Віктор Тимчук - Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані

— Ні. Він зараз на зміні до 16.00. Тільки фото на анкеті. Подивись у коричневий зошит, чи не «тренувалися рейдери» в січні.

— Хвилиночку… — чув, Денис висунув шухляду, зашарудів папером — гортав. — Ага, ось: 5 січня на вулиці Малиновського. Почав Апостол, але не зборов хлопця, підключився Шейх — теж не здолали, поки не встряв Бірон.

— Значить, вони зламали йому ногу й порвали сухожилля.

— Н-да, троє проти одного… Я оце читаю на них характеристики. Зразкові учні, кожного хоч представляй до нагороди. Їхнє викриття для вчителів і батьків наче бомба. Яка ганьба!

— Двом уже байдуже, — гірко зауважив Тополюк. — Коли привезти тобі Заворотного?

— Після зміни. До того часу я підготуюся до зустрічі.

— До речі, Денисе, він 16-го працював з 16.00, а 20-го з восьмої ранку.

— Виходить, в години загибелі Шейха і Бірона не був на зміні, — відразу зметикував слідчий. — Все збігається, ніби хтось навмисно підтасовує факти.

— Це мене теж насторожує.

— Розберемось, Євгене. Через… шість годин ми або на коні білому, або під конем, — не дуже впевнено закінчив Бухов і квапливо, поки Тополюк не поклав трубки, додав: — Ледве не забув. Експертиза виявила у ямках біля схованки частки гуми. Вони ідентичні тим, що на сорочці Шейха. А в тайнику, в землі, частки срібла. Ти мене зрозумів?

— Про гуму — так. Але срібло… — капітан розчаровано зітхнув, бо думав — там ховали золоті імперіали.

Шість годин… За цей час Євген навідався в травматологічний пункт при 2-й міській лікарні і в реєстраційному журналі відшукав запис. Він підтвердив слова кадровика і «рейдінформбюро»: дійсно 5-го січня о 21.30 швидка медична допомога привезла гр. Заворотного Л.С., 26 років, таксиста, у важкому стані — з переломом лівої ноги в коліні й порваним сухожиллям стопи. Зі слів хворого травму заподіяли хулігани.

На коліно йому наклали гіпс й одразу відвезли у відділення, де хірург Янчук Б.В. зробив операцію — підшив сухожилля. Тополюк зустрівся з Янчуком, побалакав з ним, переглянув історію хвороби Заворотного.

Хірург його пам’ятав, бо пролежав таксист більше двох місяців. Виписався, але нога не згиналася. Медицина нічого не могла вдіяти. Надто важкий випадок.

Головний лікар сповістив райвідділ міліції про подію, і до Заворотного кілька разів приходив лейтенант, розпитував, записував… А що далі — хірург не знав: чи розшукали тих хуліганів, чи ні. Йому було шкода хлопця.

Ще здалеку, коли під’їжджав до привокзальної площі, Тополюк помітив диспетчерську — невеличку сіру будку. Вона тулилася на краю тротуару між двома невисокими тутовими деревцями. Поруч диспетчерської низкою вишикувались таксі. Водії стовбичили поміж машинами, теревенили. На площу безперервно прибували тролейбуси, автобуси, снували люди з валізами і клунками. Навколо гамірно і чадно від бензинових вихлопів.

Петро Черняк припаркувався біля приватних машин, навпроти центрального входу вокзалу. На фасаді електрогодинник показував за двадцять хвилин четверту. Євген виліз із «газика», перетнув площу і неквапливою ходою пішов уздовж ряду таксі. Порівнявся з диспетчерською, мимохідь кинув погляд на віконце й побачив за столиком чорнявого, пишночубого хлопця в білій сорочці. Той розмовляв по телефону й водночас щось записував на клаптику паперу. Впізнав. Заворотний Леонід.

Євген сів на лаву. З неї добре видно двері диспетчерської. Отож підозрюваний не зникне непоміченим. Минав час.

За десять хвилин четверта… Раптом таксисти повернулися до тротуару, заусміхались, декотрі попіднімали руки у вітанні — долинули вигуки «привіт!», «чао!». До кого вони?.. А, он рудоволоса молодиця, струнка, в бордовій спідниці й тонкій оранжевій кофті, павою пливла повз жовті машини. Жінка грайливо насварилася на таксистів пальчиком, відчинила двері диспетчерської, увійшла всередину. Напевно, змінниця.

За п’ять хвилин 16.00. Одна хвилина, друга, третя… Вийшов Заворотний з ціпком. А він справді середнього зросту. Жінкам часто здаються ті чоловіки високими, які трохи вищі за них. Ліва нога у нього не згиналась. Кремезний, видно, при силі. Таксисти рушили до нього. Він щось їм зачитав з папірця і поклав його в кишеню сорочки. А потім… Хай йому чорт! Євген схопився з лави й побіг. Заворотний несподівано сів у таксі, і воно поїхало. Тополюк замахав рукою. Дарма, не спинилось. Ось цього не передбачив!

Поки капітан ошелешено дивився вслід «Волзі», поруч спинився їхній «газик».

— Товаришу капітан, сідайте! — вигукнув сержант, відчиняючи дверцята. — Ми їх наздоженемо!

Євген гепнувся на сидіння. Черняк, виходить, стежив за ним.

— Молодець, Петре, — Тополюка притисло до нього на крутому віражі. — У тебе є жезл?

— Є.

Євгенові не хотілося завчасно бити на сполох, аби затримати таксі. Тому не поспішав скористатися рацією. Подумав, що Заворотний, напевно, завжди їздить на роботу і з роботи на таксі. Диспетчерові ніхто з водіїв не відмовить.

Жовта «Волга» загальмувала перед тролейбусною зупинкою.

— Тепер я його дістану, — сказав сержант і, виїхавши на білу розподільну смугу, дав газу і за хвилину, виставивши руку із смугастим жезлом, став попереду «Волги» просто на «зебрі». Євген вискочив з машини й метнувся до таксі. Таксист і Заворотний здивовано витріщились на нього. Тополюк відчинив дверцята з боку підозрюваного.

— Ви Заворотний Леонід Сергійович?

— Я. А ви хто? — диспетчер очікувально дивився карими очима.

— Я з міліції. Мені треба з вами побалакати, — якомога спокійніше мовив оперуповноважений, намагаючись не наполохати його.

— О, Льоню, це, напевне, з приводу тих… — багатозначно сказав таксист, зблиснувши золотим зубом.

— Але справою займався наш дільничний, — невпевнено, ніби дивуючись, мовив Заворотний.

— А тепер я — капітан Тополюк. Ми повинні дещо вточнити.

Заворотний недовірливо, спідлоба подивився на оперуповноваженого і поволі, підтримуючи ногу рукою, ніяковіючи від своєї незграбності, вибрався з таксі. Тополюк відчинив задні дверцята «газика», диспетчер умостився. Вони рушили по Пушкінській.

— Ви куди їхали? — наче між іншим звернувся до нього Євген.

— Додому. Мене часто підвозять хлопці.

Жовта «Волга» давно зникла з виду. Їхній «газик» мчав уже по проспекту