Джеймс Хедлі Чейз - Реквієм блондинкам

— Тепер у вас є всі факти. Те, як ви їх подасте, повинно викликати питання. Чи люди в місті знають, що всіх чотирьох дівчат сфотографовано «Вуличним фото», і що в Діксона були їх фотографії? Але світлини було викрадено, а Діксона вбито. Хто викрав їх і вбив Діксона? Хто є власником «Вуличного фото»? Чому шеф поліції Мейсі заявив, що Діксон помер від серцевого нападу? Погляньте на це фото: чи подібне це на серцевий напад? Тепер ви розумієте, як слід таке подати. І нехай Кренвіль складе власну думку з цього приводу.

— Це просто жахливо, — сказав Фіппс, стиснувши руки в кулаки. — Але який же вибухне скандал! Якщо це не запрошення для Старкі всадити кулі нам в живіт, то я тоді не знаю, як це назвати.

Я глянув на нього задумливо.

— Ще є час відмовитись, Реґу, — нагадав я йому.

— Не смішіть мене! — сказав він, і очі його зблиснули. — Це ж мій шматок хліба. Вулф був не проти, коли ви розказали йому про мене?

— Зовсім ні, — відповів я. — Це принесе вам сотню баксів на тиждень, Реґу, та надбавку за особливо небезпечні завдання.

— Та ви жартуєте! — озвався він. — Я би робив це і за вдвічі меншу платню!

— Все гаразд, — заспокоїв я його, обмацуючи свою ґулю. — Якщо вся ця історія виллється на вулицю, невдовзі ми вже матимемо перші результати.

Я загасив недопалок і розкурив іншу сигарету.

— Я знайшов вам секретарку. Гадаю, вона те, що треба.

Обличчя Реґа витягнулося.

— Оце так! — вигукнув він. — А я ж думав, що зможу вибрати її сам! То яка вона?

— Перший сорт! — відповів я. — Не переживайте так! Можливо, в неї криві ноги та пласка стопа, але допоки вона триматиме їх під столом, то яка різниця?

Вигляд у нього був нещасний.

— Що ж, гадаю, мушу змиритися з цим, — похмуро відповів хлопець. — Сотнею баксів на тиждень не можна нехтувати!

— Що вам відомо про Одрі Шерідан? — запитав я.

— Майже все, — він підбадьорився. — Ласий шматочок! Бачили її?

Я кивнув.

— А це правда, що її агентство — цілковито провальне?

— Але це не її провина, — відповів Реґ. — Це тому, що в Кренвілі досі не було справжніх злочинів — аж до цієї справи. Я навіть не знаю, як вдавалося її старому зводити кінці з кінцями.

— То звідкіля ж у неї гроші? Вона виглядає на мільйон доларів, а її помешкання — наче номер в готелі «Рітц-Плаза» в Нью-Йорку!

— Її дядечко, який жив десь на Заході, дав дуба і залишив їй купу грошей, — пояснив Ріґ. — За ці гроші вона умеблювала своє помешкання і накупила одягу, сподіваючись, що це допоможе їй в роботі. Але це не допомогло.

Я щось буркнув.

— Певно, вона несповна розуму, — додав я. — Вона просто викидає гроші на вітер. Але дуже приваблива, чи не так?

Він окинув мене всерозуміючим поглядом.

— А ви часу даремно не витрачаєте, еге ж? На вашому місці я би витер помаду з губ!

Що я поквапно й зробив за допомогою носовичка.

— Я стаю нерозважливий, — пробурмотів, не дивлячись на Реґа.

— Я й сам би не відмовився скуштувати смак таких губ, — зауважив він, підморгнувши мені. — Ням-ням! То було справді смачно?

Стук у двері поклав край моїй ніяковості.

В щілину просунулася голівка Мерієн Дейлі.

— Що ви, в біса, робите? — вигукнула вона. — Чому не в ліжку?

Реґ Фіппс дивився на неї широко розплющеними очима. Він затамував подих, а потім тихенько присвиснув.

— Привіт, Мерієн, — сказав я. — Не турбуйтесь про мене — зі мною все гаразд. У мене були справи. А ви добре розважилися?

Вона підійшла до нас ближче.

— Ви, певно, збожеволіли, якщо розгулюєте всюди з такою головою, — насварила мене вона.

— Але ще би божевільніше було гуляти без неї, — парирував я з кривою усмішкою. — Познайомтесь — це Реґ Фіппс, редактор «Кренвільського вісника». Реґ, це — Мерієн Френч, ваша нова секретарка.

Реґ скочив на ноги і почервонів, як буряк.

— Ви жартуєте? — перепитав він благально.

Я підморгнув Мерієн.

— Я ж казав вам, що він буде від вас у захваті! — зауважив.

— О, міс Френч! — вигукнув Реґ, цілковито ігноруючи мене. — Це просто неймовірно! І це — найкращий момент в моєму житті! Думаю, що ми з вами спрацюємось!

Мерієн Френч висловила надію, що так воно й буде; при цьому вигляд у неї був зніяковілий.

— Не бентежте дівчину! — втрутився я. — Не дивіться на неї так, наче хочете її з’їсти!

Реґ сердито глянув на мене.

— Облиште! — попрохав. — Припиніть мене піддражнювати!

І знову повернувся до Мерієн.

— То ви завтра прийдете?

Вона кивнула.

— Я не дуже добре друкую, — визнала вона. — Але навчуся, якщо у вас буде достатньо терпіння.

Він глибоко зітхнув.

— Час у вас буде, — запевнив він її. — Я нікуди не кваплюся. Запитуйте все, що вам буде потрібно.

— Але будьте обережні, питаючи, — додав я. — А де Еслінгер?

— Він підвіз мене, висадив і поїхав додому, — сказала вона, йдучи до дверей. — Я не хочу вам більше заважати, однак, чи не вважаєте ви, що вам краще бути зараз в ліжку?

— Я так і зроблю, — збрехав. — Радий, що ви добре провели час! Побачимось завтра.

Реґ відчинив перед нею двері.

— На добраніч, міс Френч! — грайливо сказав він їй. — Ви навіть не уявляєте, як мені буде приємно працювати з вами!

Мерієн кинула усміхнений погляд на мене, подякувала Реґу та полишила нас.

— Сподобалася? — недбало спитав я.

Реґ заплющив очі.

— Це дівчина моєї мрії, — відповів. — Де ви її відшукали?

Я ввів його в курс справи.

Раптом він із підозрою глянув на мене.

— А чому ви питали про Еслінгера? Вона що, була з ним?

— Так.

— Ну й ну! Я просто дивуюся, де він їх всіх знаходить! — простогнав він. — За цим хлопцем бігають всі дівчата Кренвіля!

— Ну то й