Йон Колфер - Список бажань

Меґ глибоко вдихнула і побігла до м’яча. Вона вдарила по ньому внутрішнім боком ноги — так, як підказували Макколові спогади. М’яч закрутився, підлетів і… впав на землю за метр від Меґ.

— О ні, — завив Лоурі. — Доволі! Я не витримаю цієї комедії.

— Але м’яч важкий, — буркнула Меґ, потираючи великий палець на нозі. — Я била лише по пластикових м’ячах на заправках.

Мерт сплеснув у долоні від задоволення.

— Ти певен, що не воював у Бойових Пуделях?

— Окей, Мерте. Все гаразд.

— Поблизу є зала для дівчаток. Збігати покликати кількох панянок, щоб показали тобі, як бити по м’ячу?

Лоурі зітхнув ізсередини:

— Він має рацію. Ти б’єш, як…

— Як хто?

— Ну, ти сама знаєш. Як…

— Як дівчинка? Це ти хотів сказати?

— Ну…

— Я — дівчинка! — вигукнула Меґ. — Я дівчинка! Це тебе влаштовує? Чого ти ще чекав?

Звичайно, бідолаха Мерт, як людина сумлінна, почав перепрошувати:

— Ти не дівчинка. Я просто пожартував. Ну, спробуй ще раз.

Проте Меґ не збиралася заспокоюватись відразу. Вона мала повне право образитись і побурчати.

— Старий придурок зі своїм списком бажань і своїм “допоможи полагодити життя”. Я роблю все, що можу. Завдяки мені ти поцьомав свою Сессі, чи не так? Мене мало не вбили, ну, чи щось таке. І що я отримую? Знущання? Ти б’єш, як дівчина! Я думала, я можу не повертатися в тунель так хутко.

— Не треба повертатися в тунель, — сказав Мерт заспокійливо. — Вдар іще раз.

— Нащо це мені? — Меґ закопилила губу, забувши, в чиїй подобі вона перебуває. — Чому я мушу ризикувати заради якогось невдячного старого придурка?

Мерт випростався.

— Тому що цей старий придурок — твій найкращий друг. Зроби це заради нього й заради тієї дівчинки. І вона зможе брати з тебе приклад.

Хоча Мерт і гадки не мав, що відбувається, він якимось дивом попав у точку.

Меґ мовчки взяла м’яча й поклала на газон, туди, звідки б’ють пенальті.

Звідкись із темряви долинув Макколів шепіт:

— Дякую.

— Ще нема за що дякувати, — мовила Меґ, відходячи назад на вісім величезних кроків. — Цей м’ячик — наче камінець.

Мерт зайшов на гральне поле, рація метлялась у нього на стегнах.

— Невеличка порада.

— Просто ульотно, — сказала Меґ. Насправді вона мала на увазі “Іди геть”.

— Щоразу, коли мені доводилося забивати м’яча на велику відстань, — провадив Мерт, навіть не підозрюючи, які агресивні хвилі вилітають із його чола, — я уявляв, що це чиясь голова. Голова кого-небудь, кого я не дуже любив.

Меґ заклякла на місці. Це була добра порада. Перетворити м’яч на голову. Вона вже знала, на чию.

Меґ зібралася на силі. М’яч уже не був безневинною шкіряною кулею, він був Франковою головою. Голова казала їй:

— Тепер це мій будинок, панянко. Більше ніхто не розбещуватиме маленьких принцес. Ти робитимеш те, що я скажу й коли скажу…

— Ти певен? — сказала Меґ, розганяючись.

— Для початку забудь усе своє попереднє життя. Я тобі не служник. Я не збираюся бігати за тобою й підбирати твої речі. Настав новий день, панянко, абсолютно новий день. І твоя мамуся не повернеться, щоб тебе врятувати. Бо твоя мамуся…

— Закрийся! — гарикнула Меґ, вдаряючи по м’ячеві дужче, аніж будь-коли по будь-чому в житті, чи післяжитті.

Франкова голова закрутилася в повітрі, з дзвоном врізалась у праву штангу і влетіла в сітку. Потім вона знову стала м’ячем, що спокійнісінько котився по землі.

Мерт стояв шокований.

— Нагадує давні часи, — видихнув він. — Навіть найвправніші пластуни не могли тебе цього навчити. Неймовірний гол. Я не бачив такого ще з… не бачив ніколи. М’яч з такою силою влетів у ворота, що, я думав, він розірве сітку.

Лоурі подумки танцював джиґу.

— Я знав, що ти зможеш. Я знав. Чудово. Блискуче. Я знов почуваюся наче хлопчик.

Вдоволена усмішка заграла на обличчі Меґ, чи пак на обличчі того тіла, всередині якого вона зараз перебувала.

— Ага, — сказала вона, пригадуючи Франкове здивування. — Таки блискуче.

Мерт провів своїх підопічних до прохідної.

— У тебе не буде проблем через нас?

Мерт похитав головою:

— Ні. Я дозволив вам ударити по м’ячу, а потім викинув вас зі стадіону. Невелика проблема. До того ж я власник служби охорони.

Меґ кивнула головою.

— Чудово. Дякую тобі, Мерте. Цей гол дуже багато важить для Лоурі… для мене, він дуже багато важить для мене.

— Без проблем. Завжди радий допомогти Бойовим Тер’єрам.

Перше ніж Меґ устигла щось відповісти, Мерт ухопив Макколову руку і став її завзято трясти. Меґ відчула, як почала переповзати в охоронця. Вона швиденько всмокталася назад у Лоурі.

Мерт рвонув свою руку, розгублено вдивляючись у пальці.

— Гм-м, — промурмотів він. — Так наче…

— Наче що?

Мерт закліпав.

— Нічого. Я подумав… Ні, нічого.

— Тоді бувай, Мерте. Вітання Деззі.

— Неодмінно перекажу. Слухай, можна в тебе дещо спитати?

— Питай, звичайно.

— Та дівчинка, Олімпійська співачка.