Сергій Батурін - Шизґара

А новий хлопець глядів, як вітерець грався прядками її кучерів, як під тонкою тканиною яблучно круглилися спокусливі молоді перса та помітно випинався лобок, і відчував, як невідворотно наливається бажанням його чоловіча плоть: от-от підніметься й стирчатиме, як той Тмутараканський бовван, і тоді — ні сісти ні встати, хіба що на живіт перевертатися й чекати, поки минеться, а як воно перейде, коли ти молодий та повний гормонів, а твоя сексапільна мала — ось вона, весь час поряд лежить? І, що характерно, без нього й купатися не йде: плаває поганенько. Попередити незручну ситуацію можна було лише негайно шубовснувши в прохолодну дніпровську воду й остудивши бажання. І він кожні п'ятнадцять хвилин так і робив, то з нею, а то сам, повідомивши Оленку:

— Збігаю пірну.

Ті часи були не те щоб геть пуританськими: хвилі сексуальної революції, що вирувала на планеті, докочувалися до наших країв попри залізну завісу, та на правдиву інформацію і хоч бодай найменшу просвіту з ідеологічних міркувань було накладено суворе табу. Мабуть тому, що Моральний кодекс будівника комунізму не визначив засад міжстатевих стосунків за розвиненого соціалізму та етичних еталонів в епоху акселерації молоді та остаточного розкріпачення жінок. Якісь журнали та плакати нелегально потрапляли до країни, гуляли по руках машинописні переклади «Техніки сучасного сексу» Роберта Стріта плюс якісь сумнівні сексуальні оповідання, от і все. В переважній більшості закомплексовані й зашорені батьки мовчали щодо цього, як партизани на допиті: чи то соромилися розмовляти на такі теми, чи не мали чого сказати по суті. Якоїсь популярної літератури масово теж не друкували. Подивитися й зробити висновки самому тим паче було нереально: тільки-но винайдений формат VHS, що приніс світові епоху домашнього відео, мудрагелі з корпорації JVC уперше представили на ринку саме того року, і сталося це зовсім не в СРСР. Та що там говорити: навіть до горезвісного телемосту, на котрому світ довідався, що «в нас сексу немає, і ми проти цього», залишалося аж десять років. Так що питання знаходилося в стані безпросвітної первісної дрімучості, а дослухатися до різного штибу «знавців» чи, не приведи Господи, наслідувати їх, було просто собі дорожче. І молоді залишався лише емпіричний метод, шлях спроб і помилок, на який вона й мусила ступати, вивчаючи науку тілесного кохання на власному досвіді.

Питання статі не могли не обходити молодь — а коли ще зрештою цікавитися тим усім: коли повна гормонів кров нуртує в молодому тілі чи коли онуків до школи поведеш? Балачки на задану природою тему точилися в юному середовищі безперестанно: хто кого взув, яка дає, кому не дають, хто як жариться, петрушиться, пежиться і таке різне. Слово «трахати» в цьому значенні в ті часи в Києві ще не зустрічалося. Та й то, все було на рівні пліток, поговору, чуток. Просторікували здебільшого від надміри почуттів. А що відбувалося з реальною парою, коли вона усамітнювалася, залишалося тільки здогадуватися. Лена, наприклад, за будь-якої спроби доторкнутися до її грудей або ще десь одразу відводила руку Олекси, неголосно, але упевнено заперечуючи: «Не треба». Про подальше ж і йтися не могло. Вона була не готова до зближення, він ще не вмів підготувати, ще чомусь — хтозна, але далі обіймів з нею не просувалося. А багато хто з хлопців недвозначно натякав, що вже став чоловіком у тому самому сенсі, і це не могло його не турбувати, хоча більшості їхніх делікатних натяків на грубий кусень він віри не йняв: коли роблять таємниче лице і говорять взагалі та манівцями — повірити дуже важко. Але він точно знав, що його найліпші друзі — Сашко Шварцберг та Микола Можайський — нещодавно вже почали статеве життя й розмірковував, чи варто перейматися, що хлопці, хоч асами в цій справі ще не стали, але вже вирушили в самостійний політ та відкрили особистий рахунок амурних перемог, а він виглядає поряд із ними таким собі пілотом-новачком без жодної зірочки на фюзеляжі. Рано чи пізно займатися цим все одно почнеш, але Олексій дуже сумнівався, що хотів такого, як в них, початку, — з розлученою розбитною молодицею Анею, котра зазвала їх по одному до себе додому. Йому уявлялося, що починати треба зі свою дівчиною, котра подобається. Розділяти ж секс і кохання йому навіть на думку не спадало.

А зараз поряд на підстилці лежала неймовірно приваблива дівчина, уласкавлюючи його поглядами, усмішкою, ледь вловимим неповторним запахом чистої молодої шкіри, доглянутого волосся, ніжним голосом, жіночою аурою, і він раз по раз занурював розпалене тіло в рятівну прохолодну дніпровську воду. Те, що розніжена на сонці, охоплена млосною знемогою Лена теж часом думала про те саме, йому було геть невтямки.

20. Наприкінці літа

…Вірно думав колись Олексій, чекаючи на Ленусю в затінку під вишнею в її дворі: все хороше проминає — не встигнеш озирнутися. Літо, здавалося, тільки-но почалося, а вже настав серпень. Промайнула Мюнхенська олімпіада, котру дивилося на все око вся країна, бо крім неї та телевистави «Хлопчик зі шпагою», знятої за книгою Владислава Крапівіна, по телевізору того літа толком дивитися не було чого.

«Хлопчик» Олексієві не сподобався. Повість цю він читав ще в дитинстві, коли вона вперше публікувалася в журналі «Піонер», і відірватися не міг, так круто було написано: підлітки-спортсмени, неповнолітні хулігани, перші чоловічі вчинки та романтичні почуття до дівчинки… А на екрані розвели таку ремиґачку, що аж нудило. Ну, точно, що в режисера дітей ніколи не було, а свою ранню юність він давно забув через поважний глибоко пенсійний вік. Кожну серію обговорювали на «п'ятаку» й кінець кінцем зійшлися на думці: нецікава байда. Було тільки трохи кривдно за улюбленого письменника свого дитинства, бо його книжки про багряне пір'я стріл та траву по коліно колись захоплено прочитала більшість компанії. Щодня всім П'ятаком вибиралися на пляж: як правило, на Золотий, інколи — на озеро Тельбін, а то й на місцеве озеро Глинку, що між Чорною Горою та Сталінкою.

На початку серпня Лена раптом надумала вступати до технікуму.

— Ти ж рік втрачаєш, — намагався переконати її Олексій. — І будеш старшою за всіх однокурсників. Прикинь: довкола самі малолітки. Вступала би після десятого…

Але в неї були свої резони, йому незрозумілі: не хочу, мовляв, у школі вчитися. Як подумаю, що знову до школи йти — просто ніби верне! Затялася — не зрушиш. Ну,