Леонід Григорович Кононович - Феміністка, Леонід Григорович Кононович

— Авжеж! — буркнув я, відводячи погляд.

— Ото й добре! Й не сумнівайся: я завжди виконую свої обіцянки, й рука моя не здригнеться. Барабаш торік мав нагоду переконатися в цьому особисто! Правда ж?

Барабаш дико посміхнувся й помацав один із числених шрамів на своїй бритій гирі.

— Було діло! — скромно сказав він.

— Вісім швів довелося накласти! — доповнила його показання Цуцичок. — І тобі те ж саме буде, не сумнівайся! А тепер проси вибачення в цієї дівчинки, ну?

Я потупцював на місці, не знаючи, що б його сказати.

— Агенте Мацюцько…

— Я! — схопилася вона з місця.

Цуцичок знову смикнула її за руку й посадовила в фотель.

— Бачиш, до чого ти довів сердешну дівчинку, бовдуре? До речі, зовуть її не Мацюцька, а Слава! Ти не думай, що тобі це так обійдеться: я про все розпитала, — і як її зовуть, і як ви утрьох план курили, і як на джипі ганяли обкурені… Один раз — не підарас, еге? — Цуцичок подивилася на Барабаша, й той утягнув голову в плечі. — Шкода, що я не чоловік, обревку! А ти, — перевела вона погляд на мене, — проси вибачення, проси!

— Славцю, — винувато сказав я, — ви вже вибачте мені, що я з вами так жартував… У всьому винна домінанта моєї психіки, котра змушує дивитися на цей світ, як на вертеп, де розігрується комедія. Не знаю, чи ви мене зрозумієте, але дуже сподіваюся, що зможу колись заслужити на вибачення.

Мацюцька понуро мовчала.

— Кгм… — сказав Барабаш. І більше не сказав нічого.

— Ну… вибачився! — сказав я Цуцичкові. — Кави тепер наллєш?

Вона безнадійно махнула рукою.

— Горбатого сокира виправить! — сказала вона, ставляючи на стіл ще одну філіжанку. — Все це тільки початок. Тут зі Славою говорили ще й Мурат із Уриловим — і просто за голови бралися, дізнавшись, у яку халепу ти її втяг…

Я дістав свою баклажку.

— Давай, — сказав я, розливаючи коньяк по філіжанках, — по п'ять грамів… Ну, за гуманність і лібералізм!

Ми випили, й Цуцичок поналивала всім кави.

— Я оце хтіла спитати… — несміливо почала Мацюцька.

— Так? — зробив я ввічливе обличчя.

— Я тепер що… не буду більше таємним агентом? І псевдоніма оперативного не матиму більше, нічого-нічого? Це вже кінець моїй кар'єрі?

Я відпив зі своєї філіжанки.

— Ви… — почав було я.

— А ми, — тихо, але вперто сказала Мацюцька, — наче ж на «ти» були! Га?

— А…ага! Значить, так, Славцю: пару днів тобі доведеться провести на конспіративній квартирі. Справа ця зайшла надто далеко, й у таких випадках ми виводимо людей з-під удару. Це дуже серйозно, розумієш?

— А зброю мені теж не дадуть?

— Ні, — винувато покрутив я головою, — не дадуть! Зброю в «Тартарі» носять лише окремі співробітники… ті, що наражають своє життя на небезпеку! Та й взагалі, зброя — це така штука, що можна якось ненавмисне й поранитися нею. Ми з Барабашем ось давно вже зі зброєю маємо справу, але, відверто зізнаюся, не любимо її…

— Значить, я не буду вашою бойовою подругою? Цуцичок слухала цю балачку, широко розплющивши очі.

— Боже, боже, — вигукнула вона, — то це ви, обревки, так голову заморочили бідній дитині! Знала я, що ви бевзні обоє, — але щоб до такої міри!..

— Славцю, — лагідно сказав я, не звертаючи уваги на Цуцичкові ламентації, — твоя робота — не в тому, щоб кидати гранати чи з автомата смалить! Твоя зброя — інтелект. І глибина його неосяжна, сама знаєш! Стріляти кожен дурень зможе, а от… — я озирнувся і вхопив якусь книжку, котра лежала біля комп'ютера, — … таку-от книжку, приміром, написати — це неабищо! Глянь, яка назва — «Сексуальні дослідження в полях України»!

— Ну й що, як назва? — озвався Барабаш. — А про секс якраз там і немає!

— А ти ніби її читав!

— А я її навіть купив! — одрубав Барабаш. — Ну, думаю, про секс та ще й у полі… а там нема! Я думав, це про пастухів… а воно не те! Балакають, балакають…

— Про яких це пастухів?

— А, — сказав Барабаш, запалюючи сигарету, — як був я школярем, то ми влітку худобу пасли з хлопцями. Й із дівчат, котрі теж пасли, силоміць скидали труси. Ну, то я думав це про такі дослідження…

—І що ж ви з тими дівчатами робили? — зацікавивсь я.

— Та… нічого такого! — з жалем сказав Барабаш. — Просто… інтересно було!

— А що там інтересного! — буркнула Цуцичок.

— Ну, то я й купив цю книжку, — провадив Барабаш, — а там не про це… А для чого було писати, що воно про це! Я так розумію: раз ти пишеш про це діло, — значить, описуй хто, кого, як…

— … і скільки разів! — докинув я.

— От-от! — кивнув Барабаш. — Щоб усе в натурі було… тоді народ прочитає й похвалить. А то ходить кругом, як той кіт біля гарячої сковороди з м'ясом…

Цуцичок зневажливо скривилася.

— Розбираєтеся ви, як свині в апельсинах! — сказала вона й, узявши «Сексуальні дослідження», перегорнула кілька сторінок. — Тут ось які глибокі думки — про любов, про красу… про високі поривання двох сердець! Та хіба ж воно вас, одморозків, цікавить…

На столі ожив селектор.

— Цуцичок? — поспитався в динаміку шеф. — Оскар прийшов?

— Давно вже… Сидить ось… лекції нам читає про секс!

— То якого ж хріна він не заходить! — обурено вигукнув Мурат. — Ми на нього тут чекаємо вже биту годину… Давай його сюди, хутко!

Я підвівся.

— Сидиш тут! — звелів я Барабашеві. — Нікуди не відлучатися.

— А я? — подала голос Мацюцька.