Галина Василівна Москалець - Діти

Вони вчасно зробили сховок в соломі, бо невдовзі линуло як з відра.

«А що я казав?» — підморгнув їй Петро і жартівливо обняв за плечі.

І тоді Магдалину прорвало. Дивлячись поперед себе сухими очима, розказала про того лікаря, про війну, про своє гірке дівування, про те, що життя для неї скінчилось…

Петро геть розгубився. Пробував втішити її, але Магдалина згорнулась в один напружений клубок, не підпускаючи його до себе, стала враз недовірливою, мовчазною.

І тільки вночі, коли проснулися від холоду, їх ніби якась іскра пронизала. Вони знайшли несміливо одне одного, знайшли самими кінчиками пальців, і Магдалина в солодкому безумстві пізнала першу і єдину радість на цьому світі, пізнала всеспопеляючу ніжність, котрою не могла насититись після стількох років самотності.

І вже потім, до безтями щаслива, кинулась під дощ, в суцільну темряву, ладна кричати на весь світ. Ніби навіжена…

Петро не витримав, зловив її, мокру й гарячу, заніс у сховище. І все почалось спочатку. До ранку вони любились, невидимі для чужого недоброго ока, загублені серед незнайомого поля.

Тільки коли вже увійшли в село, кожен бачив на їхніх втомлених обличчях те, од чого одні відвертались, а іншим хотілося плакати від заздрості.

Марія вела себе напрочуд тихо й скромно. Ходила мало не на пальцях, бо ніяк не могла звикнути до нового житла. Боялась навіть попросити щось у Магдалини. Та цілісінькі дні щось шкребла, вимивала, прала, прасувала. Марії було страшно її жаль, але та не потребувала допомоги квартирантки. А Марію дивувало, як хазяйка досі не збожеволіла в цьому стерильному пеклі. Тільки химерне ім’я «Магдалина» мало якийсь підтекст, інтригувало. Екс-блудниця?

Марія за своє життя немало вислухала людських сповідей. Чи тому, що ті люди були випадкові, чужі начебто, вона швидко переставала цікавитися ними, їхні розповіді ніколи не хвилювали її по-справжньому. Це було жахливо. Марія ненавиділа себе за байдужість, але нічого не могла вдіяти. Людям просто хотілось виговоритись, байдуже кому.

Дмитро мешкав поблизу міста, в батьків. Магдалина доводилась йому далекою родичкою.

Кожного разу, коли він приходив, хазяйка садовила його на кухні й пригощала.

Марію так само кликали. Вона вмощувалась в кутку із розгорнутою книжкою на колінах і прислухалась до розмови.

У такі хвилини вона відчувала гарний спокій, якесь блаженство. Вірила, що справді починає нове життя чи, може, в новому домі на деякий час очищається… Та як тільки пробувала втрутитися в розмову, ніяковіла, губилася перед літньою жінкою і хлопчиськом, котрий іноді бував страшенно вульгарним. Тому воліла помовчати, щоб чимось їх не образити. Марія ніколи не мала справи з такими людьми. Вони видавалися їй надто простими, нехитрими, спокійними. Марії завжди бракувало духовного здоров’я, досі вона ставила цей стан нарівні з тупістю. А зараз тільки заздрила Магдалині й Дмитрові, котрі жили, маючи в собі якусь несхитну впевненість у завтрашньому дні.

Ні, Магдалина її таки недолюблювала. Вона, правда, нічим їй не дорікала, не хотіла зразу все знати, але Марія постійно відчувала плебейську невдоволеність, як то буває, коли люди не можуть порозумітися.

Коли приходив Дмитро, стара Магда вся аж світилася на радощах. Втім, слово «стара» до неї не пасувало. Вона не була ні сивою, ні згорбленою. Тільки якась ніби засушена передчасно.

Розмовляли вони про незнайомі для Марії речі: сільські новини, урожай. Хто одружився, котра вийшла заміж, хто вмер. Дмитро трохи лукавив, підробляючись під Магдалинин тон.

Потім Дмитро йшов на автобус, і Магдалина кожного разу зітхала:

— Хоч би вже одружувався… Двадцять штири роки, пора вже. Заробляє дай боже кожному. Всяка дівка пішла би за нього. Хату має і до хати. Старших поважає, не п’є, а що вітер в голові, то пусте. Молоде ще, дурне.

Марія посміхалась про себе. Це її не стосувалось, то й не цікавило. Йшла спати, а Магдалина вклякала перед образком, бубоніла молитву і по тому ще довго снувала по квартирі у своєму вицвілому байковому халаті, перевіряючи, чи замкнені двері й чи позачиняні вікна.

В суботу Магдалина поїхала до сестри. Зробила Марії приємність. Колишня її хазяйка вічно стирчала вдома або пліткувала з сусідками на лавці під будинком.

Марія приготувала собі міцну каву, розчинила навстіж вікно і взялася читати улюбленого Достоєвського.

Тут і заявився Дмитро.

— А хазяйки немає! — повідомила Марія з невдоволеною міною.

— Та я до вас! — добродушно усміхнувся він. — Може, дасте якусь книжечку почитати.

— Не знаю чи вам підійдуть мої книжки…