Дмитро Степаненко - Окопні історії: фронтовий щоденник

— Все те саме: тушонка, згущене молоко, крупи й вермішель. Вода ще питна в пляшках.

— Від кашів і вермішелі уже нудить.

— Просили ж як людину: привезіть хоч кілька цибулин, моркву й картоплю, супу нема з чого зварити, про борщ узагалі мовчу.

— Хіба так важко капустину прихопити чи бурячка якогось, в їдальні гниють мішками.

— Мужики, є ідея! Завтра машина по воду їде, хай хтось один із наших зазирне на базар, купить помідорчиків, огірочків, і всього, що треба до столу.

— Домовились.

Квакі[26]

Раз на два дні з Топольків на Дзержинськ виїжджає машина по технічну воду. У порожні п’ятилітрові пляшки набираємо воду та маємо що заливати в душ, мити посуд і прати речі. Заодно в машину сідають всі, хто має справи в місті.

— Дядя, дай патрон! — клянчили місцеві дітлахи на базарі.

Я автоматично відмахувався від них лівою рукою з морозивом (права тримала Свєту) і надавав корисні поради Матільді, котрий приміряв штани і футболку. Продавщиця трапилася високопрофесійна, і тараторила більше за мене, Матільду і дітлахів разом узятих. Ходячий еталон торгівки, котра знає усе на світі.

— А Ви випадково не знаєте такого позивного «Квакі»? — вирішив я перевірити інформацію про одного знайомого з місцевих.

— Це сусіди наші, — напружилася жінка.

— Я колись разом із ним строкову службу служив, цікаво було б побачитись.

— Його минулого літа ваша армія убила, — починає схлипувати.

— Так він що, за сєпарів воював? — згадую групу Квакі «Антимайдан» в Однокласниках.

— Ні, вони просто з другом легковою машиною попід лісосмугою їхали, а український танк по них вистрілив. Тут поряд батьки торгують, можете підійти у них розпитати, якщо не вірите.

Відходимо з покупками.

— Щось мені не дуже віриться в історію про танчик, — засумнівався Матільда. — Стріляти з нього по легковику — все одно що ломом муху збивати. Вона для нього занадто мала і вертлява, снарядів доведеться багато витратити. Скоріше повірю, що з танкового кулемета розчехвостили.

— Згоден. Щось вона прибріхує. А мене особисто зачепила фраза «ваша армія». Сєпарша. Піду ще батьків провідаю, все ж таки знав мужика.

Знайшов маму Квакі. Познайомились, вона розплакалася.

— То як же все насправді сталося, він воював?

— В тім то й справа, що ні. Якби воював і загинув, і то жаль би було. Двоє дітей залишилося, дружина красуня. Його даунбасівці тягнули воювати, бо колишній спецназівець, усіма видами зброї володів, але він відмовлявся. Їздив лише, допомагав десантникам. Того вечора хтось зателефонував, і вони з другом поїхали. Куди не сказали, але знайшли їх розстріляними з автомата разом із машиною під лісосмугою. Хто це зробив, невідомо, бо зараз та територія під бойовиками.

Прощаємось. Запитань багато, але відповіді на них уже нікого не цікавлять. Очевидний факт лише один — Квакі більше немає. А кого він підтримував за життя, наших чи сєпарів, для мене вже неважливо.

Смерть не перестає дивувати, щоразу в неочікуваному місці з’являється[27].

Впертий Кіт

Під час бою одна з передових позицій озивається по рації:

— Зустрічайте Кота, він несе пораненого.

Сусідні позиції:

— Суки сєпари!

Через хвилин двадцять:

— Зустрічайте Кота, він ще одного пораненого тягне.

Сусіди:

— Хлопці, тримайтеся!

Ще через пів години:

— Зустрічайте Кота. Він іде поранений…

Сусіди, які слухали рацію, не втрималися і почали сміятися.

Наступного дня приїхали волонтери. Дівчата плакали і… нав’язували телефон психолога бійцям, які посміхалися, розповідаючи їм цю історію.

Зрівнялівка

У лейтенанта Бармлєя унікальний бліндаж. Вхід з поворотом, і не короткий косий, а кількаметровий дугоподібний лаз. Замаскований запасний вихід із протилежного боку. Вентиляція. Зовнішня антена. Обшиті дошками стіни. На підлозі лінолеум, тому всередині чисто. Підвісна стеля, отже глина на голови не сиплеться. Уздовж довгої стіни дві пари двоповерхових нар. Уздовж іншої — стіл із ноутбуком і парою стільців. Поличка із зарядками телефонів та акумуляторів. Поличка з посудом. Вішалки для одягу. Запас питної води та харчів. Купа інших пристосувань і зручностей.

Бармалєй каже, що витратив на бліндаж майже сорок тисяч гривень. Для співвласника столичної інвестиційної компанії це може й небагато, але за такі гроші в селі можна купити хату з гектаром городу. Після війни місцеві жителі зі спалених і зруйнованих будинків ще битимуться за цю нірку.

У день СМСок (коли зарплата приходить) один із бійців на Акваріумі, із маленького села родом, вперше отримавши зарплату й бойові, признався:

— У мене стільки грошей ще ніколи в житті не було.

А колі ці двоє сидять на позиції у фрагментах форми усіх європейських армій і наминають кашу із закопчених котелків, відмінності мінімальні.

Окопи всіх рівняють.

Закляті друзі

Черговий режим припинення вогню фронтова розвідка відсвяткувала по-своєму. Проповзла ярочок і лісосмугою, яка перетинає «нейтральні» поля, дісталася до житлових бліндажів сєпарського опорніка в зеленці. Бліндажі закидали гранатами. Хто був поряд, швидко вмер. Хто був трохи далі, ще швидше тікав і кричав у рацію так, що було чути і без рації:

— Пацани, памагітє, укропи наступают! Нам всєм п…

«Пацани» на сусідніх опорніках на допомогу не поспішали, але з переляку почали прострілювати навколишню зеленку і лісосмуги та для профілактики наші клапани напроти себе. Клапани огризнулися Дашками, а десь далеко вже чулися мінометні розриви.

Ідеальний момент для повернення додому. Розвідка стартувала відкрито, у повний зріст. У спину стріляти нікому (недобитки з розгромленого сєпарського опорніка досі біжать у протилежному напрямі), а кожен крок наближає до своїх, безпечних позицій.

Але посеред лісосмуги група потрапила під вогонь зі своєї сторони і мусила залягти. Аватари, почувши шум бою, повилазили зі своїх нір і заходилися наполегливо поливати кулями нейтралку. Розвідгрупа опинилася в пастці: з одного боку своя алкашня не дає голову над землею підняти, а з іншого недороси скоро пошлють штурмові групи відбивати опорнік, побачать у лісосмузі розвідників і посічуть на капусту з кулеметів.

Негайно по рації:

— Центральний, N-ний блокпост порушує режим тиші, — а що ще можна сказати у відкритому ефірі?

— Б…, мать…! Усім негайно припинити вогонь!

А в цей час командир блокпоста з криком і рукоприкладством уже відбирав автомати у своїх «бойовиків».

До самого вечора «вояки» дзвонили додому і жалілися, що командири-зрадники не дозволяють стріляти по сєпарам.

— Нас обстрілюють з ДШК і мінометів, а нам навіть з автоматів заборонили відповідати, — розмазували вони соплі перед родичами й волонтерами.

Аватари — найкращі друзі сєпарів.

Аборигени

— Цікаво у вас, у