Сергій Батурін - Шизґара

бік протилежного берега. «Пронесло», — подумав ватажок хуліганської «артілі», і тут довготелесий патлач, бездумно ковзнувши поглядом по гатці раз і другий, раптом зачепився поглядом за Демона й свердлив його очиськами, поки здоровенний «лапоть» пропливав мимо. «Якщо він навіть підніме ґвалт, — холодно розрахував ватаг жорстокої зграї, — з борту вони не стрибатимуть, бо сенсу нема: якщо навіть пустяться плавця, поки вони дістануться гатки, я буду далеко на березі, а там — шукай вітра в полі!» Був ризик, що вони зворотнім рейсом і повернуться, але поки ця посудина перетне широку дніпровську протоку й дочалапає до пляжу, поки розвантажиться-завантажиться й прийде назад, хвилин двадцять пройде, отже, час ще був. І парубок почав спокійно розбирати свої дві складані бамбукові вудки по чотири коліна кожна й скручувати снасті. Він витягнув садок, скептично огледів улов: чотири краснопірки, два окуні й три плоскирки. Не густо, але не випускати ж, насправжки! Це була не та людина, щоб власноруч випустити свою здобич!

Він пройшов парком, перетнув Набережне шосе й попрямував до трамвайної зупинки. Йому треба було в бік Подолу. От і добре, що не засидівся на риболовлі, бо треба готуватися до від'їзду. Одне тільки муляло: чому патлатий не показав його своїм корешам, тоді би ймовірність вирахувати кривдників збільшувалася в сто разів. Не пізнав? Навряд чи. Он як вилуплявся. Чи вирішив, що помста — це його особиста справа? На його місці Демон би так не думав.

Те, що Сорока просто не добачав й побоювався помилитися й вказати друганам на невинну людину, щоб, не дай Боже, їй не перепало ні за що, Демону на думку не спадало: сам би він такими проблемами ні в якому разі не переймався: ну, вломили би не тому — і що з того, вперше чи що?

Підійшов напівпорожній трамвайний потяг, зчеплений з двох вагонів, він сів у другий, і, коли той рушив, юнак подумки дав дулю в бік Золотого пляжу: мода показувати факи кулаком із відкляченим середнім пальцем прийшла значно пізніше, разом із американськими відеофільмами.

Завтра «артіль» розпадеться до вересня: спочатку виробнича практика, потім канікули.

19. На Золотому пляжі

Того літа Лена Стрілецька частіше носила закриті купальники. Разів зо два приходила на пляж в роздільному, так нічого поганого не скажеш: ніжний дівочий животик — жодного ґанджу: не висить, не випирає, шкіра пружна та гладенька, ані родимої плямки, ані шрамика… Нема чого соромитися, не гірший, як в інших дівчат. І хоча Олексієві більше подобалися відкриті костюми для купання, він довго не парився, і для себе вирішив: так навіть краще, менше різні козли витріщатимуться. А на їхніх дівчат, ясна річ, мало не півпляжу заглядалося. Так було ж на кого подивитись: он Оленка Ярова — кучері світло-русяві, ноги стрункі та довгі — викапана кінозірка. А в Галушки фігурка ладна, очі блакитні, сама білява, а бюст хоч і невеликий, зате сформований бездоганно. Сорочина Ксюха ходить — стегнами гарненько крутить — звикла бути в класі першою дівкою. І Стрілецька картину не псує. По-перше, не гірша за дівчат: і фігура красива, і груди спокусливо випинаються, і ніжки рівненькі, а ще ж — густе темне хвилясте волосся по плечах розсипалося, через нього вона на італійку скидається, якими вони уявлялися з небагатьох бачених італійських фільмів. А, по-друге, Олекса для себе вирішив однозначно: моя мала — найліпша, а вона це зрозуміла й цвіте, жінкам же важливо знати, що для когось вони найкращі у світі.

Плавала Лена абияк, і Олексій, вправний плавець, весь час тримався поряд із нею: метрів десять від берега — стільки ж назад. Зате, вийшовши з води, накинути на неї рушник, а то й витерти її чудове бажане тіло, — не всюди, звісно: спинку, ручки, ніжки, — задоволення не з останніх. Взагалі-то він ще по-хлопчачому любив накупатися до нестями, вийти з річки й лягти грудьми просто на гарячий пісок, заплющити очі й ні про що не думати. Але про це вже не йшлося: пари лежали разом на підстилках, цього — мати свою дівчину, ходити з нею обійнявшись, засмагати поряд з нею на спільній підстилці на пляжі — ще не так давно нестерпно хотілося, заради такого можна було й відмовитися від колишніх звичок.

Йому дуже подобалося доторкатися до неї: просто брати долоню в долоню, або плечем до плеча, а ще — пестити волосся, голубити пальцями шию, щоки, вушка. Вона показово пручалася, огиналася, нукала буцімто невдоволено, а він же бачив: їй приємно. Лена була скупішою на тактильні вияви ніжності, першою торкалася його не часто, хіба що могла поцілувати просто так, і взагалі цілувалася охоче. А ще вона не соромилася прилюдної демонстрації почуттів, усім виглядом показуючи: мені по барабану, що скажуть сторонні люди. На «лапті» без жодних проблем сіла на руки, на «п'ятаку» — цілувала при товаристві.

А от вербальні ігри у вигадування ніжних прізвиськ не любив Олексій. Як деякі пацани? Стане з дівчиною зустрічатися й починається: якщо її звуть Олена, буде вона в нього якою-небудь Льосею, Марина чи Марія в нього — Мася, і, хоч як її звуть, людським іменем він звертатися не може: всі у нього Пусі, Бусі, Лясі та Люлі з Нюнюсями якісь.

Олексія влаштовували відомі йому форми її імені: Лена, Ленонька, Леночка, Ленуся, Олена, Оленка, Оленця… Ну, ще там «сонечко» чи «зайчик» — ще нічого, чи ще якось так. А сюсюкати — ні, звільніть від такої честі. Хоча, «мила» чи «маленька» — це годилося.

Мила сонечко-Ленуся лежала поряд на бувалій у бувальцях — видно, що першу молодість ця річ провела в ролі покривала на дивані — пляжній підстилці, закинувши руки за голову, заплющивши очі, блаженно витягнувшись на сонці й ліниво думаючи, що через закритий купальник живіт не засмагне. То й що? Всі роздільні — старі, куплені ще минулого року, а цей, білий, — свіжак, два тижні як батьків знайомий провідник зі Східної Німеччини привіз. Вона не раз вбиралася вдома почережно то в кожен з тих, то в цей та крутилася перед трюмо — в котрому ліпше? Білий личив їй, і вона міркувала, що в ньому краще, бо хоч і старі теж вигляду не втратили, та й минулого року в цій компанії на пляж вона не ходила і ніхто з теперішнього товариства її в цих купальниках не бачив не те що раніше — ніколи, а от раптом хтось знайомий трапиться й скаже,