Алан Дін Фостер - Чужий

ілюзію порушувала більша кількість щупальців, хвіст і тьмяне око без повік.

Ріплі правицею помацала плече, куди щойно приземлився прибулець. Вона ковтала повітря і практично не могла дихати; дія адреналіну поступово проходила, але вона досі відчувала вагу прибульця на своєму плечі.

Ріплі ногою торкнулася рукоподібної істоти. Вона не рухалася і взагалі не реагувала. Її єдине око було тьмяним, а шкіра — зморшкуватою та сухою. Ріплі сміливіше підважила її ногою і перевернула. Трубка під щупальцями обім’якла, безсило лежала на «долоні» і була майже втягнута всередину.

— Гадаю, воно мертве, — Даллас трішки довше оглянув неочікуваний труп, а потім повернувся до Ріплі й запитав:

— Як ти?

До Ріплі нарешті повернулося мовлення.

— Нормально. Воно нічого мені не зробило. Гадаю, воно вже було мертве, коли впало на мене.

Ріплі підійшла до відчиненої шафи, взяла довгий металевий пінцет і поштрикала ним у щупальці та в око. Жодної реакції. Даллас простягнув лоток і Ріплі поклала туди заціпенілого прибульця за допомогою пінцета, а потім швидко зачинила блискучу кришку.

Вони підійшли до вільного столу, обережно вийняли прибульця і поклали на пласку поверхню. Еш увімкнув яскраве світло, і всі чітко побачили жахливу бліду істоту. Науковець узяв невеликий щуп і поштрикав нерухомий труп.

— Поглянь на його присоски, — Еш вказав на кілька маленьких і заглиблених кілець, які займали практично усю внутрішню сторону «долоні».

— Не дивно, що ми не могли відірвати його, враховуючи затиск пальців і хвіст, що обвивався довкола шиї Кейна.

— А де його рот? — Даллас насилу відвів погляд від ока істоти. Навіть мертвий, труп гіпнотизував своїм тьмяним очним яблуком.

— Напевно, це той трубчастий орган, який воно засунуло Кейнові в горло. Але воно його нічим не годувало.

Еш захопив край трубки пінцетом і трішки витягнув її з «долоні». По мірі цього вона втрачала коричнюватий колір і скоро стала блідою, як і все тіло.

— Трубка твердішає на повітрі.

Еш підсунув істоту під лінзу сканера і налаштував його, після чого на невеличких екранах почали з’являтися цифри та слова.

— Усе, — нарешті промовив науковець. — Воно мертве, жодних ознак життя. Ми мало про нього знаємо, але не настільки ця істота вже й чужорідна, щоб не можна було дізнатися, жива вона чи мертва.

Ріплі відчула поколювання в плечі.

— Чудово. Давайте викинемо його.

Еш ошелешено подивився на неї:

— Жартуєш? Дуже смішно.

Ріплі похитала головою:

— Чорта з два!

— Але… Ми мусимо його забрати, — збуджено промовив Еш. — Ми вперше контактуємо з такою істотою. На плівках немає нічого подібного, навіть гіпотетично. Його треба повністю дослідити.

— Добре, — сказала Ріплі. — Проводь свої дослідження, а потім ми його викинемо.

— Ні, ні! Для цього потрібна повністю укомплектована біолабораторія. Я можу зафіксувати лише поверхові дані про його структуру та будову. Я не можу вдовольнитися здогадками про таку важливу інформацію, як от історія його еволюції. Ми не можемо просто викинути найвидатнішу ксенологічну знахідку десятиліття в шлюз, ніби звичайне сміття! Я протестую і як член екіпажу, і як науковий співробітник! Кейн зробив би те саме.

— Ця тварюка ледь не роз’їла корабель своєю кислотою, — Ріплі кивнула в бік істоти. — Хтозна, що може статися після смерті з її тілом.

— Ця істота сама по собі нічого не пошкодила, — заперечив Еш. — Скоріше за все, кислота розчинилася в мертвих клітинах і стала інертною. Вона нічого більше не робить.

— Це поки що.

Еш благально подивився на Далласа і продовжив:

— Воно не рухалося і ніяк не реагувало, коли ми штрикали його, навіть в око. Згідно з показниками сканера, воно мертве, і я вважаю, що воно безпечне, якщо, звісно, це не зомбі. Далласе, ми повинні зберегти цей зразок.

Даллас нічого не відповів. Еш продовжив:

— Хоча б тому, що медикам потрібна ця істота, щоб вивести Кейна з коми. Ми це не можемо зробити. А ця істота спричинила кому. Раптом ми викинемо ключ до спасіння Кейна?

Нарешті Даллас промовив:

— Ти науковий співробітник. У таких питаннях ти головний, і останнє слово за тобою.

— У такому разі я прийняв рішення, — Еш нагородив свій «скарб» дбайливим поглядом. — Я закупорю його в герметичній трубці, тоді воно точно не оживе, і ми спокійно провеземо його.

— Звичайно ж, Кейн учинив би так само, — пробурмотіла Ріплі. Даллас зміряв її сердитим поглядом. Ріплі відвернулася.

— Долю монстра вирішено. А що робити з Кейном? — вона вказала на платформу зі старпомом.

Еш повернувся до піддону. Швидко оглянувши старпома, зокрема, його обличчя зі слідами від присосок, науковець увімкнув декілька приладів на медичній панелі управління. Автолікар видав якісь звуки, і на екранах з’явилися дані.

— Його лихоманить.

— Сильно?

— Ні. Він впорається, а машина збиватиме температуру. Він досі непритомний.

— Та бачимо, — сказала Ріплі із сумним виразом обличчя.

Еш повернувся до неї:

— Не обов’язково. Він може спати, а це зовсім інше.

Ріплі хотіла відповісти щось уїдливе, але Даллас сердито зупинив суперечку:

— Припиніть сваритися!

«Ще я повинен рознімати членів екіпажу», — подумав він. Враховуючи психологічний тиск останнім часом, такі конфлікти передбачувані, але Даллас вважав, що треба зробити все, щоб уникати їх. Не можна допустити відкритої ворожнечі й розділення екіпажу.

Аби відволікти Еша та Ріплі одне від одного, Даллас перевів розмову на Кейна.

— Отже, він непритомний і його лихоманить. Щось ще?

Еш проаналізував показники.

— Машина не дає більше ніякої інформації. В іншому його показники життєдіяльності досить гарні.

— Можеш дати довгостроковий прогноз?

Еш завагався.

— Я не медик. «Ностромо» не такий великий корабель, щоб дозволити собі цю посаду.

— Або не такий важливий. Я знаю це. Але серед нас ти маєш до цього найближчий стосунок. Я просто хочу знати твою думку. Це не буде фіксуватися в бортовому журналі, і я, безумовно, не вимагаю цього від тебе. Чорт забирай, я не маю права вимагати цього.

Даллас повернувся до Кейна — свого друга і напарника.

— Не хочу прозвучати невиправдано обнадійливим, — повільно сказав Еш, — але, судячи з його поточного стану та показників контрольних приладів, він житиме.

Даллас посміхнувся і злегка кивнув.

— Уже непогано. Більшого вимагати не можна.

— Сподіваюся, твоя правда, — додала Ріплі. — У нас є деякі розбіжності, але цього разу я молитиму Бога, щоб ти мав рацію.

Еш знизав плечима:

— Хотілося б зробити більше, але, як я вже казав, в мене відсутня необхідна кваліфікація. Це