Джованні Боккаччо - Про славних жінок

прагнення незаконного здобуття влади: як правило, воно вимагає крові. Рідко досягають мети волею випадку, частіше доводиться вдаватися до підступності або жорстокості. Якщо замислюєш підступність, то тебе заполоняють думки про обман, засідки, хитрощі, зраду й тому подібне; якщо хочеш вдатися до жорстокості, то постійно будеш охоплений пошестю заколотів, бунтів, звинувачень, жорстокості, помсти. І яким шляхом збираєшся йти, такі повинен готувати й сили. Усі ці засоби притаманні зловмисним людям, і якщо ти не станеш їхнім служником, то не зможеш бути правителем царства.

Що ж далі? Скажімо, здобув ти трон. Тоді мусиш закривати вуха на скарги, відвертати очі від сліз, злочинів та вбивств; серце обернути на камінь; озброїти жорстокість і забути про милість; нехтувати здоровим глуздом і плекати несправедливість; знівелювати силу святих законів, підтримувати хтивість та сіяти злість; насміхатися над простотою; пропагувати пожадливість, розкошування і ненажерливість: усе це – передвісники славного правителя. Не зберігається ані Боже, ані людське; змішується святе і грішне, оскільки милосердя утискається, а злочинність переходить у кровопролиття. Принижують благочестивих людей, нечестивих возносять, безчестять дівчат, затягають до насильства невинних юнаків, розтоптують чесноту і вихваляють пороки. Задушивши згоду, всюди тріумфує розбрат. Який же чудовий прихід царя!

То що ж? Якщо дістався хтось трону через кровопролиття і ганебні вчинки, міг би, незалежно від того, як це сталося, жити непорочно! Тут же виникають підозри, лідери йдуть на вигнання, багаті обертаються в бідних, висилають давніх друзів; братів, синів, онуків і батьків кидають у в’язниці або вбивають, наче суперників; немає ані віри, ані святості; відсутня будь-яка справедливість; тривожність наростає, заснути стає важко, без страху неможливо навіть пообідати. Ті, кому можна було довіряти, у вигнанні, і виходить, що все життя в руках негідників.

Яка чудова, яка бажана, яка похвальна влада, здобута таким клопотом! Було б достатньо увійти в хижку бідняка, що сповнена спокоєм, скріплена безпекою і позбавлена тривог. Висоти, які здобувають ціною крові, утримують з таким самим страхом. Коли через підозри усуваємо тих, кому можемо довіряти, то самі себе доручаємо негідникам, відкупляючи злочин; тому часто так і стається, що з їхньою допомогою наш кінець стає таким, яким був початок, а то й ще гіршим. Адже в одну мить, коли гинемо, втрачаємо все те, що збирали впродовж багатьох ганебних років.

Аталія зрозуміла це, однак надто пізно.

52. Клелія, римська діва

Клелія була відомою римською дівою, але античність не залишила свідчень, або ж затерлося з часом, від яких батьків вона походила. Однак можна сміливо вважати, що Клелія походила з відомого роду, що засвідчується її благородним духом, а також тим, що під час війни з Тарквінієм Гордим[104] вона була, разом з іншими відомими римлянами, серед заручників, яких видали Порсенні,[105] цареві етрусків, як гарантію миру.

Аби докладніше дізнатися про визначну відвагу цієї дівчини, слід згадати історію з Тарквінієм Гордим, якого вигнали з Рима за злочин, скоєний проти Лукреції. Коли його таємний план повернення до міста провалився, він вдався до відкритої війни. З цією метою Тарквіній намовив Порсенну, царя міста Клузій, розпочати бойові дії. Однак етруски не змогли перейти через Субліційський міст, бо його мужньо захищав Горацій Кохліт, а згодом відвага і рішучість Муція Сцеволи ввергли Порсенну в страх, і він уклав договір з римлянами.[106] Як підкріплення миру, прийняв багато заручників. І сталося так, що разом з багатьма іншими дівчатами в заручниці потрапила й Клелія.

Мабуть, вона вважала, що для республіки принизливо віддавати стільки молодих дівчат чужоземному цареві; тому, озброївши своє дівоче серце чоловічою відвагою, однієї ночі дівчина перехитрила сторожу і вивела багатьох заручників на берег Тибру. Можливо, вперше у житті заскочивши на коня, що пасся неподалік, не злякавшись ані глибини ріки, ані швидкості течії, вона благополучно перевезла їх на інший берег, повернувши дівчат родинам.

Порсенна, довідавшись вранці про те, що сталося, подався скаржитися; на багатолюдному зібранні сенат ухвалив рішення повернути провідника втікачів, додавши, що через певний час цар має повернути її неушкодженою до своїх. Тим часом цар, заворожений відвагою і дивуючись мужності дівчини, не тільки дозволив їй повернутися до своїх, але й надав їй можливість вивести будь-кого із решти заручників. З усіх, що залишилися, Клелія вибрала тільки молодих юнаків: очевидно, це узгоджувалося з її дівочою чеснотою, а також було найприйнятнішим для міста, оскільки вона звільнила саме тих, які були найвразливішими з огляду на вік.

Саме тому від вдячних громадян Клелія отримала незвичайну почесть: на найвищому місці Святого Шляху[107] їй поставили кінну статую, яка простояла там довгий час.

53. Гіппона, грецька жінка

Гіппона була жінкою грецького походження, як довідуємося з давніх книг. Я не думаю, що вона вважається відомою завдяки якомусь одному найкращому вчинку: адже сягаємо вершин поступово і ніхто не стає найбільшим раптово. Оскільки підступна давнина позбавила нас відомостей про її рід, край та інші вчинки, спало мені на думку описати те, що дійшло до нас – щоб і воно не кануло в небуття, позбавивши її заслуженої хвали.

Ось маємо переказ про те, як Гіппону викрали пірати. Була вона дуже гарна і розуміла, що пірати зазіхатимуть на її цноту. Однак Гіппона дуже високо цінувала свою невинність: навіть коли бачила, що можна зберегти її лише смертю, то, не чекаючи насильства, одразу кинулася у хвилі, і вони забрали її життя, врятувавши невинність.

Хто не схвалить такого твердого рішення цієї дівчини? Замість кількох років, на які могла б мати довше життя, вона відкупила свою чесноту, передчасною смертю здобувши собі віковічну славу. Її відважний вчинок не змогло приховати розбурхане море, навіть покинутий берег не зміг відібрати того, щоб вічні літературні постаменти зберегли цей вчинок у величному світлі.

Потім її тілом довго бавилися хвилі, наче забавкою, аж доки не викинули його на