Олександр Сергійович Іващук - Місто собачих снів

Ага, і ще: що йому, чесно кажучи, вона як до дупи двері. Але натомість ввічливо взяв її, подякував, тут же показово роздивився з усіх сторін і здивовано підняв брови: “Начальник? Фірма? Чув, чув…”. Ткачук, здається, не зрозумів приколу і прямо-таки розцвів від слів хлопця. Сусіди ще обмінялись люб’язностями і розкланялись.

Гриня вийшов з будинку і з відразою подивився на засніжений автомобіль Бориса. “Правду Батько казав, що козел він рідкісний… І як такі наверх пробиваються? Він же від мене на якісь років п’ять-шість старший! І вже начальник, бля… А Батько в замісниках ходить вже років десять… З двома вищими освітами. Що за порядки в цій Країні?”.

У-у-у, Країно!

Гриня прикурив і, проходячи біля машини Ткачука, плюнув на її заднє скло. І, невідомо чому, цей ганебний вчинок утішив і заспокоїв хлопця.

Людині мало потрібно для щастя…

…Як не дивно, Група вже очікувала Гриню у повному складі. В гаражі було сильно накурено. Хлопець привітався зі всіма і почав розчехляти свій “Fender”. До нього підсів Михась.

– Як там Маркіта поживає? – із нотками неприхованої заздрості запитав він.

– Нормально, – відповів Климовський, чіпляючи до гітари ремінь.

– Привіт передавай, – таким же мерзенним тоном сказав Михась і пішов до свого інструменту.

Гриня проводив Михася недобрим поглядом. “Чого ти бісишся? Маєш Ксюшу, що ще хочеш?” – роздратовано подумав хлопець. Климовський просто не знав, що Михась “кадрив” Маркіту з восьмого класу середньої школи. Щоправда, на цьому фронті йому нічого так і не посміхнулось, але своїх підступних спроб Михась не полишав, аж доки рік тому не зустрів вже неодноразово згадувану Ксюшу. Спати, шановні, таки з кимось треба.

– Перед тим як розпочати нагадую, що через тиждень нам за гараж треба платити, – різко сказав Гриня. Михась сильно дратував його своїм награно-байдужим виглядом. – Так що на наступну репетицію “бабло” принесіть. І щоб не було так, як минулого місяця! Я вам не мама, за всіх не розрахуюсь! Фашисти мене почули?

Циммер винувато похитав головою. Гриня мерзлякувато потер руки, присунув до себе електричний обігрівач і продовжив:

– Є також приємні новини. Новий Рік скоро… Мене тут з одним тіпом познайомили, він нас бере на пробний виступ…

– Хто такий і скільки платить? – озвався Павлюша.

– Коли і де? – підхопив Фашист.

Михась промовчав.

Гриня зробив невиразний жест рукою.

– Прізвище його Салатов. Судячи з його розцяцькованої візитки, він заслужений діяч мистецтв Країни. Колись я чув про нього… В певних колах це відома особистість. Так от, цей Салатов пропонує нам пробний виступ на новорічній вечірці у “Бутерброді”, з перспективою, в разі успіху, сольного концерту там же десь за місяць.

Хлопці переглянулись. “Бутербродом” в народі називали відносно невеличку дискотеку “Бордер”.

– А хто він там? – підозріло спитав Михась.

– Щось на зразок виконавчого директора, – відповів Гриня.

Група мовчала.

– Ну, що скажете? – спитав Климовський. – Там буде якась “солянка”, ми нормально впишемось…

Група мовчала.

– Значить, нам знову не заплатять? – врешті тихо спитав Дімон.

Гриня нервово закурив.

– Тільки от не треба робити з мене винного, – так же різко сказав він. – Я й так роблю все, що можу. Можете самі спробувати поспілкуватися з тими дебілами!

Тут заговорив Михась.

– Ти не сердись, чувак… Просто замахали ці виступи “на дурня”. Так хоч би на якийсь запис заробили…

– На запис треба із зарплати відкладати! – грубо перебив його Гриня. – Не на бухло, не на ганджубас по суботах, а на запис! Не дивіться на мене так! Сам не мільйони заробляю! – Климовський присів на розхитаний стілець. – Але ж я не про те! Хто нас зараз знає? Купка, що була на концертах. Що, скажете, нам зайва реклама зашкодить?! Чи ви вже, бля, такі зірки, що задарма і на сцену не вийдете? А, може, це наш шанс? Зрозумійте, сольний концерт із афішами, рекламою… – Голос Климовського пом’якшав і набув замріяних інтонацій. – Хай у “Бордері”! Хай! Але наш, свій, рідний… – Тут Гриня знову насупився. – Але це “у разі успіху”… Що саме розуміється під цим успіхом наразі невідомо.

– Думаєш кидане? – запитав Павлюша.

Гриня замислено погладив гітару.

– В принципі, все можливо… Але тут вибір невеликий. Або ми підписуємось, хоча б заради реклами з “перспективою”, або ні… Гарантій нам ніхто не дасть.

Група перетравлювала інформацію Климовського.

– А де ти його знайшов, цього Салатова? – поцікавився Михась.

– Санька Задорожний підігнав. Ми з ним по травневому сейшну стикалися, пам’ятаєте? Це якийсь його знайомий, – хмуро відповів Гриня.

Група знову переглянулася. Навіть у найгіршому випадку вони все-одно нічого не втрачали.

– А, хай буде… – сказав Фашист. – Хоч концертна практика яка-небудь…

На тому і вирішили. Традиційний перекур. Підлаштувалися? Фашист, починай… Давайте з “Кроку”. Раз, два, три, поїхали…

…Чергове „дякую” – репетиція закінчилась. Група почала збиратись по домівках. Гриня курив і замислено спостерігав за діями хлопців. Михась запакував свою гітару і повернувся до нього:

– Ти що, чувак, додому не йдеш? – здивовано спитав він.

Гриня похитав головою.

– Ще трохи побуду. Хочу трохи позайматись.

Було помітно, що Михась не дуже радий перспективі йти додому наодинці, але надовше залишатись в гаражі з температурою повітря +8˚С йому хотілось ще менше.

– А-а-а… – розчаровано протягнув він. – Зрозуміло. Ну, дивись тут не замерзни…

Хлопці попрощались і пішли. Гриня прикурив ще одну цигарку і присів біля обігрівача. Правду кажучи, займатись йому особливо не кортіло. Не надто приємні думки обсідали хлопця. Ніяк не давала спокою згадка про байдужі обличчя Журі в „Гайці”. Климовський почухав голову. М-да, подумав він, мабуть таки правду кажуть, що людина любить лише ту музику, яку вона здатна сприймати і розуміти. І навпаки. Зрештою, цей постулат справедливий не тільки для мистецтва. Тим більше в Місті. Тут все можливо…

Ми ж виклались на всі сто! Не може такого бути, що вони кривились від нашої непрофесійності чи щось таке… Лаж не було! Не було!.. Невже перероблені дитячі пісеньки мають більший зміст, ніж наші тексти? У-у-у, Країно…

Гриня загасив недопалок і взяв гітару. Любовно провів рукою по грифу, поправив стрій і підняв фейдер свого каналу на пульті. Якусь мить повагався, пробігся перебором по струнах…

Самотній вовк на місячній дорозі -

Без віри, без вагання, без мети…

Давно я вже у Долі на порозі

І так без неї плаче і тремтить

Моя душа і не моє сумління -

Якось уже так