Алан Дін Фостер - Чужий

працював Бретт, пролунали якісь різкі звуки. Паркер подивився на німий динамік телефона внутрішнього зв’язку і пробурчав:

— Якщо і після цього ми не отримаємо повну частку, я буду скаржитися. Ми заслужили подвійну платню, в тому числі доплату за небезпечні умови праці. Тепер Компанії краще попіклуватися про нас, інакше ми поскаржимося в Гільдію.

— Гаразд, — відрізав Бретт і простягнув руку з труби, де знаходилася сітка. — Герметик номер три повинен допомогти.

Паркер підійшов до пластикового футляру, який хоч і був брудний, зате з акуратною наклейкою, витягнув звідти малюсіньку сіру квадратну коробку, розмальовану в зелений та червоний колір, і знову чомусь витріщився на тихий телефон внутрішнього зв’язку…

У капітанському відсіку тим часом лунали примітивні звуки. Запис був затертий через багаторічне користування, але Даллас лежав та насолоджувався музикою, наче він зараз був присутній в студії, де багато років записувалися ці композиції. Він тихенько притупував однією ногою, несвідомо додаючи контрастності мелодії.

Телефон внутрішнього зв’язку посигналив три рази, доки капітан звернув на нього увагу. Він сумно зітхнув, простяг руку й вимкнув музику, а потім натиснув кнопку прийому на телефоні.

— Даллас слухає.

— Це Еш. Прийди подивитись на Кейна. З ним щось трапилося.

Даллас звісив ноги з кушетки і швидко сів. На щастя, у Еша був спокійний голос. Але він був схвильований, а це недобре.

— Щось серйозне?

— Щось цікаве.

— Зараз буду.

Даллас піднявся, повністю вимкнув програвач, неохоче спостерігаючи, як гасне зелена лампочка збоку. Еш сказав «щось цікаве», а це могло значити багато чого, і зовсім не обов’язково щось гарне. Він заспокоїв себе думкою про те, що якби Кейн уже помер, то Еш сказав би щось інше. А це значило, що старпом живий… Але в «цікавому» стані.

Як виявилося, Еш зателефонував не через Кейна. Даллас зустрів наукового співробітника в коридорі біля лазарету. Коли підійшов капітан, він притиснувся до скла, заглядаючи всередину.

— Що відбувається? — Ріплі несподівано з’явилася в іншому кінці коридору. Вона швидко переводила погляд з Еша на Далласа. — Я все чула.

— Підслуховуєш? — примружився Даллас.

Ріплі скривилася.

— А що ще робити на кораблі? Чи ти заперечуєш?

— Ні, просто цікаво, — він подивився крізь товсте скло лазарету, а потім звернувся до Еша, бо так нічого і не побачив.

— Ну?

— Кейн, — науковець вказав на старпома. — Придивись уважніше до його тіла.

Даллас почав вдивлятися та мружити очі, доки не помітив, що мав на увазі Еш (а точніше, не помітив одну річ).

— Її немає.

Він швидко оглянув лазарет і переконався, що прибульця немає. Кейн нерухомо лежав на медичній платформі, рівно дихаючи, незважаючи на відсутність тієї істоти. Придивившись, астронавти побачили якісь маленькі чорні плями на обличчі в Кейна.

— Воно щось вживило йому? — запитав Даллас, відганяючи думку.

— Ні, — обнадійливо відповів Еш. Даллас хотів йому вірити і йому довелося. Врешті-решт, згідно з особовими досьє, у Еша був найгостріший розум на кораблі.

— То відбитки, а не виступи. Думаю, що то сліди від присосок.

Еш помовчав, а потім додав:

— Окрім цього, здається, Еш більше не має ушкоджень.

— Це поки що, — втрутилася Ріплі. — Двері герметично зачинені. Та істота може досі бути всередині.

Вона говорила впевненим голосом, але насправді хвилювалася. Думка про те, що павуко-та рукоподібна істота з блискучим немигаючим оком може повзати десь під ногами, лякала її більше, аніж вона показувала.

— Ми не можемо відчинити двері, — замислено промовив Еш. — Ми не хочемо її випустити, щоб вона бігала кораблем.

— Тут згідна, як ніколи, — Ріплі уважно вдивлялася на підлогу в лазареті, але бачила лише блискучий метал і фарбу. — Але її не можна вбити або схопити на відстані, не входячи в лазарет. Що ж робити далі?

— Ми намагалися прибрати її з обличчя Кейна, — сказав Даллас, — Ми порізали, пошкодили її. Можливо, якби ми не загрожували їй, то вона б не опиралася. Можливо, тепер ми зможемо просто її упіймати.

У голові в Далласа промайнув образ захоплюючого заохочення від Компанії. Це гарантовано буде премія, а можливо, навіть і підвищення. Потім він знову ковзнув поглядом по непритомній фігурі Кейна і присоромив себе.

Ріплі досі здригалася від своїх думок.

— Можеш спробувати впіймати її. Я буду пильнувати двері.

— Гадаю, що це гарна ідея, — Еш відійшов від скла. — Це безцінний зразок. Поза сумнівом, ми повинні спробувати зловити його цілим і неушкодженим.

Еш натиснув на кнопку, яка управляла дверми. Лазарет — порівняно краще місце, аби спіймати непроханого гостя. Там була подвійна стіна, і це був найтісніший відсік на «Ностромо», не рахуючи тамбурів-шлюзів.

Двері трохи привідкрилися. Еш глянув на Далласа. Той кивнув. Еш знову натиснув на кнопку, і двері відкрилися ще на кілька сантиметрів. Тепер туди можна було прослизнути. Даллас увійшов першим. Ріплі обережно йшла за ним. Еш зайшов останнім і швидко клацнув вимикачем, зачинивши двері.

Вони стояли біля виходу, оглядаючи приміщення. Не було помітно жодних слідів прибульця. Даллас стиснув губи і різко свиснув. Це не допомогло, але Ріплі несміливо хіхікнула.

Даллас підійшов до відчиненої шафи, оглядаючи приховані кутки лазарету. Цілком вірогідно, що прибулець міг сховатися саме в шафі, але коли капітан ретельно оглянув її, то знайшов лише акуратно складені, ніким і нічим не потривожені медичні інструменти.

Якщо вони не збиралися ловити прибульця голіруч, то потрібне було щось міцне. Із вмісту шафи Даллас обрав перший-ліпший предмет підходящого розміру — лоток із нержавіючої сталі. Коли він повернувся до пошуків, то подумав, що раптом прибулець відчує небезпеку, то зможе розчинити цей металевий лоток так само легко, як і руки Далласа. Але попри все, вага лотка була досить переконливою.

Доки Еш оглядав віддалений куток лазарету, Ріплі вже набридло стояти біля дверей. Вона пройшлася лазаретом і зазирнула під платформу, на якій лежав Кейн, подумавши, що прибулець міг присмоктатися знизу. Ріплі напружила м’язи, приготувавшись відскочити, раптом побачить прибульця. Вона не була розчарована, виявивши, що там нікого немає.

Ріплі випросталася, роздумуючи, де ще пошукати, і зачепила перемичку. Їй на плече раптом впало щось тверде. Вона озирнулася і вгледіла довгі кістляві щупальці й тьмяно-сіре око, схоже на опуклий камінь-кабошон[13].

Вона рефлекторно різко скрикнула. Її заціпило, і вона незграбно смикнулася. Істота впала на підлогу і не рухалася.

Даллас та Еш зреагували на її крик. Тепер усі троє спостерігали за нерухомою фігурою, яка лежала під ногами. Вона зловісно стиснула щупальці, точнісінько, ніби рука мерця. Цю