Робер Мерль - Чоловіки під охороною

С поводився вельми поштиво й усіляко обминав Гребела, але так, щоб не дати йому підстави в чомусь мене звинуватити. Саме тоді, до речі, я й почав вираховувати оті ймовірні промахи, про які я вже казав.

П’ятнадцятого березня, коли я вважав, що своїми зусиллями вже майже нейтралізував Гребела, з замку мені надійшла друга цидулка:

«Докторе Мартінеллі!

Ви не врахували моєї поради від 26 січня, і Ваше ставлення до жіночого персоналу та С у Вашій лабораторії коли й змінилося, то тільки зовні. Вдруге прошу Вас подумати про свою поведінку.

Гільда Гельсінгфорс».

Ця цидулка ошелешила мене, та коли я отямився, то зрозумів, що далі лишатися пасивним не слід. Я надіслав містерові Берроу доповідну записку про персонал своєї лабораторії. Соромно сказати: ця записка — справжній взірець несправедливості. Звісно, я не писав брехні: всі факти, на які я спирався, були правдиві. Але я узагальнив і подав їх зовсім неправдиво, відірвавши від перспективи й контексту. Доповідна записка приховано, дуже приховано кинула тінь на Гребела — мого найкращого дослідника. На жаль, я міг Гребелові дорікнути лише в одному, але саме про це й не слід було писати: що він хоче посісти, навіть захопити моє місце і з допомогою С та жінок усіляко намагається мене витіснити.

Доповідну записку я подав управителеві особисто. Коли він зрозумів, про що йдеться, його обличчя олійного відтінку різко відкинулося назад, і він з огидою подивився на мене, трохи аж розгубившись. Він не знає, сказав містер Берроу, чи має право брати таку записку й чи повинен передавати її далі. Я сказав йому, щоб він вирішував це сам, і вийшов з кабінету, приголомшивши управителя своєю «зухвалістю». Саме так він охарактеризує згодом мою поведінку.

Проте Гільда Гельсінгфорс таки одержала мою доповідну записку, бо через тиждень містер Берроу передав мені відповідь від неї:

«Докторе Мартінеллі!

Ви скаржитесь на своїх працівників, а ваші працівники скаржаться на Вас. Цілком очевидно, що у Вашій лабораторії склалося дуже погане становище, і саме через це, безперечно, Ви й домоглися в своїх дослідах таких малих успіхів.

Гільда Гельсінгфорс».

Цидулку Гільди Гельсінгфорс містер Берроу передав мені за вечерею в кафетерії, а я розгорнув її аж після того, як уклав Дейва в ліжко. Мені здалося, ніби з моєї голови відпливла вся кров. Я мусив сісти. У мене тремтіли ноги, і я з соромом дивився на них. Перегодя я все ж таки підвівся, зайшов до кухні й вихилив повну склянку віскі. Поселившись у Блувіллі, я почав пити спиртне гомеопатичними дозами, і тепер віскі не збадьорило мене, а нагнало страшенну нудьгу. Я сидів нерухомо, сумний, заціпенілий, і намагався зібратись із думками. Досі Блувілл у такі хвилини здавався мені незбагненним і жорстоким. Але цього разу мене охопила не якась невиразна тривога, а справжня паніка. Записка, яку я щойно прочитав, мала лише одне значення: вона готувала мене до того, що через тиждень-два я отримаю повідомлення, що мене звільнено. Отже, я приречений на смерть. Дейв теж. І це станеться не в такому вже й далекому майбутньому.

Нараз мене занудило — це було ніби передчуття агонії. Я тільки встиг добігти до туалету й там виблював усе віскі й усю їжу, яку з’їв за вечерею. Потім побачив своє відображення в дзеркалі. Ні, я не зблід. Обличчя в мене посиніло, подекуди аж позеленіло. Цієї миті я збагнув сенс вислову «панічний страх» і, хоч як дивно, розсміявся.

З цієї хвилини мені полегшало.

Перш ніж лягти, я випив добрячу дозу заспокійливого й міцно заснув, а вранці, прокинувшись, зрозумів, що не зможу далі жити зі страхом, який пойняв мене напередодні ввечері. Склалося безглузде становище, і якщо я з ним змирюся, то ризикуватиму пуститися берега. Все сталося за кілька секунд. Я вирішив подати у відставку.

Звичайно, я сам віддавав себе в лабети смерті, але волів іти до неї з власної волі, а не ждати, поки хтось мене підштовхне. Тільки-но визріло моє рішення, тільки-но я вбив у собі всю надію, як до мене прийшла відвага.

Я одразу ж написав заяву про відставку й після сніданку подав її містерові Берроу. На жаль, він не став її читати при мені. А так хотілося побачити його реакцію!

Потім у голові мені сяйнула одна думка, і я заходився нетерпляче втілювати її в життя. Я помчав до лабораторії, викликав до себе доктора Гребела, замкнувся з ним у кабінеті й відразу почав лютувати. З півгодини я шпетив Гребела, всіляко докоряючи йому й навіть грубо лаючись. Гребел намагався відбиватись і пригрозив, що ця сцена коштуватиме мені посади. Тоді я урвав його, тріумфально заявив, що вже сам подав у відставку, й знову накинувся на нього, не даючи бідоласі сказати й слова. Гребел зблід і тільки мовчки кліпав очима. Та особливо мене вразило те, що я цілком несподівано прочитав у його очах певну симпатію й навіть повагу до мене.

Розділ п ’ ятий

Третього квітня я отримав від Гільди Гельсінгфорс таку відповідь:

«Докторе Мартінеллі!

Угода, яку Ви підписали, зв’язує вас з акціонерною компанією «Гельсінгфорс» на два роки, і коли вона й дає право компанії звільнити Вас будь-якого дня, то за Вами не визнає права подавати у відставку, хіба що Ви бажаєте залишити компанії весь свій заробіток, який ми заморозили на вашому рахунку в наших банківських книгах.

Гільда Гельсінгфорс».