Нестор Літописець - Повість минулих літ

Він бо любив книжнії слова і одного разу почув читане в Євангелії: "Блаженні милостивії, бо вони помилувані будуть" 3. І ще: "Продайте маєтності ваші і дайте убогим" 4. І ще: "Не ховайте собі скарбів на землі, де ото міль жере і злодії підкопують, а збирайте собі скарби на небі, де ані міль [не] жере, ні злодії [не] крадуть" 5. І Давида [він слухав], який говорить: "Добрий чоловік милує і дає" 6. і Соломона він слухав, який говорить: "Той, хто бідним дає, богу в позику дає" 7.

Це почувши, повелів він усякому старцеві і вбогому приходити на двір на княжий і брати всяку потребу — питво і їжу, і з скарбниць кунами. Урядив він також і це. Сказавши: "Немічні й недужі не можуть дійти до двору мойого", — він повелів спорядити вози і накладав [на них] хлібів, м'яса, риби, і овочів різних, і мед у бочках, а в других квас. [І стали це] возити по городу 8, запитуючи: "Де недужі чи старці, що не можуть ходити?" І тим роздавали [все] на потребу.

І, це саме роблячи людям своїм щонеділі, установив він повсякдень на дворі своїм, у гридниці 9, пир справляти, і [звелів] приходити [сюди] боярам, і гридям, і соцьким, і десятникам, і знатним мужам — і при князі, і без князя. І бувало на обіді тому | багато м'яса, і яловичини, і звірини, і було ж подостатком усього. А коли підпивалися вони, то починали нарікати на князя, говорячи: "Зле єсть нашим головам! Дав він нам їсти дерев'яними ложками, а не срібними!"

І коли це почув Володимир, звелів він викувати срібні ложки, їсти дружині, сказавши так: "Сріблом і злотом не знайти мені дружини, а дружиною знайду я срібло і злото, як ото дід мій і отець мій добули дружиною злота і срібла". Володимир бо любив дружину і з ними радився про устрій землі [своєї], і про порядки землі, і про війни. І жив він із князями навколишніми у мирі — з Болеславом лядським, і з Стефаном угорським, і з Ондроником '° чеським, і був мир межи ними і дружба.

І жив Володимир у страху божому. І умножилися розбої, і казали єпископи ' ' Володимирові: "Осе умножилися розбійники. Чому ти не караєш?" І він мовив: "Боюся гріха". Вони ж сказали йому:

"Ти поставлений єси богом на кару всім злим і на милість добрим. Належить тобі карати розбійника, але з дізнанням". Володимир тоді, одкинувши віри '2, став карати розбійників. І сказали єпископи і старці: "Воєн багато. А коли б [була] віра, то хай вона на коней і на оружжя буде". І мовив Володимир: "То нехай так буде". І жив Володимир за порядками діда і отця.

У РІК 6505 [997]. Коли Володимир пішов до Новгорода по верхніх ' воїв проти печенігів, — бо рать велика була безперестану, — в той же час довідались печеніги, що князя нема, прийшли і стали навколо Білгорода. І не давали вони вийти з города, настав, отож, голод великий у городі, і не можна [було] Володимиру помогти [їм]. А не можна було піти йому [через те], що іще не зібралися були до нього вої, печенігів же було многе-множество. Ї затягнулась облога людей у городі, і був голод великий, і вчинили вони віче в городі, і сказали: "Так доведеться нам померти од голоду, а од князя помочі немає. То чи лучче нам померти? Здамося печенігам. Адже когось таки вони залишать у живих, якщо кого умертвлять. Ми вже помираєм од голоду". Так ото вони раду вчинили.

А був же один старець, [який] не був на вічі тому, [і] він запитував: "Задля чого вчинили віче люди?" І сказали йому, що завтра хотять люди здатися печенігам. Це ж почувши, він послав [посланця] по старійшин городських і сказав їм: "Чув я, що ви хочете здатися печенігам?" А вони сказали: "Не видержать люди голоду". І мовив він їм: "Послухайте мене. Не здавайтеся ще три дні, а що я вам звелю — те зробіте". І вони ото раді [були] і обіцялися послухатись. І сказав він їм: "Зберіте по жмені вівса, або пшениці, або висівок". І вони, раді пішовши, [це] знайшли.

І звелів він тоді їм зробити бовтанку, з якої варять кисіль, і сказав викопати колодязь і вставити туди кадіб, наливши в кадіб бовтанки. І звелів він викопати другий колодязь і вставити туди другий кадіб, і сказав їм шукати меду. Вони ж, пішовши, взяли лукно 2 меду, — бо було воно сховане в княжій медуші3, — і загадав він вельми розситити [мед] водою і вилити в кадіб, і в другім колодязі так [само]. А назавтра звелів він послати по печенігів.

Городяни тоді, пішовши, сказали печенігам: "Візьміте собі заложників наших, а вас чоловіка з десять ідіте в город, і ви побачите, що діється в городі нашому". Печеніги ж, зрадівши [і] думаючи, що вони хочуть здатися, взяли у них заложників 4, а самі вибрали ліпших мужів у родах 5 [своїх] і послали їх у город — нехай розглядають, що діється в городі у них.

І прийшли вони в город, і сказали їм люди: "Пощо ви губите себе, коли ви не можете перестояти нас? Стійте хоч десять літ, що ви можете зробити нам? Адже ми маємо споживок од землі. Якщо ж не вірите, — то подивіться своїми очима".

І привели їх до колодязя, де ото [була] бовтанка, і зачерпнули 96 відром, [і] лили в гладишки, і варили перед ними. А коли зварили перед ними кисіль, то, узявши їх, привели [їх] до другого колодязя і зачерпнули сити. І стали [городяни] їсти спершу самі, а потім і печеніги. І здивувалися вони, і сказали: "Не йнятимуть сьому віри наші князі, якщо не поїдять самі". І люди налили корчагу s бовтанки