Сергій Лук'яненко - Лицарі сорока островів, Сергій Лук'яненко

- Ти не поранена?

На світло-жовтій блузці Інги буріли плями, що підсохли.

- Ні, це не моя кров.

Вони не звертали на мене жодної уваги. Стояли з виглядом давніх подружок і розмовляли напівголосно.

— У нас гарний острів, ось побачиш. І дівчат четверо... п'ятеро тепер. Тані дванадцять, Лері десять, а Оля зовсім мала. У вас було багато дівчат?

- Ні, троє. Лорка, Айна та я.

Рита співчутливо кивнула.

— Зрозуміло… Пішли до мене — переодягнешся, а твою блузку випраємо.

— Ходімо.

Я мовчки витріщав на них очі. Ну гаразд, що стала говіркою Рита — це ще куди не йшло. Але Інга, яка розігрує з себе пай-дівчинку і дивиться на Риту слухняніше, ніж першокласниця на вчительку! Це не лізло в жодні ворота.

Дівчата попрямували до дверей. Я ступив слідом і ні з того ні з цього охриплим голосом спитав:

— Інго, а…

— Увечері, Дімо, увечері… — Інга обернулася і раптом показала мені мову.

Зітхнувши, я пішов до інших сходів. Інга може злитися скільки її душі завгодно. Але прийти на зустріч із нею я не міг.

Том виявився австралійцем. Коли я спустився, Кріс вже переказував притихлим дівчатам його історію.

Мабуть, він був єдиним, хто міг подякувати прибульцям за своє викрадення. Тома «сфотографували», коли він падав із сьомого поверху. Як він умудрився випасти, Том не пояснив. Зате барвисто описував свої почуття в момент, коли замість асфальту, що стрімко наближається, під ним виявився тропічний острівець. Як він зніяковіло пояснив, першою його версією було те, що він потрапив до раю.

Припущення про рай Кріс переклав, давлячись від сміху. Але розповідати Тому про наше далеко не райське життя не став. Мабуть, це було правилом — не вивалювати на новачка одразу всі труднощі, що чекають на нього.

Дивлячись на Тома, що поступово пожвавлюється, з цікавістю розпитує нас про острів, про «чарівні» мости, я не міг позбутися думки, що двійник його, тобто не двійник, а справжній Том лежить зараз на асфальті. І ніяка мазь не зможе затягнути його рани.

Якщо в нас залишалася хоча б сумнівна втіха - двійник на Землі, то цей хлопчик був один на весь Всесвіт.

До вечора ми ходили з ним по замку, знайомлячи Тома з розташуванням кімнат, і потихеньку розповідаючи все нові і нові деталі Ігри. На той момент, коли почали повертатися з мостів хлопці, Том знав усе. На мій подив, відреагував він досить спокійно. Напевно, не сприйняв розповідь серйозно.

Кілька разів ми стикалися з Ритою та Інгою. Дівчата з нудьгуючими обличчями проходили повз нас і відразу починали хихикати. Я глянув на Кріса — він усміхався. Те, що відбувалося, теж тішило, але я, хоч убий, нічого смішного не бачив.

Першим прийшов із чергування Меломан. Здивовано глянув на Тома, спробував щось сказати йому англійською, потім засміявся і попросив Кріса перекласти: «Дуже радий побачити нове обличчя, хоч це й егоїстично». Кріс із серйозним виглядом переклав. А Меломан тихо спитав мене:

— Нову бачив?

Я насторожився.

- Так.

- Гарна, правда?

Я розгубився. Ми з Інгою знайомі давно, тож я про це не замислювався.

— Нічого…

Меломан хмикнув, підводячи на