Сафо Мелі - Розбивши її життя (частина 1), Сафо Мелі

Глава 13

Олексій

Я з самого початку розумів, що Лєнка цілком логічно ненавиділа Асю. Але те, що скандал із батьком – її рук справу дізнався тільки зараз. Значить саме через неї тоді все це було.

У моїй голові почав складатися якийсь пазл. З минулого випливало безліч неприємних деталей, які розставляли на свої місця обставини вже з мого власного життя.

Виходить, Лєнка вибудувала цілу стратегію проти Асі, намагаючись усунути суперницю. Що ж, на війні всі способи хороші. Але для нашої ситуації це, мабуть, було надто підступно та підло. Мені стало страшенно гидко від усвідомлення Лєнкіної участі в тих подіях.

Я зробив ковток віскі і закурив. Тепло напою повільно розливалося тілом, а дим приємно поволокою обволікав легені. Цікаво, як би склалося наше життя, якби не ця Лєнкіна підлість? Чи були б ми з Асею разом і далі чи розлучилися б, як це сталося пізніше?

Йшли дні за днями. Кася довго не приїжджала до села, а коли з'явилася – була під суворим контролем батьків. Про її приїзд я дізнався від Вовки. Він одразу з'явився на моєму порозі з новинами про те, що Ася передала мені записку. З неї я дізнався про те, що дівчина за мною дуже сумує і хоче зустрітися. Але її батько тримає під домашнім арештом і нікуди не відпускає одну.

Я замислився, як би викрасти дівчину з лап суворого батька. Вовка заперечливо похитав головою:

– Там без варіантів. Батя у неї строгий.

– Це я вже зрозумів. Слухай, вони тебе добре знають. Можеш якось Асю звідти витягти? Не знаю, погуляти кудись, у магазин?

Раптом обличчя Вовки осяяло:

- Можу відпросити її завтра з собою за грибами і привезти в гай за селом. Зі мною відпустять.

Ми не були з Вовкою друзями. Так, виросли в одному селі, тож часто перетиналися. Часто сперечалися з ним через дрібниці, а одного разу навіть натовкли один одному пики. Але зараз, коли він погодився допомогти, я був йому дуже вдячний.

Щоденник Касі

19 серпня

Нарешті вирвалася з ув'язнення! Вчора прийшов Вова і, якось дуже дивно мені підморгуючи, подався до батька.

– Дядько Василь! Відпустіть Аську зі мною завтра по гриби?

Моє серце радісно підстрибнуло! Батько Вовку добре знав. З самого нашого дитинства ми з ранку до ночі носилися босоніж нашим двором, граючи в «війнушки». І в мене не було жодного сумніву, що тато мене відпустить.

– Чому ж не відпустити? - тато потиснув руку Вові. - Тільки дивись за нею, Вовчик. Відпускаю під твою відповідальність. Тільки що не так, голову з плечей за дочку.

У цій фразі була частка жарту, але я зрозуміла, що на Вовку покладено особливу місію.

– Будь готова, заїду за тобою о 9-й ранку.

Вовка знову мені підморгнув. Навіть подумала, що в нього нерв заїло і око сіпається.

Рівно о 9:00 я стояла біля воріт із кошиком, коли до нашого двору під'їхав Вовка на батьківській машині.

– Сідай, красуне, підвезу!

Я засміялася і стрибнула на переднє сидіння старої зеленої «копійки». Вовка увімкнув якусь касету з попсою, і ми собі поїхали.

Ситуація мені бачилася дуже смішною, на душі було дуже радісно. Ще б майже місяць тільки я, батьки та чотири стіни спочатку вдома, потім на дачі.

Коли ми дісталися до гаю, вийшла з машини і на повні груди вдихнула повітря, підставляючи обличчя сонцю, але відразу прийшла до тями, тому що Вовка висмикнув з моєї руки кошика і закинув його назад у багажник.

– Повернуся за кілька годин.

– В якому сенсі? А гриби?

– Будуть тобі гриби, свої віддам. А поки що насолоджуйся життям!

І він привітно помахав кудись повз мене. У цей момент хтось підійшов ззаду і заплющив мені очі руками.

– Льошка! - я впала в його обійми, не вірячи своєму щастю!

Притулилася до нього, заплющила очі. Здавалося, якщо розплющу очі, все виявиться сном. Десь на фоні Вовка завів свою колимагу і поїхав.

– Привіт! – він поцілував мене в тім'ячко, міцно обіймаючи руками. – Я вже думав, ти мене покинула!

– Я покинула?! Хоч би подзвонив разок.

– Та я хотів, але побоявся.

– Злякався мого тата? – я засміялася. – Нічого він тобі не зробить. А я злякалася, що ти знайшов собі іншу.

Мені здалося? Чи після цих слів Льошкині брови насупилися?

– Мені ніхто, крім тебе не потрібний! – він ще мійніше мене обійняв і вдихнув запах мого волосся.

– Правда? А мені ось пташка на хвості наспівала...

– Не вір їм, Касю. З ними я один, а з тобою другий.

Саме це мене й лякає. Краєм ока помітила, що він напружився від нашої розмови. Але свої сумніви я озвучувати не стала, не хотіла псувати момент. Взагалі якось не туди завернула наша розмова.

– Ходімо, – він потягнув мене кудись за руку, – покажу тобі щось.

Я і так ледве встигала за ним, а він ще й бігти почав, міцно тримаючи мою руку у своїй. Мені іноді здається, що всередині Льохи живе якась маленька дитина і досі бавиться. За хвилину ми вийшли на величезну галявину, освітлену яскравим ранковим сонцем і з усіх боків оточену високими березами та соснами.

– Іди сюди, лягай! - Наказав Льоша, коли ми зупинилися в самому центрі галявини, і я послухалася. – А тепер дивись!

Ми лежали посеред галявини і дивилися в синє небо, окреслене кронами дерев. Дерева повільно хиталися, а на тлі неба пропливали хмари та пролітали птахи. Немов тунель у небо.

– Я любив приходити сюди в дитинстві. Тут дуже красиво та спокійно.

Він гладив мене рукою по спині і розповідав, як не стало його батька, як він підтримував маму і допомагав їй, як намагався вчитися, щоб вирости тямущою людиною. Вперше Льоша заговорив про дитинство. Я поклала голову на його груди і уважно мовчки слухала історію його життя, радіючи тому, що він поряд.

Коли він закінчив розповідь, підвівся і пішов кудись. А за п'ять хвилин повернувся, ховаючи щось за спиною:

– Це тобі мала! – з-за спини показалася його рука, а в ній жменя малини!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍