Джек Лондон - Серця трьох, Джек Лондон

ваш сеньйор Ріган,- у розпачі шпигонув його обурений начальник поліції.

- Але він вичерпає-таки свою торбу з доларами,- відмовив Торес.- Ми, здається, позбираємо все його срібло й тоді вже обов’язково впіймаємо його самого.

- Ходім-но тепер, товариші! - підлесливо звернувся до поліцаїв начальник.- Ви заберете всі гроші на дозвіллі, коли ми вертатимемось.

Августіно ще раз порушив мовчанку.

- Ніхто ніколи не знає, якою дорогою випаде вертатись, та чи й доведеться вертатися взагалі,- песимістично промовив він. Зачарований цією перлиною своєї мудрості, він наважився висловити ще й другу: - Триста доларів у руках краще, ніж три мільйони на дні колодязя, якого ми, може, ніколи вже й не побачимо.

- Хтось мусить туди спуститись,- сказав Рафаель і схопився за мотузку, що висіла на журавлі.- Дивіться, вона ще міцна. Ми спустимо туди когось. Ну, хто з вас хоробрий і полізе в колодязь?

- Я,- мовив Вісенте,- я хоробрий і спущуся...

- І вкрадеш половину того, що знайдеш,- мовив Рафаель те, що йому раптом спало на думку.- Якщо вже ти й полізеш, то мусиш спершу перелічити перед нами, скільки в тебе грошей. А коли повернешся, ми обшукаємо тебе й заберемо все, що ти знайдеш. А потім уже, поділивши рівно гроші, віддамо тобі й твої песо.

- Коли ви мені не довіряєте, я не хочу лізти,- затявся Вісент.- Тут, коло криниці, у мене стільки само грошей, як і у вас. Навіщо мені спускатись? Я не раз чув, що люди гинули на дні колодязів.

- Лізь, бога ради! - вибухнув начальник поліції.- Та мерщій, мерщій!

- Я занадто гладкий, мотузка не досить міцна, і я можу не повернутись,- сказав Вісенте.

Всі дивились на мовчуна Августіно, що сьогодні сказав більше, ніж звичайно говорив протягом цілого тижня.

- Найхудорлявіший та найлегший із нас - Гієрмо,- мовив Августіно.

- Гієрмо, лізь! - закричали всі в один голос.

Але Гієрмо зазирнув у криницю і відступив назад, хитаючи головою й хрестячись.

- Ні! Не полізу навіть ради священних скарбів таємничого міста майя,- пробурмотів він.

Начальник витяг з кишені револьвера й запитливо глянув на своїх людей, шукаючи собі підтримки. Ті закивали головами, і він підступив до маленького поліцая.

- Лізь, ради бога! - погрозливо сказав він.- Та мерщій, бо зараз ти більше не зможеш ні спуститися, ні вилізти, а назавжди лишишся коло цієї клятої криниці. Хіба ж не справедливо буде, хлопці, коли я застрелю його, якщо він не схоче лізти?

- Справедливо! - гукнули всі.

Наляканий Гієрмо тремтячими пальцями перелічив монети, що підібрав був раніш, і, безперестанку хрестячись, підштовхуваний товаришами, сів у відро, обхопив його ногами і почав віддалятись від денного світла.

- Стійте! - крикнув він з колодязя.- Стійте, стійте ж бо! Вода! Я вже у воді!

Поліцаї, що спускали мотузку, затримали її вагою своїх тіл.

- А я дістану десять песо понад пайку? - запитав Гієрмо знизу.

- Стривай, ми тебе охрестимо! - гукнув котрийсь поліцай.

А інші гукали:

- Ну, сьогодні ти заллєшся водою!

- Ми тебе залишимо там!

- Ось зараз пустимо мотузку!

- На одного буде менше ділити!

- Вода тут дуже погана,- знову почувся голос, немов в безодні.- Тут якісь огидні ящірки й дохлий птах. Певно, тут мусять бути й гадюки. Моя робота таки варта зайвих десять песо.

- Ми тебе втопимо! - гримнув Рафаель.

- Я застрелю тебе! - скипів начальник поліції.

- Топіть чи стріляйте! - лунав голос Гієрмо.- Але ж з цього вам не буде жодної користі, бо гроші лишаться в криниці.

Запала мовчанка: ті, хто був на землі, радились очима, що їм тепер робити.

- А грінго ідуть собі далі,- хвилювався Торес.- Добра дисципліна у ваших підлеглих, сеньйоре Мар’яно Верхара-і-Іхосе! Вмієте ви їх привести до послуху!

- Це не Сан-Антоніо,- виправдувався начальник.- Це хучітанська глушина. Мої пси добрі тільки в Сан-Антоніо. В цих джунглях із ними треба поводитись лагідно, а то вони здичавіють. Тоді що станеться з вами й зі мною?

- І все через те клятенне золото! - похмуро погодився Торес.- Через цього грінго, що зв’язує правосуддю руки золотими шворками, можна стати соціалістом.

- Срібними шворками,- поправив начальник поліції.

- Ідіть ви під три чорти! - вилаявся Торес.- Ви самі сказали, що це не Сан-Антоніо, а хучітанські джунглі, і, виходить, тут я можу справити вас до дідька. Хто винний, що ви такий запальний? Навіщо нам весь час сперечатися, коли наш добробут залежить від того, чи ми будемо триматися разом?

- До того ж,- долинув голос Гієрмо,- води тут нема й на два фути, й ви не можете мене втопити. Я стою на самому дні і тримаю в руці чотири круглі срібні долари. Дно встелене грішми. Що ж, ви покинете мене чи дасте десять песо за те, що я бабраюсь тут? Вода смердить, наче розкопане гробовище.

- Так, так! - гукнули поліцаї в колодязь.

- Що так? Кинете чи дасте десять песо?

- Дамо десять песо! - хором закричали всі.

- На бога, швидше! - підганяв начальник поліції.

Знизу почулися хлюпання та лайка, і з того, як ослабла натягнена мотузка, поліцаї зрозуміли, що Гієрмо виліз із відра й шукає монет.

- Складай їх у відро, голубчику,- порадив згори Рафаель.

- Я кладу їх у кишеню. Якщо я складу їх у відро, ви витягнете гроші, а мене забудете в криниці.

- А мотузка витримає таку вагу? - запитав Рафаель.

- Мотузка, може, й не витримає, зате я витримаю і не вдамся,- сказав Гієрмо.

- А якщо мотузка ввірветься...- почав був знову Рафаель.

- На це є рада,- озвався Гієрмо.- Спускайся ти! Тоді я вилізу перший, потім ми витягнемо гроші, а наостанці тебе. Так буде справедливо.

Рафаель скрививсь і не відповів нічого.

- Ну що ж, ти лізеш, Рафаелю?

- Ні,- відказав той.- Клади все срібло в кишені та вилазь хутчіш!

- А чорт би забрав ваше поріддя і мене разом з ним! - нетерпеливився начальник поліції.

- Я вже