Сьюелл Анна - Чорний Красень, Сьюелл Анна

І б'юся об заклад, наступної весни він коштуватиме всі двадцять.

Старий засміявся, і малий хлопець занепокоєно зиркнув на діда.

— Дідусю, ти ж сам казав, що вторгував за лоша на п'ять фунтів більше, аніж сподівався, хіба ні? Купи цього коня, не збіднієш.

Фермер ретельно обмацав мої ноги — досить опухлі й напружені, заглянув у зуби.

— Думаю, він має років тринадцять-чотирнадцять. А покажіть-но, який у нього клус.

Я вигнув худезну шию, трохи підняв хвіст і, закидаючи неслухняними ногами, пробігся.

— Ваша найнижча ціна? — запитав фермер, коли я знову розвернувся.

— П'ять фунтів, сер. Господар заборонив продавати дешевше.

— Здирство, — похитав головою старий, проте його рука вже тягнулася до гаманця. — Здирство та й годі. У тебе є тут ще якісь справи? — запитав він, відрахувавши соверени і вручаючи їх продавцеві.

— Ні, сер. Якщо бажаєте, я відведу його на заїжджий двір.

— То відведи, будь ласка. Я скоро там буду.

Вони пішли далі, а ми йшли за ними назирці. Хлопець ледве стримував захоплення, та й дідусь його, здається, теж був задоволений. На заїжджому дворі мене вдосталь нагодували, а потім прийшов робітник мого нового власника, сів на мене верхи, і ми поїхали легкою ступою. Доїхавши до великого лугу, на краю якого стояв навіс, ми повернули туди.

Містер Сароґуд (так звали мого благодійника) розпорядився, щоб увечері та вранці мене годували сіном та вівсом, а вдень випускали на привілля.

— Отак, Вілі, — мовив фермер, звертаючись до внука. — Від цього дня відповідатимеш за нього ти. Він — твій.

Вілі радо перейняв нові обов'язки, і, треба сказати, ставився до них сумлінно. Не було жодного дня, щоб він пройшов попри мене, а часом підкликав до себе і пригощав шматочком моркви або ще якоюсь смакотою. Інколи просто стояв коло мене та слухав, як я хрумаю овес. Вілі завжди знаходив для мене вільну хвилину і лагідне слово, тож не полюбити цього хлопця було просто неможливо. Він називав мене Старим Другом, бо зазвичай у лузі я завжди ходив за ним. Часом Вілі приходив із дідусем, і той завжди уважно роздивлявся мої ноги.

— Це, Вілі, його найвразливіше місце, — казав фермер, — але він день у день здоровішає, і мабуть, на весну вже можна чекати покращення.

Гарний відпочинок, добрі харчі, м'який торф під ногами та легкі прогулянки дуже позитивно вплинули на моє здоров'я і підняли мій дух. Від матері мені дісталася чудова стать, надриватися замолоду не доводилося, відтак у мене були кращі шанси на одужання, аніж у багатьох бідолах, що тяжко працювали ще до того, як досягли найкращої форми. За зиму мої ноги відійшли, і я, можна сказати, помолодшав.

Настала весна, і в березні містер Сароґуд вирішив запрягти мене у фаетон та перевірити мою ходу. Я теж захоплено сприйняв його задум і провіз його та Вілі добрих кілька миль. Ноги в мене були як новенькі, біг я легко і навіть не пригадую, коли востаннє отримував від їзди таке задоволення.

— Знаєш, Вілі, він і справді молодшає. Тепер треба знайти йому якусь просту роботу, і до середини літа він буде не гірший, аніж Сонечко. Кінь дуже чутливий до повода і має гарну ступу. Навіть не знаю, чи може хтось ходити краще, ніж він.

— Дідусю, я так щасливий, що ти його купив!

— Я теж радий, хлопчику мій. Але дякувати за це він має все-таки тобі. Тепер нам залишилося підшукати йому якусь тиху, затишну місцину, де він житиме гідним життям.

Розділ 49

Моє останнє пристановище

Однієї чудової літньої днини конюх вичищав мене з таким завзяттям, що я одразу запідозрив: має статися щось надзвичайне. Він підрівняв мені щітки, розгладив шерсть на ногах, начистив дьогтем копита і навіть розчесав мій чуб. А потім так само завзято він заходився коло збруї.

Коли Вілі з дідусем сідав в екіпаж, вигляд у хлопця був радісно збуджений.

— Головне, щоб він припав до серця дамам, — сказав старий джентльмен, — тоді й вони йому сподобаються. Ну, а як воно буде насправді, побачимо.

За декілька миль від села стояв акуратний невисокий будиночок із огорожею, газоном та під'їзною алеєю. Вілі подзвонив, і, коли йому відчинили, запитав, чи вдома міс Блумфілд або міс Елен. Так, вони обидві були вдома. Тоді містер Сароґуд зайшов до будинку, а Вілі залишився біля мене.

Хвилин за десять вийшов старий фермер, за ним незабарилися три жінки: перша — висока бліда леді в білому шалі, друга — весела чорноока дівчина, яка підтримувала бліду леді, а третьою ішла поважна дама — сама міс Блумфілд.

Усі троє підійшли до мене, стали з цікавістю розглядати мою зовнішність і розпитувати фермера про мене. Найбільше я припав до серця наймолодшій; як виявилося, це була міс Елен. Вона одразу заявила, що я їй дуже подобаюся, бо в мене надзвичайні очі. Висока бліда дама зізналася, що їй аж кров холоне в жилах від думки, що в екіпажі буде кінь, який уже падав на дорозі, а отже, й знову може впасти. Бо ж коли, не дай, Боже, це станеться, вона вже до смерті не оговтається від страху перед кіньми.

— Милі дами, — переконував їх містер Сароґуд, — якби ви знали, скільки чудових коней розбивають собі ноги не через власну незґрабність, а через недбалих їздців. Повірте мені, від коня в таких випадках нічого не залежить. А перед нами, очевидно, саме такий випадок. Ви тільки не подумайте, що я нав'язую вам свою думку. Можете його об'їздити, а потім послухайте, що скаже про нього ваш кучер.

— Щодо коней, — озвалася поважна дама, — то ви й справді ніколи не давали дурних порад. Відтак я просто зобов'язана дослухатися до ваших слів, і, якщо моя сестра Лавінія не заперечує, ми охоче пристанемо на вашу пропозицію, перевіримо коня в роботі, а вже тоді приймемо рішення.

Наразі постановили, що наступного дня я переселяюся до цих леді.

Уранці по мене прийшов меткий тямущий хлопець, та варто йому було побачити мої коліна, як від його безтурботності не залишилося й сліду.

— Послухайте, сер, — розчаровано мовив посильний, — я й гадки не мав, що ви пропонуєте коней із такими вадами.

— Зовнішність — не головне, — зауважив фермер. — До того ж, юначе, ви тільки берете його на об'їждження, і я сподіваюся, ви вмієте поводитися з кіньми. Якщо він не виявиться найнадійнішим конем з усіх, яких ви знали, без страху повертайте його мені.

Мене повели на нове місце, завели до стійла, дали їсти і залишили в стайні.

Наступного дня, вичищаючи мою голову, конюх зауважив:

— Ти ба, точнісінько така зірка, як у Чорного Красеня. І зростом такий же, як він. Цікаво, а де зараз Чорний?

Коли ж трохи згодом він намацав у мене на шиї місце, де була колись кровотеча і на шкірі залишилася маленька ґулька, то аж підскочив від здивування. Він знову став мене вивчати, примовляючи стиха:

— Біла зірка на чолі, одна нога біла, і ґулька така сама… — Тоді він придивився до спини і, мабуть, щось там помітивши, скрикнув: — Побий мене грім, якщо це не та латка, яку Джон називав "кінський гріш"! Та це ж він, Чорний Красень! Гей, Красунчику! Не впізнаєш мене? Це я, Джо Ґрін, який колись тебе ледь не занапастив!

І він, не тямлячи себе з радощів, щосили поплескав мене по гриві.

Скажу по правді, я його не впізнав: то був не колишній Джо Ґрін, а гарний, зрілий молодик із чорними вусами та мужнім голосом. Проте я охоче повірив, що це таки Джо Ґрін, і від того, що він мене впізнав, я, не тямлячи себе від щастя, потягнувся до нього мордою, виказуючи тим свою приязність. Мушу зізнатися, мені ще не доводилося бачити, щоб людина так раділа.

— "Сподіваюся, ви вмієте поводитися з кіньми". Аякже! Як тільки я не здогадався, що це ти! Красеню, старий друже, скажи, який негідник так розбив тобі коліна! Якщо я щось у чомусь тямлю, то жилося тобі не дуже солодко! Ну, нічого, зі мною все буде інакше. Шкода, що тут немає Джона Менлі — от хто б за тебе потішився.

Після обіду мене запрягли у невеличкий фаетон, і ми під'їхали до ґанку. Міс Елен бажала перевірити, як я ходитиму в екіпажі. Джо Ґрін поїхав разом із нею, і виявилося, що юна леді править мною, наче справжній кучер. По-моєму, вона залишилася цілком задоволена моєю ступою. Джо розповідав їй щось про мене, і краєм вуха я вловив, як він говорить юній леді, що, на його переконання, я — той самий Чорний Красень, який колись жив у містера Гордона.

Коли ми повернулися, сестри місіс Елен вибігли на подвір'я і стали цікавитися, як я поводився в запрягу. Дівчина переповіла їм усе, що почула від Джо, і додала:

— Обов'язково напишу місіс Гордон, що її улюблений кінь тепер у нас. Уявляєте, яка вона буде рада!..

Мене ще цілий тиждень об'їжджували в запрягу, а коли з'ясувалося, що боятися нічого, то запрягли в невеличкий закритий екіпаж, і міс Лавінія відважилася на поїздку. Після поїздки було остаточно ухвалено, що я залишаюся тут і мені повертають моє колишнє ім'я — Чорний Красень.

* * *

Я вже живу тут рік. Джо — найкращий і найдобріший з усіх конюхів. Робота в мене легка і приємна, і я щодня відчуваю, як до мене повертаються колишня сила й енергія.

Якось містер Сароґуд сказав, звертаючись до Джо:

— У вас цей кінь проживе років двадцять, а може, ще й більше.

Його внук Вілі не минає нагоди поспілкуватися зі мною і взагалі ставиться до мене як до гарного друга. Мої господині запевнили, що більше вже мене не продаватимуть, відтак можна сміливо вважати, що всі мої поневіряння залишилися в минулому і я знайшов собі надійне пристановище. Часто рано-вранці, перед самим пробудженням, мені сниться, що я й досі живу в Біртвік-парку, стою в саду під яблунями та розмовляю зі старими друзями.

Примітки

1

Нюмаркет — місто у графстві Суфолк, яке вважають столицею кінних перегонів в Англії.

2

"Пет" в англійській мові означає "улюблена домашня тварина".

3

Бідарка — візок на двох колесах; двоколка.

4

Ведмежина — чагарник або напівчагарник родини трояндових, а також темно-червоні їстівні ягоди цієї рослини.

5

Кавалькада — група вершників, що їдуть разом.

6

Сквайр — дворянський титул, який присвоювали в Англії дрібним поміщикам; сквайрами також називали суддів та місцевих посадовців.

7

Роб-Рой — герой-розбійник, шотландський Робін Ґуд.

8

Лошак — молодий кінь.

9

Ступа — спокійна, тиха хода коня; крок.

10

Клус — швидкий алюр, хода коня, середня між ступою і чвалом; рись.

11

Чвал — швидкий біг коня навскач; галоп.

12

Недоуздок — вуздечка без вудил.

13

Вудила — залізні стрижні, прикріплені до ременів вуздечки, якими гнуздають коня.

14

Вуздечка — частина збруї: ремені з вудилами та поводами, що їх надягають на голову коневі, аби правити ним.

15

Сирицевий — зроблений із сириці — недубленої шкіри, обробленої жировими речовинами, через що вона дуже міцна й еластична.

16

Попруга — частина кінської збруї: широкий ремінь, який затягують попід черевом коня, закріплюючи сідло.

17

Вухналь — цвях-яким прибивають підкову до кінського копита.

18

Підхвістя — частина шлеї, ремінець біля сідла, який проходить під хвостом коня.

19

Фаетон — легкий екіпаж, запряжений одним конем.

20

Англійське слово "джинджер" означає імбир — прянощі з різким запахом і смаком.

21

"Менлі" з англійської перекладають як "мужній", "відважний".

22

Ебенове дерево — темно-зелена, інколи чорна деревина кількох видів тропічних дерев.

23

"Френкі" походить від англійського "frisky" — "веселий", "грайливий".

24

Гунтер — верховий кінь, тренований для полювання.

25

Стать — будова тіла у тварин.

26

Мундштук — додаткові залізні вудила з підіймальною розпинкою біля піднебіння.

27

Одне зі значень англійського слова "джоб" — "терпляча людина".

28

Мартингал — частина кінської упряжі, ремінь, що підтримує голову коня у потрібному положенні.

29

Татерсолз — лондонський аукціон чистокровних коней, названий на честь засновника Ричарда Татерсола.

30

Фунт аптекарський — одиниця ваги, що дорівнює 0,454 кг.

31

Пінта — одиниця об'єму, що дорівнює 0,568 л.

32

Долоня — міра довжини, що дорівнює 4 дюймам (і дюйм — 2,54 см); використовується, зокрема, для визначення зросту коней.

33

Лінійка — кінний екіпаж із боковими сидіннями.

34

Мостовий — той, хто збирає податок за проїзд через міст.

35

Тік — місце для молотьби, очищення й просушування зерна.

36

Моціон — пішохідна прогулянка на повітрі для відпочинку, зміцнення організму, лікування тощо.

37

Каретня — приміщення для карет.

38

Козла — сидіння для погонича спереду брички, фаетона тощо.

39

Кеб — легкий однокінний екіпаж.

40

Бігунці — легкий чотириколісний екіпаж на два місця з відкритим верхом; прольотка.

41

Омнібус — багатомісний кінний екіпаж із платними місцями для пасажирів, який регулярно курсував встановленим маршрутом.