Іван Антонович Єфремов - Білий Ріг

у м’якому кріслі, час від часу поглядаючи на прилади. Літак повинен пролетіти тисячі миль над океаном, перш ніж знову ляже під його крилами чужа, але гостинна земля. Годинник, що містився над просвітом центрального скла, показував восьму. Ще півгодини, і почнеться небезпечний район. Там, у спокійній небесній блакиті, нишпорять німецькі повітряні хижаки. Хоч висотний «альбатрос» і оснащений чотирма кулеметами, зустріч з меткими «мессерами» була дуже небезпечною.

Сергієвський думав не про себе, а про дорогоцінний вантаж, що лежав позаду нього в кабіні. Тимчасом товариші Сергієвського спокійно робили кожен своє діло, не розмовляючи і навіть не обмінюючись жестами. Усі ніби мовчки домовились, що говорити, власне, нема про що, поки небезпечний район не лишиться позаду. Найбільш заклопотаний вигляд мав механік, який стежив за численними стрілками приладів.

Срібний «альбатрос» летів з величезною швидкістю. Заспокійливо і рівно гули мотори. Товстий шар хмар, як і раніше, висів між землею і літаком. Зрідка серед хмар темніли глибокі провали з нерівними краями. Там мелькала далека і байдужа до людей у літаку земля, що з такої висоти здавалася рівним темним полем без будь-яких подробиць.

Так минула година, за нею друга. Літак заглибився вже далеко в небезпечний район, розміри якого були, на жаль, занадто великі. Стрільці до болю в очах вдивлялися в чисту синяву неба, у білі хмари. О десятій годині сорок хвилин Сергієвський випрямився в кріслі, міцно стиснувши штурвал.

— Увага! Три ворожі літаки!

Далеко попереду, перед закучерявленим клубком білих хмаринок, з’явилися три невеликі чорні рисочки. Воля до боротьби об’єднала в одне ціле маленьку групу людей, наглухо замкнених у просторій кабіні. Ємельянов, що дивився в бінокль, раптом голосно і презирливо промовив:

— Ці нам не страшні, Борисе!

Знову тисячі сил і тисячі обертів сколихнули літак. Метнулася праворуч стрілка покажчика швидкості підйому. Спідометр хитнувся ліворуч. Ворожі літаки наблизились, розходячись в сторони. Сергієвський, нарешті, припинив підйом, і машина помчала з попередньою швидкістю, залишивши внизу похмурих переслідувачів, які марно намагалися досягти такої ж висоти.

Біла рівнина хмар, що залишилася далеко внизу, розірвалася на велетенські пухнасті клапті. Під ними тьмяним олов’яним листом лежало море, а ліворуч було видно таку ж, тільки трохи темнішого відтінку, смугу землі з примхливими вирізами.

Усе далі й далі прямував літак, пересікаючи небезпечну зону. Змінили курс. Узявши на південь, Сергієвський збільшив швидкість. Ще трохи — і літак досягне океану, залишивши позаду район дій противника. Здавалося, літак зупинився над безмежною гладінню океану-таке одноманітне було все навкруги. З семикілометрової висоти хвиль не було видно, матова блискуча поверхня води здавалась опуклою. Попереду простягався фронт хмар, і це загрожувало порушити спокійну досі обстановку польоту. Проте зміни сталися раніше.

Кількість пройдених кілометрів становила вже понад три тисячі, коли в повітрі знову виникли загрозливі чорні рисочки, а далеко-далеко внизу з’явилися крихітні силуети військових суден. Два ворожі літаки, задерши носи, почали набирати висоту, а третій тримався на певній відстані попереду, біля вигнутого краю густої довгої хмари. Час ніби спинився.

Усе, що сталося потім, відбулося ніби в одну секунду неймовірного напруження. Кулеметні черги полоснули літак поперек фюзеляжу, але глухі звуки пострілів були майже нечутні через шум моторів. Сергієвський нахилив машину і різко кинув її вліво. В ту ж мить зацокотіли кулемети обох турелей. Ще поворот — перед вікном промайнув «мессершмітт», що боком падав униз, потім «альбатрос» понісся з наростаючим ревом униз в пологому піке, швидко зближаючись з третім ворожим літаком. Знову зацокотіли кулемети — повз обличчя Сергієвського пролетіло щось гаряче, бризнули на всі боки осколки, — і «альбатрос» пірнув у густу білясту імлу.

Сергієвський відчув на обличчі майже твердий струмінь холодного повітря і зрозумів, що в носі кабіни пробоїна. Літак і далі мчав крізь непроглядну хмару, Мотори, як і раніше, гули свою переможну пісню. Ось, викликаючи тривогу, сяйнуло яскраве сонячне світло, але назустріч насувалася нова стіна хмар. Знову й знову спалахувало і зникало сонячне сяйво, поки літак остаточно не занурився в глибину багатокілометрової товщі хмар, що високо над океаном ішли з заходу. Літак почало гойдати: повітря було неспокійне, воно ніби намагалося скинути багатотонну вагу корабля.

Скорчене від напруження тіло Сергієвського розслабилося. Він вирівняв літак, кинув погляд на гірокомпас і застиг від подиву: вся верхня частина стойки з приладами являла собою нагромадження знівеченого металу. Сергієвський озирнувся. Злива бронебійних і розривних куль, розбивши передню частину кабіни, пронеслася, мабуть, далі — між пілотами — і вдарила в основу стойки турелі, де була змонтована радіоустановка. Радист лежав на розбитому апараті, притиснувши руку до щоки. Механік, не звертаючи уваги на кров, що просочувалась у нього на плечі, зосереджено гасив якісь тліючі уламки, а другий пілот, Ємельянов, похмуро обмацував руку крізь розірваний рукав комбінезона. Почало стукотіти у вухах, стало важко дихати — тиск у пошкодженій кабіні понизився, зрівнявшись із розрідженим висотним повітрям, і без кисневих апаратів довго протриматися на цій висоті було неможливо.

Поки товариші забивали широку пробоїну в передній частині кабіни і перев’язували поранених, Сергієвський, переконавшись, що товща хмар досягає такої висоти, на якій літак з пошкодженою кабіною триматися не може, пішов на зниження.

Становище літака внаслідок пошкодження основних ведучих приладів та радіоустановки було тяжким. Летіти без сонця над позбавленим орієнтирів океаном — це майже все одно, що летіти сліпим польотом. Поки налагоджували вцілілий магнітний компас, Сергієвський мріяв про пташине відчуття напрямку. Яке особливе чуття веде птахів під час їхніх тривалих перельотів у дощ і туман над морем? Чи виробиться таке почуття у людини, яка теж стала птахом?

Магнітний компас, хоч девіація під час такого струсу і зміщення напевне змінилася, все ж міг давати бодай у межах чверті горизонту, той напрям, без якого навіть найдосконаліший майстерний сліпий політ