарю зі мною настільки добре.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍