Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Облога Белза 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Облога Белза" автора Костянтин Артемович Когтянц. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 47
Перейти на сторінку:
поки міцно не захоплять цю територію. Так загинули пруси. Загинули або перетворилися на рабів.

Тепер у замку залишалися, головним чином, «гості» ордену, тобто ті, хто пішов на прощу[114] гріхи спокутувати. Ну й кілька братів  — теж, мабуть, вірять, що їх у раю чекають. Як би не помилилися!

Кейстут кивнув, заревли роги, і величезні санки з тараном поповзли до брами. Згори та з боків санки були прикриті плетінкою з лози, яку обшили шкірами і облили водою.

Певна річ, зі стін почався обстріл, проте по заборолах і по бійницях вдарили сотні найліпших стрільців.

Коли таранний віз опинився майже впритул до брами, на нього згори кинули кілька великих міхів, у які зразу ж увіткнулися запалювальні стріли.

Люди, які штовхали санки, кинулися урозтіч,  — правильно, подумав князь, такого полум'я дах не витримає.

І раптом почалися вибухи! Таран був фальшивкою.

Насправді санки везли бочки із запалювальною сумішшю, до того ж різною, та дві з порохом  — навчилися й ми робити!  — і тепер вони, запалені самими крижаками, вибухали, розкидаючи навколо вогняний дощ.

Брама, яку (на відміну від мурів) не облили водою, запалала.

Кейстут повернувся до одного із дружинників, що непогано володів німецькою.

 — Під'їдь і прокричи, що коли здадуться, то дарую життя. Потім викуп чи обмін. А як ні  — пощади не буде!

Воїн наблизився до стіни, але не встиг сказати й половини, коли в нього полетіли стріли. Дяка богам, добрий обладунок витримав.

«Ну що ж, самі винні».

Коли брама впала, Кейстут подав знак, і одні корогви кинулися до брами, позаду якої, зрозуміло, ще заздалегідь побудували барикаду (князь подумав: «Завал»), інші з драбинами кинулися до стін, а сотні стрільців метали стріли.

Утрати будуть чималі, та іншого виходу Кейстут не бачив. Не можна залишати такі занози в тілі землі, ніяк не можна! А то після весняного бездоріжжя й ахнути не встигнеш, як вони побудують щось потужніше...

Кейстутові думки перескочили на Белз. Можливо, ох як можливо, що тепер отак, як цей замок, агонізує ключ до Західної Волині. І він нічим не зміг допомогти, а тепер уже пізно розпочинати похід. На півдорозі скреснуть і розіллються річки. А все упертість Ольгердова. Так прямо й ріже: «Уся Русь просто мусить належати литвинам[115]». Так-таки і просто! А свою землю не втратимо? Мало нам Любарт допомагав, поки міг? Ні, Ольгердові треба буде показати, що не рахуватися з нашими інтересами  — воно може вийти собі дорожче[116]. Кейстут не знав, що саме цього дня розпочався штурм Белза.

* * *

Ярошеві було страшно.

Так страшно, що якби він перед світанком не відпросився на п'ять хвилин справити свої потреби, то зараз його штани постраждали б. Угорці явно готувалися до штурму: шикувалися, підносили драбини. Навіть ялини  — далеко за спинами угорців  — мали загрозливий вигляд.

Диво дивне  — уночі, коли вони вийшли з Водної брами[117] і складали на кригу оберемки хмизу, що їх передавали по ланцюжку,  — і то не так страшно було. Хоча Ярош розумів  — якщо вороги кинуться в атаку, то порятуватися встигнуть лише ті, хто біля брами. А там її зачинять...

Ні, тоді не так страшно було, не так.

Він клав оберемок упритул до оберемка, боявся, але не так. Зараз Ярошеві руки тремтіли, неначе в п'янички. Проте довго стукати зубами йому не дали.

 — Викресати вогонь!

Ярош ударив кременем по кресалу, подув на трут, і, мабуть, для підтримки власного духу, вигукнув тремтячим голосом:

 — Є!

 — Запалюй ґніт!

Хлопець підніс трут до ґнота, що їм була обмотана глиняна корчага зі смолою[118].

 — Кидай! На хмиз!

Парубок кинув, але корчага не розбилася. І не вона одна залишилася цілою.

 — Камінням!!!

Ярош вихопив із купи камінь, метнув, але схибив, схопив другий, на цей раз корчага розлетілася на друзки, чорна рідина полилася на хмиз, і хоча саме в цьому місці не запалала (ґніт погас), та в інших місцях хмиз уже горів. І незабаром одна іскра долетіла й до тієї темної калюжі, яка утворилася на місці посудини, що її кинув Ярош. По чорній поверхні побігли сині язички.

Угорці зупинилися, не знаючи, що робити.

Проте зовсім іншими були справи з напільного боку. Вороже військо насувалося. Цього разу Казимир та Людовик відступили від принципу, згідно з яким у перших лавах зазвичай іде обозна челядь. Так робили, щоби челядинці засипали фортечний рів, зокрема і власними трупами.

Але тепер союзне командування було певне, що вода в рові замерзла  — та і як тут не замерзнути, якщо у війську вже десятки обморожених!  — і тому на Белз насувалася сталева лавина.

Ішло лицарство, закуте в залізо, і град стріл, яким його зустріли, дуже рідко вражав ці рухомі залізні статуї.

Але тут полетіло каміння.

Князь Любарт залишив у Белзі два камнемети. Обидва були побудовані за системою, запозиченою татарами в Китаї. У кубічних дерев'яних станках були встановлені зв'язки жердин провареного особливим чином дуба. До верху кожної зв'язки були приторочені кошик, наповнений галькою, та сорок мотузок.

Ще коли

1 ... 30 31 32 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Облога Белза», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Облога Белза"