Артур Конан Дойль - Архів Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль

- Доведеться вам і це витерпіти, містере Ферґюсоне. Найприкріше тут те, що саме ця надмірна, майже божевільна любов до вас,- і, можливо, до небіжчиці-матері,- підштовхнула хлопця до такого вчинку. Душа його сповнена ненависті до цієї безневинної дитини, здоров’я й краса якої так контрастують із його недугою.

- О Боже! В це важко повірити...

- Це правда, мадам?

Господиня плакала, зарившись обличчям у подушки.

- Як я могла, Бобе, сказати це тобі? - обернулась вона до чоловіка.- Як я могла завдати тобі такої рани? Я воліла зачекати, доки хтось інший, не я, відкриє тобі цю правду. Коли ж цей джентльмен, що здається мені справжнім чарівником, написав, що він усе знає,- я так зраділа!

- Як на мене, рік морської подорожі - ось найкращий рецепт для молодого містера Джекі,- мовив Холмс, підводячися з крісла.- Але я й досі не можу з’ясувати для себе одну річ, мадам. Ваші напади на пасерба для мене цілком зрозумілі. Материнське терпіння теж має межу. Але як ви наважилися залишити дитину на ці два дні без нагляду?

- Я розповіла про все місіс Мейсон. Вона все знає.

- Чудово. Так я й думав.

Ферґюсон стояв біля ліжка, ледве переводячи дух. Руки його тремтіли.

- Тепер, Ватсоне, нам, мабуть, краще піти зі сцени,- мовив Холмс пошепки.- Якщо ви підхопите надто вже віддану Долорес під ручку, я підхоплю її під другу... А тепер,- додав він, коли двері за нами зачинилися,- мені здається, їх можна залишити удвох - нехай з’ясовують свої стосунки сам на сам.

Мені залишається розповісти хіба що про один лист. Холмс надіслав його у відповідь на те послання, з якого й почалася вся ця історія. У ньому йшлося:

«Бейкер-стріт,

21 листопада.

Стосовно вампірів.

Сер!

Відповідаючи на ваш лист від 19 листопада, хочу повідомити, що я взяв на себе розгляд справи вашого клієнта містера Роберта Ферґюсона, з фірми «Ферґюсон та Мюїргед, постачальники чаю» на Мінсинґ-Лейн, і її розслід дав задовільний результат. Дякую за рекомендацію, сер.

Щиро ваш

Шерлок Холмс».

Цю історію можна однаковою мірою вважати як трагічною, так і комічною. Одному з її учасників вона коштувала здорового глузду, іншому - мені - незначної втрати крові, ще одна людина постала перед судом. І все ж вона має в собі й деякі комічні риси. А втім, судіть краще самі.

Я добре пам’ятаю час, коли все це сталося: саме того місяця Холмс відмовився від дворянського титулу за заслуги, про які я, можливо, ще коли-небудь розповім. Зараз я згадую про це лише між іншим, бо становище партнера й вірного друга зобов’язує мене остерігатись щонайменшої нескромності. Але я повторюю: саме ця обставина дозволяє мені пригадати час, коли це сталося,- був кінець червня 1902 року, невдовзі по закінченні Бурської війни. Холмс тоді кілька днів не підводився з ліжка,- часом таке траплялося з ним,- але того ранку він з’явився до мене з довгим списаним аркушем паперу в руці й веселими вогниками в суворих сірих очах.

- Ось вам нагода трохи заробити, Ватсоне,- мовив він.- Ви чули коли-небудь прізвище Ґаррідеб?

Я відповів, що не чув.

- Отож коли вам пощастить відшукати де-небудь хоч одного Ґаррідеба, то дістанете гарні гроші.

- Тобто як?

- О, це довга історія, і до того ж досить цікава. Я й не знаю, чи траплялося нам серед усіх наших загадок та заплутаних історій щось оригінальніше. З хвилини на хвилину сюди має завітати один чолов’яга, якому ми влаштуємо допит, а доти я нічого не розповідатиму. Візьмімося поки до самого імені.

Поряд зі мною на столі лежав телефонний довідник, і я почав гортати його сторінки, не дуже сподіваючись на успіх. Але, на мій подив, химерне прізвище одразу виявилось на належному місці! Я переможно вигукнув:

- Ось, Холмсе! Дивіться!

Холмс узяв книжку з моїх рук.

- «Н. Ґаррідеб, Вест-Енд, Літл-Райдер-стріт, 136»,- прочитав він.- Пробачте, що мушу засмутити вас, Ватсоне, але цей чоловік мені вже відомий. Ось його адреса на листі. Нам потрібен інший, до пари цьому.

Увійшла місіс Хадсон з візитною карткою на таці. Я взяв картку й уважно поглянув на неї.

- Іще один! - здивовано вигукнув я.- Але ім’я вже інше: «Джон Ґаррідеб, адвокат, США, Канзас, Мурвіл».

Холмс подивився на картку і посміхнувся.

- На жаль, Ватсоне, доведеться пошукати ще раз,- відповів він.- Цей джентльмен також бере участь у грі, хоч я, правду кажучи, й не сподівався побачити його так швидко. Маю надію, що він розповість нам дещо цікаве.

За хвилину відвідувач уже стояв у кімнаті. Містер Джон Ґаррідеб, адвокат, був низенький кремезний чоловік із круглим, свіжим, чисто виголеним обличчям,- справжній американський ділок. З опецькуватого, як у дитини, обличчя не сходила широка усмішка, і це надавало йому вигляду ще зовсім молодої людини. Але мене по-справжньому вразили його очі. Мені нечасто доводилося бачити очі, які так виразно промовляли б про постійну напругу внутрішнього світу людини,- такими настороженими були вони, так швидко реагували на кожну нову думку. Говірка в містера Ґаррідеба була американська, але мова - чиста, без простакуватих словечок.

- Містер Холмс? - запитав він, оглядаючи по черзі нас обох.- О, так, звичайно! Вас, дозвольте зауважити, легко впізнати за вашими фотографіями. Сподіваюся, ви вже одержали лист від мого однофамільця Натана Ґаррідеба?

- Сідайте, прошу,- мовив Шерлок Холмс.- Нам треба дещо з вами обміркувати.- Він узяв зі столу аркуш списаного паперу.- Ви, безперечно, той самий містер Джон Ґаррідеб з Америки, про якого згадується в листі. Але ви, здається, вже давненько живете в Англії?

- Звідки ви взяли це, містере Холмсе? - У виразних очах відвідувача майнула тінь підозри.

- Ваш одяг - англійського виробництва.

Містер Ґаррідеб вимушено засміявся.

- Я читав про ваші штучки, містере Холмсе, але ніколи не думав, що ви застосуєте їх до мене. Як ви це підмітили?

- Крій плечей у вашому піджаку, носаки ваших черевиків,- хіба тут можна помилитися?

- Гаразд,